Як і сотні тисяч українців, журналістка «Одеського життя» опинилася зараз у Празі. Можна довго пояснювати, чому слова «я в Парижі», «я в Берліні», «я в Празі» звучать сьогодні для наших співвітчизників далеко не так радісно, як рік чи два тому. Можна посперечатися з одеситами, які кажуть нашим біженцям за кордоном: «Сидіть там у теплому місці на всьому готовому? Ось і помовчуйте!» Але іноді замість тисячі слів краще дати одну картину маслом.
Отже, уявіть: Прага, «тепле місце» (дуже тепле, температура до 28 градусів у тіні, але тіні мало і в ній стоять поперемінно), черга українців за «усім готовим».
* * *
– Казали ж, що зараз черги поменше стали! А тут двісті людей стоїть…
– Ну так вони і стали меншими. У квітні я якось про п’яту ранку приїхав, взявши номірок і був триста тридцять шостий!
* * *
– Я забув, я за ким стояв загалом?
– За дівчиною у коричневому ви стояли.
– Ну і де вона?
– Де… де… а, он вона раком стоїть!
– То я не раком, то я тільки нахилилася водічку із сумки дістати…
* * *
– Ох, пече, ох і пече…
– Жінка, та у вас уже вся щока червона!
– На себе подивіться, у вас те саме…
– Та тут у всіх вже одна червона щока! І шия згоріла, блін…
– А давайте всім натовпом розвернемося в інший бік, га? Спиною до проходу. І чехів здивуємо, і засмага буде рівномірною.
Стаття на тему: Допомога українцям за кордоном: скільки виплачують і де скасовують?
* * *
– Та шо ж за мучення такі… Ну чому просто нормально не дати людям гроші?!
– Гроші заробити треба, бо. Постояти кілька днів, помучитися… А не хочете – так ідіть працювати, хто вам не дає? Ті ж п’ять тисяч крон за два дні можна заробити.
– І де ж це їх заробити за два дні?
– Басейни драїть з ранку до вечора. Я ось там попрацювала, нормально платять, тільки руки та ноги надвечір відвалюються.
– А до війни ви що робили?
– Та вже не це! Офіс був… А що тепер згадувати…
* * *
– Ні, ну вам хоча б є куди повертатися, будинок цілий!
– Будинок цілий, а села довкола немає. Куди повертатись? Шістдесят п’ять років. Все життя – у ж…у. Все – в ж … пі. Куди повертатись? Знову все спочатку…
* * *
– … І в них там уже стало тихіше, подруга розповідає. Та й люди стали повертатися. Одні з метро повилазили, інші повернулися звідти, куди поїхали. І найсмішніше, що ті, які з метро вилазять, – як із салону краси щойно. А ті, що в безпечні місця їхали, зачухані такі, шкода дивитися…
– Це як?
– Та ось так! У метро баби спілися, вже як одна сім’я жили всі, та й почали один одному вії-манікюри-укладки робити, а ті поневірялися по чужих хатах, там не до краси…
– Та вже… тут не знаєш, де гірше буде!
* * *
– Серйозно?! З орками торгували?
– Ну і як ти йому не продав, коли воно з автоматом напєревєс по селу ходити? І в магаз – з автоматом лізе! І ти б продав усе, поки задарма не відібрали…
* * *
– Додому хочу…
– Немає вже вдома. Чи не ній!
Чому б не отримати допомогу онлайн?
Чехи зробили все можливе, щоби подібні «живі» черги не збиралися. Можна оформити ідентифікаційний ключ на пошті або банку – і подати заявку на допомогу через сайт. Але система вже не справляється через підвищене завантаження.
У чергах можна зустріти і тих, хто не впорався з оформленням ідентифікації, і тих, хто зробив усе належне, але «не спрацювало».
Навіть після відстоювання у черзі та особистого спілкування з соцпрацівником допомога може прийти на рахунок через тиждень-два. Або за місяць. Або взагалі не прийти – і тоді треба буде знову приїхати та «постояти за себе».
* * *
– Таке враження, що в мене вже третій поспіль сонячний удар…
— А що ви так стоїте? Ви руку над головою піднімайте, отак, а інший прикривайте обличчя. Ну ось, інша річ! Удар – то нісенітниця, нічого не буде, а варикоз на ногах я вже прямо відчуваю, як проступає… Мущино, тримайтеся! Ви у нас мущина, який вже є…
* * *
– А де мущина?! Ось тут стоячи!
– Ти дивись на ту бабу, вже їй мущину треба…
– То я ж у черзі за ним була!
– На фушку ваш мущина пішов.
– Що, куди?
– На фушку. На халтуру терміново пішов. Ну то вже стійте за мною, але писайте якось редче, бо забуду ваше обличчя…
* * *
– Жінка, що ви до мене так близько притискаєтеся?!
– Я дивлюся, хто вас так добре постриг. Так волосся лежить добре, і пофарбовано нормально.
– Ой, це такий майстер! Наша дівчинка теж, зараз…
* * *
– Хоч би на хвилинку присісти… на хвилиночку! Три години стою, не можу більше.
– Жінко, ну де ви тут присядете? Ніде ж. Стійте, як усі, не мельтешіть!
– Мені 72 роки, я вже так не можу!
– А хто тут може? Тут ніхто не може. А всі стоять!
* * *
– Містська поліція він стоїть, дві машини… А швидкої немає… А що як комусь тут на жарі погано стане?..
– Кому? Нам? Тут немає поганих непритомність падати – поки відкачають, свою чергу і пропустиш. І знову спочатку стій! Я ось третій день стою. Рано зранку не можу, а якщо об 11-12 приїжджаю, то якраз надвечір перед моїм носом і закривають прийом.
* * *
– Жінка, ну куди ви вже лізете?!
– 72 роки мені, не можу більше… Я без черги не піду, слово честі! Мені тільки трохи вперед пройти, де тіня, а свою чергу я почекаю!
– Ой, ну вже пустіть бабусю, нехай охолоне в тіні…
* * *
– Ого! А то шо за бабій десант без черги?!
– То з дітьми…
– Ну і ми з дітьми… десь тут були… де?.. О! Ось!
– То в візках діти, з ними без черги.
– А я ще думала пару років тому: завести другу дитину – чи цуценя купити? Вибрали цуценя, блін…
* * *
– Та вже не встигнемо сьогодні, я бачу… Ще тридцять людей попереду, а закривають за півгодини. Можна вже йти. Можна вже розходитися. Ну нащо ви стоїте?
– Ви, мущино, вже годину кажете «Росходимося, ходимося», а щось нікуди не витрачається! То й ми ще трохи постоїмо…
* * *
– О, поліція підходить. І ще два йдуть. Здоровезні такі. Це чого вони?
– То вони будуть стримувати розлючену толпу.
– Господи! Ще й розлючена толпа буде?! А звідки? То фанати якісь, то футбол?
– Розлючена толпа – це ми. То вони нас стримуватимуть, коли той волонтер скаже, що на сьогодні прийом закінчили.
– Та яка ж ми розлючена толпа? Ми така собі толпа… напівдохла.
* * *
– Ну все. Тепер уже точно все. Не встигли…
– Та да. Ну що, завтра зустрічаємось тут о сьомій ранку?
– Так, я вам займу, якщо раніше встигну. Шукаємо завтра один одного у черзі, коротше. Ми ж після сьогоднішнього – як рідні…
– Ага. А суча баба таки пролізла без черги!
– Та гаразд… 72 роки… Може, востаннє отримує, треба встигнути…
* * *
(Ви ознайомилися з коротким змістом шестигодинної черги за грошовою допомогою для українців у Празі. Автору пощастило подати запит лише на третій день)
Небагато цифр
- 340 тисяч чеських віз тимчасового захисту було видано українцям за три місяці від початку війни (дані МВС Чехії).
- 5000 крон – сума щомісячної допомоги у Чехії. На нього мають право лише ті біженці з України, які не мають доходу понад 10 тис. крон на місяць, не отримують безплатне житло, їжу та іншу допомогу.
- 10 000 крон – це близько 12 000 гривень.
«Грузите апельсины бочками!»
Чехія дивує строгістю трудового законодавства. Багато (крім продуктових магазинів) працює строго з понеділка по п’ятницю. Трудовий день нормований і все, що згори, оплачується з надбавками. Звичні нам цілодобові магазини тут тримають лише в’єтнамці.
Але це не стосується українців. Тобто якщо вам без знання чеської мови вдасться влаштуватися на роботу офіційно, це буде рідкісною удачею. Для інших є роботи «в полі» – у переносному та буквальному сенсах. Шестиденний робочий тиждень з 10- та 12-годинними змінами. Навантаження та упаковка для чоловіків, прибирання приміщень, миття посуду та збирання овочів-фруктів для жінок. На такі роботи найчастіше влаштовуються через одного чи кількох посередників, кожен із яких знімає свій відсоток. Виплачують обіцяне далеко не завжди.
Фото авторки
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту з NDF. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
