Опікунство Наталії Мунтян над її двома братиками і трьома сестричками було офіційно оформлене, коли їй виповнилося вісімнадцять.
Багатодітна сім’я Мунтян із села Ставрове Окнянської громади втратила батька. А мати, забувши про своїх шістьох дітей, запила. Найстарша донька Наталія стала сама турбуватися про менших. А коли все ж таки всіх їх забрали до притулку, дівчина і там дбала, щоб її братики і сестрички були нагодовані, щоб їх ніхто не образив.
Яким же радісним сяйвом світилися дитячі очі, коли їхня мама перестала заглядати у чарку і забрала всіх додому. Проте щастя в цій оселі панувало недовго.
Сидіти тут і не висовуватися
Новий обранець мами, до якого вони переїхали, пиячив разом із нею. Діти, яких вітчим не любив, мали сидіти у своїй кімнаті і не виходити з неї.
Першою повернулась до Ставрового Наталка. Потім забрала додому своїх братиків і сестричок, для яких життя у вітчима стало нестерпним. Зібравшись гуртом, діти вчилися виживати.
Своє плече підставила рідна тітка Ніна Отяну. Також у скруті підтримали сім’ю і школа, односельці, старостат та селищна рада.
Питання про подальшу долю дітей
Коли рідну маму таки позбавили батьківських прав, постало питання про подальшу долю дітей.
– Я не зможу без них жити! І як вони будуть без мене? – шукала Наталія поради у начальника відділу у справах дітей Окнянської селищної ради Лариси Баюро.
За настановами жінки Наталія почала збирати документи на опікунство. І тільки-но їй виповнилося вісімнадцять, вона отримала офіційний статус опікуна своїх молодших братиків і сестричок. Так вона стала мамою для Владислава, Івана, Юлії, Дарії і Марії.
Шлюб та власні діти
Не так просто було дівчині тягти сімейного воза. Не завжди і не все встигала, адже велика сім’я потребувала щоденного піклування. А тут ще самій хотілося материнської уваги і поради.
Надійним тилом став для Наталії Олександр Щур – її коханий. Молоді взяли шлюб і подарували життя двом синочкам. Тепер старші допомагають доглядати за малими та по господарству і стараються в усьому слухатися свою сестру-маму.
І мріють про переможне завтра
Гуртом зробили ремонт у батьківській хаті і мріяли про добудову.
— Діти ростуть, і кожному потрібна власна кімната, власний простір, — ділиться Наталія.
Однак війна внесла корективи. Олександр пішов добровольцем до війська, і вже майже рік мужньо боронить Україну. А велика родина засадила город, засіяла овочі і чекає на повернення свого захисника додому. А ще — мріє про переможне та щасливе завтра.
Читайте також:
Читайте також:
