Яскрава зовнішність, природна чарівність та прекрасне знання історії Одеси роблять Андрія одним із найзатребуваніших екскурсоводів міста. Його «друге» ім’я Пушкін, і своєю візуальною схожістю з класиком він успішно користується. Напевно, ви також зустрічали його на вулицях Одеси. До Всесвітнього дня екскурсовода, що відзначається з 1990 року, публікуємо інтерв’ю з Андрієм Дембіцьким.
Справжнім екскурсоводом стати не так просто. Не можна просто завчити інформаційний текст, запам’ятати маршрут та розраховувати, що тепер усі туристи впадуть до ваших ніг. Ще гірше для цієї професії – це лише вміння розказувати анекдоти без базових знань. Бути екскурсоводом – це щоденна праця, яка потребує постійного розвитку, фізичної та моральної стійкості, чудової пам’яті та кмітливості. Ну і, звісно, покликання.
Робота екскурсовода подібна до роботи артиста театру. Тільки наша сцена – це вулиці міста, а наші декорації – це пам’ятники, будинки та двори, – ділиться своїми відчуттями Андрій
Дивлячись на Андрія, складно повірити, що його життя не завжди було пов’язане з Одесою та екскурсіями. Його манера розмови, жестикуляція, почуття гумору та абсолютна любов до міста доводять, що одеситами не народжуються, одеситами стають. Адже народився Андрій у Кам’янці-Подільському – там провів дитинство та закінчив технікум. Потім вступив до Одеської будівельної академії і усвідомив, що бути інженером-будівельником це не його мрія, адже з дитинства він захоплювався історією та літературою. Хоча досі знання, здобуті в академії, дозволяють йому легко розбиратися пілястрах, відрізняти доричний ордер від іонічного і відразу розповісти про архітектурні особливості будь-якої будівлі.
У мене в шкільному атестаті (за п’ятибальною системою – прим. ред.) тільки четвірки, а п’ятірок всього п’ять: зі співу, малювання, праці, історії та літератури. Отже, точні науки ніколи не були моєю пристрастю. На канікулах я підробляв офіціантом та барменом. Виходило непогано, і мене запросили на річкові круїзи. Там я, до речі, затримався на дев’ять років. Потім навіть спробував попрацювати за фахом, але надовго мене не вистачило, – розповідає Андрій.
До кінця 2000-х Андрій уже виходив усю Одесу, остаточно і безповоротно закохався в Молдаванку і перетворився на любителя поводити друзів по місту. Отже, дізнавшись, що в Одесі є Бюро подорожей та екскурсій, вирушив здобувати нову професію. І ось уже 14 років він працює екскурсоводом. А на запитання, чи не шкодує про свій вибір, Андрій замислюється буквально на секунду, дивиться зі здивуванням і відповідає впевненим «ні».
Сьогодні, коли отримати будь-яку інформацію можна за кілька секунд, екскурсовод – це не просто джерело знань, як це було раніше. Я бачу своїм завданням не лише дати точну інформацію, а й допомогти людині закохатися в Одесу, як це колись сталося зі мною. Показати найкраще, що є у цьому місті, розвіяти заїжджені стереотипи та заодно відкрити щось нове для себе.
Коли Андрій порівнює роботу екскурсовода із роботою артиста, він анітрохи не перебільшує. І з задоволенням бере участь у театралізованих екскурсіях. Почалося все, звичайно, з Пушкіна та читання одеського розділу «Євгенія Онєгіна». Але ще одна роль, в якій Андрій зачаровує глядачів та слухачів, – це «мамина сина на ім’я Додік, який має добре їсти та знайти пристойну наречену».
Забудова Одеси та охоронні зони: що не так із міським планом?
Найнесподіваніші чайові
Під час екскурсії «Бандитська Одеса» всі гості були дуже закритими – вони не видавали жодної реакції ні на жарти, ні на серйозні факти, ні на що. І мені весь час здавалося, що я їм не подобаюсь і вони чимось невдоволені. Але чесно доопрацював, хоч у ситуаціях без взаємодії зі слухачами завжди складно. І раптом на прощання вони мені дякують дуже тепло і акуратно передають у руку якусь купюру, мовляв, дозвольте висловити наше задоволення у такий спосіб. Сказали та пішли. А в руках у мене лишилося 100 доларів чайових. А ще одного разу під час групової екскурсії «прибилося» кілька чужих слухачів. Вони пройшли зі мною ділянку від Дюка до мерії, а потім підійшли зі словами, мовляв, дуже цікаво, але нам час. І вручили шоколадку. І таке було.
Найпам’ятніші туристи
Сім із половиною років тому, у вересні, до Одеси приїхали дві сімейні пари з Дніпра і потрапили до мене на екскурсію. З того часу вони приїжджають на тиждень у кожному вересні і щоразу заздалегідь просять показати їм щось ще. Їхні друзі вже питають, що ж у тій Одесі можна стільки дивитися. А ті просто приїжджають і цього року теж планують – восьмий раз. Це, до речі, питання про те, що Одеса – місто трьох годин або там одного дня. Але це не так.
Найулюбленіша і найнеулюбленіша екскурсія
Улюблених екскурсій у мене дві – це остання, тому що, чому б вона не була присвячена, вона новенька, і огляд, тобто найперша, з якої все почалося. Незважаючи на те, що оглядова екскурсія – це зазвичай класика з традиційним маршрутом та зрозумілим фактажем, вона все одно постійно видозмінюється та залишається цікавою для мене. А ось зненавиджена – це «криміналка». Мені не подобається, що багатьом Одеса здається цікавою лише завдяки бандитам та криміналу. Тому я, звичайно, читаю і її теж, але в іншому ключі – з погляду літератури. Адже якби не Ісаак Бабель, хто б знав Мішку Япончика? І Одеса куди багатогранніша, ніж дехто її уявляє.
Наприклад, одну зі своїх екскурсій Андрій присвятив вулиці Дворянській – вона так і називається «Дворяни вулиці Дворянської». Прогулянки катакомбами та одеськими двориками, поїздка на Судноремонтний завод, занурення в «Українську Одесу» та загадковий світ Молдаванки. У нього навіть розроблено авторську екскурсію «Выпьем, няня, где же кружка!». І кожна з них – це Одеса, про яку ми начебто знаємо, а начебто і ні. Тому екскурсії Одесою – це не тільки для туристів. А робота екскурсовода несе в собі значно більше сенсів, ніж це може здатися на перший погляд. Любіть Одесу, адже їй завжди є чим вас здивувати.
Райони Одеси: Молдаванка вчора та сьогодні – історія, житло, зручність, транспорт, плюси та мінуси
