Цього дня, 18 травня, поряд із Днем музеїв та Днем вишиванки, в Україні відзначається і скорботна дата: День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. А після анексії Криму росією у 2014 році та подальшого повномасштабного вторгнення на територію нашої країни у 2022-му цей день набув особливого значення, адже путінський режим «відзначився» новими злочинами як проти українців, так і кримських татар.
Депортація кримських татар: як це було
Одним із найстрашніших прикладів злочинів радянської влади, вчинених нею під час Другої світової війни, стала примусова депортація кримських татар 18-20 травня 1944 року.
Формальною причиною депортації стало те, що кримськотатарський народ визнали «зрадниками батьківщини» – радянська влада звинуватила їх у масовому дезертирстві з лав Червоної армії та нібито співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Насправді жодних доказів «масового дезертирства» та «зрад» кримських татар не було, а абсолютна більшість колабораціоністів загинула в боях або була засуджена в індивідуальному порядку. Тим не менш, кримських татар було вирішено виселити з Криму в Узбекистан.
Депортація розпочалася о 3:00 ранку 18 травня 1944 року та завершилася 20 травня. До операції було залучено 32 тисячі співробітників НКВС.
Фото Суспiльне Крим
Депортованим давалося на збори від кількох хвилин до півгодини, дозволялося брати із собою особисті речі, побутовий інвентар та провізію з розрахунку до 500 кг на сім’ю. Насправді вдавалося зібрати в середньому 20-30 кілограмів речей та продуктів, абсолютна більшість майна залишалася та була конфіскована державою.
Під час головної хвилі депортації виселено близько 200 тисяч кримських татар, для перевезення яких використано 70 ешелонів.
При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких – діти та люди похилого віку. Найпоширеніші причини смерті – спрага та тиф.
Останній ешелон із депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар загинула в дорозі.
За перші три роки після переселення з голоду, виснаження та хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46 відсотків усіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти віком до 16 років.
Переважна більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами та огороджених колючим дротом територій, які швидше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Приїжджі були дешевою робочою силою та їх використовували для роботи в колгоспах, радгоспах та на промислових підприємствах.
До 1956 року кримські татари не мали права виходити за межі спецпоселень, а глави сімей мали щомісяця реєструватися в міліції. Про всі зміни у сім’ях потрібно було доповідати міліції у триденний термін.
Протягом 1950-1960-х років татари виборювали своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. І політичні акції призвели до політичного успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму», який скасовував звинувачення у зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне вкорінення кримських татар в Узбекистані.
Поступово кримським татарам вдалося досягти розширення своїх прав. Проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму діяла до 1989 року.
Депортацію кримських татар визнали геноцидом
2006 року курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати депортацію геноцидом. У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу у 1944 році геноцидом, а дату 18 травня встановили як День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Окремою поправкою засудили сучасні утиски кримських татар.
Щорічно у Криму з нагоди річниці Дня пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу відбувалися масові заходи, зокрема траурний мітинг у центрі кримської столиці Сімферополя. Але після анексії Криму росією в 2014 року проведення таких акцій заборонили.
Мітинг у день пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу на центральної площі Сімферополя, 2006 рік. Фото Крим.Реалії
Крім того, кримські татари вдруге постали перед небезпекою втратити свою батьківщину: нащадки сталінського НКВС знову розпочали репресії. Цього разу татар звинувачують нібито в участі в організаціях, визнаних у Росії терористичними, наприклад, як “Хізб ут-Тахрір”. Тоді ж тисячі кримських татар були змушені залишити рідний півострів та виїхати на материкову Україну.
Депортація після початку війни в Україні
З того моменту, як 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, на окупованих українських територіях російська армія почала вдаватися до методів примусової депортації, подібних до тих, які 79 років тому сталінський режим задіяв щодо кримських татар.
Так, лише за три місяці з початку війни окупанти примусово вивезли до Росії 1,2 мільйона українців, у тому числі близько 210 тисяч дітей.
Усіх, кого росіяни підозрюють у співпраці чи зв’язках з українськими військовими, або навіть просто у проукраїнських поглядах, відправляють із окупованих міст у так звані «фільтраційні табори», де можуть утримувати тижні або ж відправляти до тортур. Для «особливо небезпечних» в ідеологічному розумінні та «неблагонадійних» українців «фільтрація» стає постійною. При цьому українців допитують, ретельно оглядають, утримують у нелюдських умовах, принижують та катують. А це – один із елементів тотального геноциду нашої нації. Звичайною практикою рашистів стало вивезення українців у найвіддаленіші регіони Росії без необхідних речей та захисту.
У той же час війна продовжується, і в наші дні перевага явно не на боці путінських окупантів. А багато кримських татар зараз борються з росіянами у складі різних підрозділів ЗСУ, щоб спочатку звільнити південь України, а потім і Крим, а також нарешті повернутись додому.
І не виключено, що повернення Криму до складу України вже не за горами.
Стаття по темі: Коли звільнять Крим: анексія, опір та очікування військових.
Джерела: Суспiльне Крим, nv.ua та ТСН
