Ключові моменти:
- Волонтерка з Балти Наталія Гулєвич живе між фронтом і тилом: її чоловік і двоє синів служать у ЗСУ на різних напрямках.
- Після поранення чоловіка та початку повномасштабної війни жінка залишила роботу і повністю присвятила себе волонтерству.
- Наталія щодня плете маскувальні сітки, готує їжу для військових і бере участь у зборі допомоги для фронту.
- Підтримкою для неї стали короткі повідомлення-«плюсики» від рідних з фронту та спілкування з іншими дружинами і матерями військових.
Пропозицію зробив у таксопарку після поранення
Наталія і Руслан познайомилися у соцмережі. Він був розведений, служив у ЗСУ. Спілкувалися три місяці, потім Руслан поїхав в АТО – на довгих дев’ять місяців спілкування перервалося.
– Руслан з’явився несподівано. Привітав мого сина з днем народження, розповів, що повернувся, провідав батьків, своїх чотирьох дітей. А потім сказав: «Я залишаюсь!» – згадує пані Наталія.
Першого ж дня великої війни Руслана було тяжко поранено на Херсонщині. Його доправили до шпиталю.
Після поранення він приїхав додому на реабілітацію, але їй про це не сказав. Жінка працювала в таксопарку. Раптом почула, що хтось прийшов замовити таксі на її вулицю. Пішла подивитися, хто це. Бачить – стоїть військовий, чує – голос знайомий, але у зарослому, схудлому чоловікові свого Руслана впізнала лише по родимці на щоці.
Тоді при всіх працівниках автопарку Руслан став на коліно, простягнув обручку і попросив її вийти за нього заміж.
На війну пішли всі чоловіки
Цю обручку Наталія зараз носить на шиї на срібному ланцюжку. Ще одним талісманом для них обох стали тату – Інь та Ян, які вони зробили у 2022 році, коли розписались.
– Ніколи не думала, що колись буду носити тату, – посміхається жінка. – Чоловік каже: «Якщо зі мною щось станеться, ти мене по ньому знайдеш». Однак ми віримо в силу знака і віримо, що наше життя зміниться на краще.
Наталка постійно тривожиться за життя своїх воїнів. Адже за чоловіком пішли на фронт і сини Дмитро та Максим. За спеціальностями вони кухарі. Війна розкидала хлопців. Чоловік на Покровському напрямку, молодший Максим у штурмовиках, а старший Дмитро – біля Сум.
В очікуванні повідомлень плете сітки
Жінка пишається своїми синами і чоловіком. За успішне виконання бойових завдань Руслан має медалі «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, «За відвагу», «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність», відзнаку Президента «За участь у антитерористичній операції», медаль «Незламним героям російсько-української війни», нагрудний знак «Гідність та честь» та інші нагороди.
– А я живу від «плюсика до плюсика» – Руслан і сини протягом дня обов’язково повідомленням надсилають плюсики на знак того, що живі-здорові. Хоча не завжди є зв’язок. Були випадки, коли не було повідомлень по десять-двадцять діб. Я не знаходила собі місця. Але ходила плести сітки, щоб робити щось корисне та відволіктися від сумних думок, – розповідає пані Наталія.
Сорок хвилин – на зустріч на війні
Згадує пані Наталія і як стала волонтеркою. Чоловікові потрібні були сітки на бліндажі, і вона пішла з проханням до міськради. Звідти – до Анни Грабован, яка з початку війни очолила волонтерський рух «Сіточки у Балті». Сітки дали одразу, і вона відправила їх на передову. А через кілька днів вирішила йти працювати до волонтерів.
– Мені постійно потрібно щось робити: сітки плету, тепер почала робити бутерброди. Син телефонує і питає: «Колядуєте під «Холодком?» (біля кафе «Холодок» ми збираємо кошти на ЗСУ). Є волонтери, які шиють підковдри, наволочки, нижню білизну – все для шпиталів, – розповідає Наталія.
Вона працює у центрі щодня, з восьмої до сімнадцятої. А наприкінці робочого дня відправляють замовлення хлопцям. Вдома, якщо є світло, готує канапки.
А ще інколи їздить на передову, переганяє машини з сітками. Останній раз винаймала машину, бо дорога була до Покровська. Там у неї відбулась довгоочікувана зустріч із чоловіком. В них було сорок хвилин, які пролетіли миттєво. Не встигли надивитися, наговоритися. Але це дуже підтримує.
Живе спілкування – краще за психолога
Наталія живе у постійному очікуванні звісток з фронту від своїх рідних.
– Наші відчуття можуть зрозуміти тільки ті, хто має на війні когось із рідних. Тому ми, дружини та матері воїнів, підкладаємо плече одна одній, виходимо на мирні акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Адже живе спілкування з тими, хто тебе розуміє, краще за будь-якого психолога, – впевнена Наталія.
На запитання, що б вона порадила дружинам, у яких чоловіки на фронті, Наталія відповіла:
– Сказала б не здаватися! Розуміти свого чоловіка без слів, бо він не завжди може висловити кохання словами. Вони кажуть нам про свою любов поглядом, ніжністю, простим: «Як ти?». Під час війни їм дуже необхідне наше розуміння.
Якось у телефонній розмові Руслан сказав Наталії: «У мене нині два світи: життя на війні і в тилу – ти – моє кохання.
– І я його розумію, – говорить Наталія. – У мене теж сьогодні два світи: фронт, де знаходят мої найдорожчі люди, і тил, з яким ми підтримуємо фронт.
Читайте також:
- На Одещині відкрили незвичайний волонтерський осередок “під горіхом”
- На Одещині щодня створюють невидиму броню, що рятує життя
