Перша думка, коли побачила сьогоднішні фото із собору Святого Петра у Ватикані: чи підказав хтось нашому Президентові звернути увагу на вівтар святого Еразма?
Саме там, по обидва боки, — мозаїки київських князя і княгині, Святих Володимира і Ольги. А на мозаїці Св. Володимира — символ тисячолітньої української державності – наш золотий тризуб на синьому тлі.
Це тиха відповідь усім, хто намагається переписати минуле, нагадування, що українська ідентичність не вигадана вчора, і не підлягає перегляду чи анексії, що Україна — не “територія”, не “проект”, а держава з історією, яка глибша, ніж усі російські міфи разом узяті.
По темі: Мир в обмін на території, або Історія України на американський манер
Було б чудово, якби це свідчення визнання ролі України в християнській історії Європи було б донесено і до європейських лідерів, і, особливо, до Дональда Трампа, який цінує силу, спадкоємність і чіткі символи перемоги.
А поява цих зображень у Ватикані, де випадкових символів не буває, пов’язана з людиною, яка колись сказала: «Я дуже хотів, щоби наші люди працювали, об’єднувалися, і відтак мали вплив на американське політичне життя. Я хотів, щоби ми тримали себе сильно, щоби наші кордони були непорушними, і ніхто не мав впливу на наш народ. Бо наш народ є найбільшим і найсильнішим в Європі. Без українців Європи не існує».
Погодьтесь, сильні слова. І сказані вони були Владикою Василем Лостеном (1930-2024) — видатним єпископом Української Греко-католицької Церкви в США, який понад півстоліття присвятив розвитку української громади в США та відновленню після гонінь і заборон Греко-католицької Церкви на пострадянських територіях.
17 серпня 1988 року єпископ Василь написав листа Архиєпископу Ліно Заніні, який був Апостольським делегатом Ватиканської базиліки Святого Петра, президентом фабрики Святого Петра, а також президентом Постійної комісії охорони історичних і мистецьких пам’яток Святого престолу в 1986-1989 роках: «Пишу Вам щодо мого бажання подарувати базиліці Святого Петра дві мозаїки святих Володимира і Ольги на честь тисячоліття хрещення України. Я доручив професору Уго Маццеі узгодити це питання. Професор — мій старий друг, який … визнаний у всьому світі своїми прекрасними художніми роботами в мозаїці і мармурі…”.
Символічно, що позитивну відповідь владика отримав вже через тиждень – 24 серпня (в день Незалежності України, яка буде проголошена лише через 3 роки!).
20 жовтня того ж 1988 року фабрика Святого Петра послала єпископу Василю Лостену кошторис на «виготовлення двох мозаїк для встановлення у Ватиканській базиліці, що зображують відповідно святого Володимира і святу Ольгу. Кожна з мозаїк овальної форми, розміром 140 на 80 см, в металевій окантовці, створені за малюнками, наданим італійським художником, професором Уго Маццеі Ватиканській студії».
Керував роботами зі створення мозаїки талановитий професор Вірджиліо Кассіо (1914-2002) перш за все відомий як художник великої мозаїки висотою в два з половиною метра на Апостольському палаці Ватикану, що зображає Мадонну з немовлям — Матір Церкви (1981).
І от вже 17 серпня 1989 року – тобто рівно через рік з початку проєкту, професор Джузеппе Зандер залишив запис про «встановлення фігур святих Володимира і Ольги з боків вівтаря св. Еразма… в базиліці Ватикану».
Нагадаю, що Василь Гаррі Лостен народився 11 травня 1930 року у містечку Чесапік-сіті (штат Меріленд, США) у сім’ї українськиї емігрантів Івана Лостена та Юлії, з дому Петришин.
Він був наймолодшим із десяти дітей. Його батьки керували молочною фермою, де юний Василь отримав прізвисько «молочник», яке він проніс під час навчання у підготовчій школі Святого Василія в Стемфорді, штат Коннектикут.
Далі була Вища семінарія Святого Йосафата у Вашингтоні. Священичі свячення прийняв 10 червня 1957 року. Працював співробітником у катедрі Непорочного Зачаття у Філадельфії та особистим секретарем єпископа Костянтина Богачевського.
25 травня 1971 року був висвячений на єпископа та призначений помічником архиєпископа Філадельфійської архиєпархії. У 1977 році у віці 47 років, став єпископом Стемфордської єпархії, де активно розвивав душпастирське служіння, освіту та соціальні проєкти – збудував житлові комплекси для літніх людей у Філадельфії, відомі як «Маєток Вознесіння», які стали домівкою для багатьох малозабезпечених осіб різного походження.
Але, як бачимо, діяльність його виходила далеко за межі єпархії.
Отець Василь Лостен був одним із тих, хто активно в Сполучених Штатах Америки домагався звільнення патріарха Йосифа Сліпого з ув’язнення та радянських концтаборів. Він активно виступав, збирав матеріали, перекладав на англійську, надрукував майже 15 тисяч примірників брошури “Пастир в кайданах” (“Shepherd in chains”) та поширював їх.
Він брав найактивнішу участь у організації величного святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України в Римі, куди приїхали майже 4 тисячі греко-католиків з Європи і США. І саме за фінансового сприяння владики Василя було відкрито каплицю святої княгині Ольги у базиліці святого Петра в Римі.
Після відновлення незалежності України Владика Василь активно допомагав у відродженні УГКЦ: збирав кошти, відправляв священників для викладання в семінаріях, сприяв будівництву Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.
Із 1992 року він став активним учасником Київської студійної групи з питань екуменізму, з 1995 року — членом Папської Ради з сприяння єдності християн. Протягом усього свого єпископства Владика Василь був активним членом Конференції католицьких єпископів США (USCCB).
Після відходу на відпочинок, він залишався щедрим благодійником Українського католицького університету та багатьох церковних і громадських ініціатив.
21 серпня 2007 року Президент України Віктор Ющенко нагородив єпископа Василя Лостена орденом «За заслуги» III ступеня «за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 16-ї річниці незалежності України».
У 2020-х роках, як старший ієрарх Синоду єпископів Церкви, владика Василь був радником Патріарха Святослава в періоди війни, гуманітарної кризи, пандемії та важливих духовних і соціальних викликів.
Помер 15 вересня 2024 року у лікарні міста Стемфорд (США).
«Девізом його єпископського герба було „Сила духу“, що якнайкраще відображає відданість і ревність, з якою він служив Богові, Церкві та вірним протягом усього свого довгого і плідного життя», — мовиться у пам’ятній статті про владику на сайті Стемфордської єпархії УГКЦ.
І наскільки вірним були слова владики Бориса Гудзяка, який висловлюючи співчуття з приводу відходу до вічності владики Василя, сказав: «Життя владики Василя Лостена, було багатим на новаторські проєкти в церковній та громадській сферах. Ініціатива та прозорливість владики Василя, що виявилися десятиліття тому, залишаються актуальними і сьогодні…”.
Довідка ОЖ
Ярослава Різникова — українська культурна діячка, заступниця директора Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (ОДА), начальниця управління культури, національностей та релігій.
На своїй посаді Різникова активно займається питаннями деколонізації та дерусифікації публічного простору Одещини. Під її керівництвом в області було перейменовано понад 1 700 об’єктів топоніміки, включаючи вулиці, площі та парки. Різникова наголошує на важливості культурної ідентичності та вважає культуру другим фронтом у боротьбі України за незалежність. Вона підкреслює, що культура є простором і спадщиною, створеними попередніми поколіннями, і що нині ця спадщина під загрозою через агресію Росії.
Читайте також:
- Зеленський знову посперечався з Трампом: у Білому домі попросили його помовчати
- Символічна дата і реальна загроза: чому 9 травня може бути небезпечним для Одеси
- Смерть Папи Римського: чим він запам’ятався українцям
