Виставка відрізняється від перших двох, хоча сам фотомайстер Борис Бухман зізнається, що, «здається, ми й досі живемо у тому 24 лютого 2022 року».
Але ж цього разу – це портрети. Це очі тих, хто боронить нашу землю, допомагає захисникам.
– Від солдата до генерала, від літньої людини, до майже хлопчика, від чоловіка до жінки чи молодої дівчини… На виставку завітали й ті герої, які відображені на моїх роботах, – розповідає Борис Бухман.
Підхожу до майстра. Питаю, що він сам відчуває, дивлячись на власні світлини, коли скорботна дата – три роки повномасштабного вторгнення – наче й в голові не укладається.
– Що відчуваю?.. Мабуть, з усіх емоцій – це біль. Довгий, інколи нестерпний. А от тривоги майже вже й немає. Є просто біль від руйнування. Є біль за наших загиблих. Про звичку сказати не можу, хоча, здається, за ці три роки ми всі дійсно звикли до всього цього – руйнувань, горя… Тому й виставка складена з портретів. Хай люди дивляться в їхні очі. Це, мабуть, найголовніше…
Як розповідає Борис Бухман, географія світлин – майже вся Україна, яку під час війни він об’їздив із волонтерськими групами, військовими. А ще додає:
– От тільки не питайте мене, про що я мрію. Самі знаєте. Одна в нас мрія – одна на всіх!
…Треба сюди прийти та побачити ці портрети. Вдивитися в обличчя героїв світлин – на полі та в шпиталі, у радості й сумі. І – головне – у надії. Бо дійсно, в тих очах – перш за все, та сама єдина мрія. Одна на всіх!..
Фото авторки
