І сьогодні ми побуваємо в гостях у Сими та Фими… Так, стоп: здається, у них сімейні розбірки відбуваються? І без якоїсь важливої особи тут явно не обійшлося:
– Фіма! Фіма-а… і де ти, сволочник… де ти, паразит, твоє прізвище… Куди ти сховався?
– Сімо, я у ванної, шо таке?
– Вилазь!
– Що я адієт? Спочатку доповідай… шо сталося?
– Вчора моя мама йшла додому, шо ти їй услід крутив? Дули?
– Недоказово.
– Значить, крутив.
– Я в кишенях.
– А плюнув тричі???
– Ти шо! Це ж на удачу.
– Ось! Ти догрався. Її вкусив собака.
– Здохла?
– Хто?
– Собака.
– Собака живий.
– Ой, та й слава богу.
– А за маму ти не хочеш спитати?
– Мамо! А що мама? Твоя мама… вічна.
– Фіма, я тебе вб’ю… кадись.
– Може, вона собаці шото сказала, а тому не сподобалося… Це ж не я… Я ж кусати не можу… А дуже іноді хочеться. Зубами… прямо за… І щоб відірвати шматок… І виплюнути, щоб самому не отруїтися.
– Фіма! Виходь… на світ, на розбір польотів.
– Сімочко, а ти ж хотіла сходити до Цілі у серйозній справі. Там же, здається, що є на тебе поміряти…
– Ой! Точно. Фіма, ти паразит… я біжу. Незабаром буду.
– Симочка, візьми денюшку, раптом шото треба…
– А скока можна взяти?
– А скока потрібно, стока і можна.
Марина ГАРНИК
Інші наші анекдоти: