Станіслав Скальський ще за життя став легендою. Він був асом і героєм битви за Британію. Колеги-льотчики казали, що у нього «пташиний інстинкт», а вороги називали його «літаючою смертю». Він воював з першого і до останнього дня Другої світової війни. Йому випало боротися у складі двох армій на трьох різних фронтах і поставити два «бойові рекорди» – він став найрезультативнішим польським льотчиком, а згодом і кращим польським асом всієї війни.
Відкрив рахунок у перший день війни
Станіслав Скальський народився 27 листопада 1915 року у місті Кодима Балтського повіту Подільської губернії. Його батько був агрономом в маєтку князя Трубецького. У 1918-му сім’я переїхала під Харків, потім до Збаража, а в 1923 році оселилася в місті Дубно (нині Рівненської області). Там Станіслав закінчив початкову школу, а потім – гімназію.
Успішно склав вступні іспити до Технічного університету Варшави. Однак невдовзі перейшов на консульсько-дипломатичне відділення Університету політичних наук. У місцевому планерному аероклубі й зародилася його любов до авіації. Відмінні льотні результати і міцне здоров’я дали змогу вступити до льотної школи в Дембліні, після закінчення якої Скальському присвоїли звання молодшого лейтенанта і направили до 4-го авіаційного полку в Торуні.
Так Скальський став авіатором. Бойове хрещення отримав у червні 1939 року. Тоді він по тривозі піднявся в повітря, атакував німецького повітряного розвідника і змусив його здійснити посадку. У перший день Другої світової війни Станіслав відкрив рахунок збитим німецьким літаком. Загалом за час воєнних дій ас здійснив 321 бойовий виліт, брав участь у 746 повітряних боях, збив 19 німецьких машин.
Військовий із псевдонімом «Цивільний»
Псевдонім «Цивільний» Станіслав Скальський отримав від колег з Дембліна. Він ніяк не міг звикнути до військової дисципліни. Але завдяки гарним результатам у повітрі та зарахуванню усіх етапів тренування у травні 1938 року Станіслава направили на Курс вищого пілотажу у Грудзьондзі. Тут трохи вільніше дивилися на військову дисципліну. Льотчики мали підготуватися до небезпеки, яка могла чекати їх у повітрі (погода, аварія двигуна, помилки виміру тощо), ініціатива і самостійність преміювались.
Прославився Станіслав Скальський під час битви за Британію. Він двічі дивом уникав смерті. У вересні 1940-го в останню мить перед вибухом він вистрибнув із парашутом з палаючого літака. Та, попечений полум’ям, у госпіталі провів лише три дні. Спираючись на ціпок, він не тільки дійшов до своєї ескадрильї, а й того ж дня збив два німецькі «мессершмітти». Цікаво, що ескадрилью, якою він командував, називали «Цирком Скальського» – за сміливість і віртуозність у повітрі.
Англійці пропонували посади, а він повернувся до Польщі
У битві за домінування в небі Великої Британії між Люфтваффе Німеччини та Королівськими повітряними силами разом з англійськими пілотами брали участь 140 польських льотчиків. Серед них найбільше відзначився уродженець Кодими Станіслав Скальський. Він здобув двадцять дві перемоги в повітрі (перші шість німецьких літаків збив ще у вересні 1939-го над Польщею).
Після війни кращому асові, нагородженому високими відзнаками, пропонували посади у військово-повітряних силах Великої Британії, США та Пакистану. Англійці пропонували Скальському громадянство Британії, можливість продовження авіаційної кар’єри та викладання в академії, але він 1947 року повернувся до Польщі.
Командування авіації Війська Польського запропонувало йому посаду інспектора техніки пілотування. Кар’єра пілота не склалася, бо 4 червня 1948 року його заарештували за фальшивим звинуваченням у шпигунстві на користь Великої Британії.
Із героя зробили ворога народу
Станіслава Скальського помістили під варту та піддали жорстоким допитам і тортурам, які тривали до липня 1949 року.
«Не всі були однакові, коли справа доходила до побиття, – згадував Скальський через роки. – Пам’ятаю години, проведені в компанії найбільших керівників слідчого відділу… Загалом їх було п’ятеро. Вони не опускалися до палиць і стусанів. Били з холодним розрахунком, били нас гумками і чимось, що свистіло – думаю, це були смужки мідного листа чи дроту. Після кожного удару людина відчувала, ніби їй відрізали шматок тіла, побиття – як четвертування».
7 квітня 1950 року Скальського засудили до страти на сталінському показовому процесі.
Пропозицію написати прохання про помилування до влади він відхилив, провівши рік у камері смертників.
Що давало сили Станіславу Скальському, у якого була слава кращого польського льотчика Другої світової і якого назвали «ворогом народу», «англійським шпигуном» та засудили до смертної кари? Те, що справа сфабрикована, підтвердила подальша реабілітація льотчика. Але тоді він ледь не розпрощався з життям. Та про помилування не просив.
Над приреченим льотчиком змилувався президент Польщі Болеслав Берут після неодноразових прохань родини і військових побратимів Скальського. Розстріл замінили на довічне ув’язнення. До того ж перебування за ґратами мало деякі «пом’якшувальні» обставини. Народний герой і водночас «ворог народу» мав змогу навіть писати, чим і скористався, написавши та вже після звільнення видавши книжку «Чорні хрести над Польщею».
У листопаді 1956-го його відновлено на службі, повернено військове звання та присуджено компенсацію за несправедливе ув’язнення.
Скальський повернувся до військової кар’єри. У квітні 1972 року пішов у запас у званні полковника. Наприкінці 1980-х він зайнявся політикою і двічі обирався до парламенту.
У 1988-му отримав ранг бригадного генерала. В 2004 році у Варшаві на 89-му році життя перестало битися серце відважного і страдницького вояка.
В пам’ять про льотчика і його сім’ю
У рідному місті Кодима відкрито бронзове погруддя і меморіальну дошку видатному льотчику.
Також у селі Лабушне, там, де знаходився будинок сім’ї Скальських, відкрито меморіальну дошку батькові авіатора, агроному Шимону Едмонду Скальському.
У Кодимському історико-краєзнавчому музеї діє експозиція, присвячена легендарному земляку.
Один епізод
Пілот описав один з епізодів Другої світової війни, під час якого збив перший німецький літак.
– Близько 5.00 командир ескадрильї капітан Ласковський, який помер наступного дня, повідомив, що ми воюємо з німцями. Через кілька хвилин я злетів і попрямував до Торуня. Я набрав висоту, ще був ранковий туман, і в якийсь момент побачив ворожий літак, який летів далеко піді мною. Я зробив два постріли і збив його.
Після приземлення Станіслав Скальський все ж допоміг підбитим німцям. А через 30 років він був у Лондоні на прем’єрі фільму «Битва за Британію», і коли його представили генералу Адольфу Галланду, одному з командувачів Люфтваффе, він запитав про долю обох пілотів. Німецький генерал сказав, що вони дожили до 1945 року. Яка їхня подальша доля, він не знав.