Про Валентину та Михайла Нікіруй, заслужених працівників культури України, можна писати довго, тому що неможливо піввікове життя, наповнене творчістю, вмістити в одну статтю. Але я спробую описати своє захоплення від великої любові до народної музики та пісні двох особистостей, які живуть, щоб щось створювати, і творять, щоб жити.
Їхнє подружнє життя триває вже 53 роки. П’ятдесят з них вони спільно працюють над процвітанням свого дітища – Народного ансамблю української народної музики «Веселка» з міста Білгород-Дністровський.
Про ансамбль
Репертуар колективу — українські народні пісні, обряди, хороводи, романси. Артисти виконують пісні українських композиторів, музику слов’янських народів з використанням традиційних українських народних інструментів, таких як бандура, сопілка, цимбали тощо. В активі ансамблю — понад 1500 концертів та виступів на радіо, телебаченні, творчих зустрічей та участі у фестивалях.
Валентина Опанасівна за національністю болгарка. Її дитинство пройшло у селі Криничне Болградського району. Співочий талант вона наслідувала від своїх батьків, які багато працювали і багато співали. Валентина Опанасівна згадує, що найбільше любила ходити з батьками на весілля, тому що її маму й тата на таких святах завжди просили заспівати.
Юна Валентина почала співати і сама, і в неї вже так добре виходило, що, поки навчалася у школі, без її участі не проходив жоден концерт у селі та районному центрі.
На навчанні зустріла і кохання
Вчитися Валентина пішла до Білгород-Дністровського педагогічного училища на музичне відділення. Там доля її звела з молодим талановитим викладачем Михайлом Нікіруй. Його батьки, українці, жили у польських землях, але за часів Сталіна, у 1947 році, були депортовані з Польщі та розпочали нове життя на історичній батьківщині. У Білгород-Дністровський Михайло Іванович був направлений навчати майбутніх викладачів опановувати музичні інструменти та вокал.
Закоханість молодого викладача в його найкращу ученицю Валентину переросла у велике кохання, яке живе й сьогодні та наче невичерпне джерело вирує почуттями.
Створивши сім’ю в 1973 році, ці дві творчі особистості створили й ансамбль української народної творчості «Веселка».
За вишиванками їздили на захід країни
— На самому початку це було тріо: Михайло Іванович – скрипаль, а ще сопілкар та баяніст. Такі собі троїсті музики. З часом музикантів ставало більше, а дівчат, які співають, у різні часи було від 12 до 30 віком від 12 до 82 років, — згадує Валентина Опанасівна.
— У 70-х роках було дуже складно знайти вишиванки. Мені довелося їхати на захід нашої країни, щоб купити всім національні сорочки. Згодом ми костюми вже самостійно доповнювали. І українські пісні нам не дуже дозволяли співати, але ми всупереч усьому їх співали, — веде далі Валентина Опанасівна.
«Веселка» своєю творчістю завойовувала сцени та концертні зали. Старовинні пісні, які вони відшукували серед народу, перероджувалися, і у виконанні «Веселки» починали звучати по-новому. Згодом зразковий ансамбль став не лише співати та створювати музику, а й відроджувати національні обряди.
Діти засновників ансамблю-довгожителя росли, з ранку до вечора купаючись у музиці та піснях. І сьогодні вони є частиною колективу – Богдан грає на скрипці, а Зореслава є хормейстером.
Співають на ярмарках і у військових частинах
Ансамбль здобув сотні нагород та перемог на різноманітних фестивалях, здійснив безліч міжнародних турне. І, де б вони не співали, душевна українська пісня зігрівала серця людей — швейцарців, англійців, французів, поляків, болгар, словаків.
Сьогодні під час війни колектив «Веселка» без діла не сидить – вони співають на благодійних ярмарках, де збирають кошти на ЗСУ. Також колектив з радістю відкликається на прохання військових частин провести у них невеличкі концерти.
Валентина Опанасівна не лише керує ансамблем, вона продовжує працювати у рідному училищі та проводить просвітницьку діяльність. Головний посил її роботи – закликати людей любити культуру свого народу – мову, пісні, фольклор.
— Без культури ми ніхто, наша душа помре, а обличчя стане безособовим і нецікавим, – впевнена берегиня народної творчості, і додає: — На жаль, у радянські часи нам не дозволяли досліджувати своє дерево роду і тому зараз я не знаю, хто були мої бабусі. Мені вдалося запам’ятати лише імена дідусів. А це так важливо — знати своє коріння та традиції предків.
обряд цілування
Нині колектив поповнюється новими учасницями. Таїсія Ганган — одна з них. Потрапивши до складу ансамблю, вона була здивована надзвичайною атмосферою, яка панує в сім’ї під назвою «Веселка». І на все життя запам’ятає обряд посвячення до колективу – після першого виступу нову співачку буквально заціловують усі учасники колективу. Після цього ти — повноправний член сім’ї, огорнутий любов’ю і турботою.
Валентина Опанасівна і Михайло Іванович бажають всім українцям найскорішого миру і великого натхнення працьовитим рукам творити. З такими людьми та в такій прекрасній країні, як Україна, можна створювати шедеври. І «Веселка» їх створює вже 50 років. Дай Боже їм наснаги ще на довгі роки!
