Кожен житель села Серби, що на Кодимщині, знає про Віктора Прокоповича Білоконя – господаря, який створив одне з найпотужніших господарств в країні і мріяв зробити щасливими всіх людей.
З артілі – на війну
Віктор Прокопович народився 3 березня 1922 року в селі Серби Кодимського району. Його батько Прокіп працював фельдшером, мати Параска — в артілі. Зростав Віктор, як і всі селянські діти, допомагаючи батькам по господарству, проводячи дозвілля з друзями на левадах та читаючи книжки. Закінчивши семирічку у сільській школі, він продовжив навчання у Кодимській середній школі. Потім працював у артілі.
Друга світова війна не залишила хлопцеві часу для роздумів — пішов він добровольцем на фронт разом зі своїми односельцями. Але в тому ж 1941-му служба для нього скінчилася. В одному з боїв під Дніпропетровськом його було важко поранено. Лікарям вдалося врятувати життя солдату, але у свої дев’ятнадцять він залишився без ноги.
Повернувся додому на милицях взимку 1942 року.
«Станеш головою – будеш окультурювати»
Працював комірником, а після бухгалтерських курсів призначили помічником, згодом — і головним бухгалтером колгоспу. Молодик дуже зацікавився економікою, почав розбиратися в технології і засобах виробництва. Пропонував тодішньому голові вихід зі складної ситуації – окультурювання землі. Той тільки й сказав: «Станеш головою, тоді і будеш окультурювати». І 1954 року односельці обрали Білоконя головою правління колгоспу імені Леніна.
З окультурювання землі і розпочав діяльність. Розкорчовували чагарники, угноювали землю, впорядковували травопільну сівозміну, а на південних схилах села заклали 35-гектарний яблуневий сад.
Майже 30 років хазяйнування Віктор Прокопович присвятив своєму рідному селу. За цей час приєдналися ще два колгоспи, і об’єднане господарство стало називатися «Прапор Леніна».
Тисячі карбованців прибутків і заможні селяни
Про таких, як він, кажуть «далекоглядний», з великою інтуїцією, відмінним знанням стратегії і тактики виробництва.
Віктор Прокопович знав чого хоче: процвітання не лише свого села, а й усієї України. І в тому, що його колгосп став найкращим господарством в Україні, а село — комфортним для проживання – його величезна заслуга. Селяни отримували велику зарплату, будували добротні будинки. Обійстя поповнювали автомобілі і мотоцикли.
В господарстві з року в рік підвищувалась продуктивність праці, рентабельність виробництва, зменшувалися затрати на одиницю продукції. Колгосп щороку отримував тисячі карбованців прибутків від кожної галузі господарства.
Що побудували
Будинок культури із залою на 560 місць, школу, ФАП, лазню, готель, дитячий садок, торговельний центр, овочесховище на 500 тонн, винний підвал, два будинки для працівників колгоспу і вчителів.
Цитата
— Я на життя дивлюся так: що є добром для інших, то воно добре й для нас. Роби сьогодні те, що найпотрібніше для майбутнього, — казав Віктор Білоконь.
Чемпіон світу з шахів відкривав клуб у селі
Білоконь і Карпов
30 серпня 1980 року у селі Серби було відкрито шахово-шашковий клуб. На його відкриття приїхав чемпіон світу з шахів Анатолій Карпов – саме він перерізав червону стрічку. До речі, на честь гросмейстера у селі названо одну із вулиць.
У 1972 році колгосп одержав майже чотири мільйони карбованців грошового доходу. Це більше, ніж по 1400 карбованців з гектара ріллі.
За успіхи у розвитку сільського господарства колгосп був нагороджений Дипломом I ступеня учасника Виставки 1973 року. А через два роки колектив колгоспу занесено в Книгу Трудової Слави на ВДНГ СРСР та нагороджено пам’ятним знаком.
30 років розквіту
Віктор Білоконь очолював господарство понад тридцять літ.
Безперебійно діяли всі галузі в господарстві: рільництво і племінне тваринництво, садівництво і виноградарство, шовківництво і бджільництво.
— Господарство-мільйонер приносило державі прибуток від двох і більше мільйонів карбованців. Це був справжній феномен, — говорить його послідовник, учень, директор підприємства «Лан» Анатолій Хортюк.
Господарство стало найкращим не лише у районі та області, а й у республіці. З кожним роком зростав збір урожаю всіх сільськогосподарських культур. Поголів’я великої рогатої худоби зросло майже втричі. Збільшення виробництва сприяло зміцненню економіки колгоспу, значному підвищенню оплати праці трударів. Грошові прибутки колгоспу за цей час збільшилися в дев’ять разів. Грошова оцінка трудодня зросла втричі.
– Це була людина великого обдарування. Кожна визначна споруда в селі нагадує про нього і до сьогодні служить жителям села, — каже заслужений працівник охорони здоров’я Борис Недбас.
Через «анонімки» влаштували судилище
Але були й ті, хто заздрив таланту і вдачі справжнього господаря.
У серпні 1981-го Віктор Білоконь був знятий з посади голови колгоспу, виключений із членів КПРС через сфабриковані «анонімки» тих, хто хотів посісти його місце, і тих, хто боявся його боротьби за справедливість і дотримання законності.
– Якщо тебе засудять, я поїду з тобою, влаштуюсь поваром, буду мити підлогу, аби тільки бути з тобою поруч, — казала йому дружина.
Над ним влаштували судилище, але завдяки багатьом зверненням колгоспників, а також керівників сусідніх господарств шість років позбавлення волі замінили на два роки умовного терміну. І він не ховався, не тікав, а продовжував працювати у рідному колгоспі і боротися за справедливість.
Пізніше було визнано, що Віктор Білоконь був знятий з роботи «за хибним обвинуваченням. За клопотанням трудівників — поновлений на посаді».
Віктор Прокопович мав безліч планів і мрій, серед яких будівництво критого басейну, спортивного комплексу тощо.
Але його зоря згасла 9 березня 1989 року дорогою з Одеси додому.
Пам’ять жива
У селі на його честь було названо вулицю. Музей Сербівської школи містить експозицію, присвячену Віктору Білоконю.
– Батько дуже багато пережив. Особливо непростими були його останні роки життя. Але, напевне, тепер його душа у вічності знайде спокій, — поділилася дочка Віктора Білоконя Лариса Євстєгнєєва, яка приїжджала з Одеси разом з синами на відкриття пам’ятника.
У день, коли віряни поклоняються пам’яті святого Дмитра Солунського, село Серби відзначає храмове свято і вшановує воїнів-захисників і свого видатного земляка – Віктора Прокоповича Білоконя. В ці дні лягають квіти до його пам’ятника-погруддя та до Меморіалу Слави, ініціатором відкриття якого був саме він.
Цьогоріч минає півстоліття з дня відкриття меморіалу, тридцять чотири роки з дня трагічної загибелі Віктора Прокоповича Білоконя і сім літ як з ініціативи Анатолія Хортюка встановлено пам’ятник Людині-легенді. І саме в ці дні минулого, 2022 року, пам’ятник Віктору Білоконю оновили. Цьому сприяли депутат міської ради Борис Недбас, колишній сільський голова Сергій Женгал. Причетні до оновлення і митець краю із села Пиріжна Михайло Грінченко та його односельці Володимир Грінченко і Володимир Колдубенко. А також аграрії, депутати Кодимської міськради Анатолій Хортюк, Микола Лупашко, В’ячеслав Лупашко.
Того дня, як і сьогодні, віддати данину шани земляку прийшли і старі, і малі — як і тоді, коли проводжали його в останню путь.
