Понад 15 років Христина Сараін працює завідувачкою аптеки в місті Арциз Болградського району. До того ж невпинно волонтерить, об’єднуючи містян в боротьбі за перемогу з самого початку війни у 2014-му.
Треба бути максимально корисною
— Усе своє свідоме життя я присвятила фармацевтиці. І жодного дня не пошкодувала про те, що обрала саме цю професію. Я люблю свою роботу, тому що фармацевти кожного дня допомагають іншим. Адже сьогодні люди часто приходять одразу до аптеки — через легке нездужання не будеш звертатися до лікаря. І ми їм допомагаємо. Та наша допомога потрібна насамперед військовим на фронті. І тут я намагаюсь бути максимально корисною, — розповідає молода жінка.
Вже дев’ять років Христина працює волонтеркою без членства у благодійних організаціях та фондах. Алгоритм її роботи дуже простий, але ефективний. Вона отримує від бійців прохання придбати необхідні для них засоби, і організовує збір коштів через соцмережі. Завдяки її авторитету і самовідданості благородній справі, їй усім містом й околицями допомагають збирати кошти та надсилати солдатам усе, що їм потрібно.
Болгарка з українським серцем
— Коли 2014 року розпочалася війна проти нашої країни, я вирішила, що нікуди не поїду. Живу на своїй землі, тут народилася. Це моя батьківщина! Тут живуть мої рідні та близькі люди. Зрозуміла, що саме тут буду корисною, зможу допомагати своїй країні. Я — болгарка, але у серці — щира українка. І не можу бути байдужою до своєї країни. А якщо ти тут живеш, то не можеш просто спокійно ходити на роботу, займатись лише якимись буденними справами — і на тому все, ніби нічого не відбувається. Ти маєш допомагати, — поділилася Христина, збираючи чергову посилку на фронт.
Найчастіше вона надсилає медичне обладнання та ліки, адже це завжди потрібно. А зараз, з настанням холодів, Христина відправляє багато протизапальних та знеболюючих засобів.
З рідними й знайомими – ви вже команда!
— Мене оточує багато таких людей, як я. Вони також дуже люблять Україну. Це допомагає нам робити важливі справи. У хлопців на фронті багато потреб, тому що війна триває вже довго. Цілих дев’ять років! Усі ці роки ми допомагаємо нашим захисникам. І дуже важливо, коли люди гуртуються для подолання труднощів. Коли до тебе приєднуються твоя сестра, мама, подруга, знайомі, то ви вже команда. Ті, хто не може робити щось складне, роблять те, що вміють. Ось бабусі, наприклад, із задоволенням в’язали шкарпетки. Мене дуже тішить, що довкола багато небайдужих людей, які прагнуть, щоб у нашій країні було мирно і затишно.
Щоб в нашій країні більше не було болю
Христина дуже емоційно говорить про те, що можна тільки уявити, як зараз важко нашим воїнам. Адже вони молоді. Вони мають кохати, будувати, жити повним життям, а вони зі зброєю в руках на полі брані.
— Нам у тилу дуже важко зрозуміти, як там (ред. — на фронті) нашим бійцям. Тому ми намагаємося максимально допомагати. Навіть якщо наша допомога — це крапля у морі. Але якщо ця крапля допоможе врятувати хоча б одного воїна, це потрібно робити, — впевнена волонтерка.
Поки ми спілкувалися, на її телефон надійшло повідомлення від матері військового, який нещодавно завершив військову академію. Зараз хлопець на фронті. Йому та його побратимам дуже потрібен автомобіль для евакуації поранених. Христина одразу зробила пост, і за декілька хвилин на рахунок почали надходити кошти.
— Так, я і люди, котрі поряд зі мною, крок за кроком наближаємо перемогу. Віримо, що незабаром вона настане, і в нашій країні більше не буде болю. Тому ми маємо допомагати. І багато людей це роблять. Для цього не потрібні великі зусилля. Усі жінки, які передавали на фронт випічку та паски, передавали їх як для своїх дітей, від щирого серця. І не тому, що вони там, на фронті, голодують, а тому, що для кожної людини важлива увага і турбота.
Збирати кошти стало легше
Жінка переконана, що саме це об’єднує і тих, хто перебуває у тилу, і тих, хто воює на фронті. І продовжує за участю своїх однодумців постійно купувати для хлопців все, що вони замовляють, – бронежилети, рації, прилади нічного бачення, автівки. Ділиться, що тепер, коли йде повномасштабна війна, збирати кошти стало легше, тому що люди почали усвідомлювати, що і від них залежить результат цієї війни.
— Я завжди навчала свого сина бути добрим, ніколи не відчувати ненависті до інших людей. Але сьогодні я розумію, що у моєму серці занадто багато цього почуття. Я ненавиджу тих, хто ступив на нашу землю з метою вбивати та грабувати, хто змусив наших дітей плакати, і наших синів і чоловіків брати зброю до рук. Я не збираюся зупинятися, допоки Крим, Донецька та Луганська області знову не стануть вільними, до нашої перемоги! — ділиться Христина бажаннями, які розділяють усі українці. Тож єднаймося! Треба діяти разом заради перемоги!
