У кожного українського воїна, який нас зараз захищає на фронті від ворога, — своя героїчна історія та свій біль, який вони пережили чи переживають зараз. І цей біль, на жаль, скрізь, поряд з кожним із нас. Він змінює нас, наше життя та наших дітей.
Рвали зубами стяг, схожий на російський
— У них щось було на штанцях чи шортах, прапор якийсь, був схожий на російський, — вони його рвали зубами і руками, щоб тільки не бути причетними до бодай чогось російського, – каже батько трьох синів із села Веселий Кут Теплицької громади Олександр Калчев. — Ненависть, я зрозумів, вже є у дітей. Коли від’їжджав на фронт, вони переживали за мене і бачили, як реагує мати та моя жінка. А коли повернувся і вони дізналися, що зі мною трапилося, — дуже близько прийняли до серця і щиро ненавидять усе, що пов’язано з росією.
Олександр Калчев народився у Веселому Куті в 1978 році. До 2009 року був кадровим офіцером. Служив у десантних військах.
Думав все життя вирощувати хліб
Коли Олександр звільнився у запас, то зайнявся фермерством. Разом із батьком закупили техніку та обробляли благодатну землю Бессарабського краю. І, як каже сам Олександр, він думав, що все життя займатиметься цим мирним та корисним ділом – вирощувати зернові культури. Але у лютому 2022 року Олександр, не вагаючись ані секунди, прийшов до територіального центру комплектування, де йому запропонували посаду командира роти.
— З перших днів рота виконувала обов’язки щодо охорони міста. 26 лютого розпочалися обстріли Арцизу. Були перші влучання у військові об’єкти. Тоді мешканці Арцизу і найближчих сіл зрозуміли, що таке вороже вторгнення. У вересні прийшло розпорядження відправити від роти офіцера до бойової частини. Тому я запропонував свою кандидатуру, – згадує Олександр.
Найскладнішим для батька трьох дітей було пояснити сім’ї, що йому треба йти на фронт. Але дружина Тетяна його підтримала, хоч і розуміла, що може більше не побачити чоловіка: «Я не хотіла, щоб він їхав на війну. Але розуміла, що інакше не можна. Бо якщо кожен так буде думати — не я, тільки не я — тоді хто?»
Після поранення служить в Арцизі
21 вересня минулого року Олександр відправився у механізований батальйон на посаду заступника командира батальйону з бойової підготовки. Їхній підрозділ висунувся у напрямку Давидового Броду Херсонської області, який згодом звільнили і рухалися далі…
— Міна потрапила прямо в хлопця, якого ми бинтували, і його розірвало. На моїх очах хлопцю, який накладав бинт, відрізало ногу. Мене посікло по лівій стороні, – так в одному із запеклих боїв із ворогом Олександр отримав тяжке поранення.
Після лікування та реабілітації військово-лікувальна комісія визнала його обмежено придатним до військової служби. До бойової частини дорога йому була закрита, але, повернувшись додому, Олександр продовжив службу в Арцизі і знову очолив роту охорони.
— Військова справа у нього в крові, тому він і надалі служитиме, — каже дружина.
А тим часом біля будинку сини Олександра та Тетяни збудували «блокпост» і у вільний час тримають там оборону. На їхній «військовій базі», яка оснащена іграшковими автоматами, висить великий мотиваційний плакат зі словами «Слава Україні!».
— Діти дуже добре все розуміють, тим більше вони чули ці вибухи в Арцизі. Вся дітвора, і моя, й сусідів, все бачить. І розуміє, що ми захищаємо нашу батьківщину, — пояснює майор Калчев.
Як виховати справжніх борців?
— У нашій родині всі беруть приклад з Олександра, адже маємо трьох синів. А для Сашка головним у житті є спорт. Його батько займався популярним болгарським видом спорту – вільною боротьбою. Вони з братом люблять тренуватися, і сьогодні наші старший та середній сини займаються у секції зі спортивної боротьби, – ділиться Тетяна.
І дійсно, незважаючи на те, що Дмитру 14 років, а Денису – лише 9, у будинку вже є цілий так званий куточок слави, де зберігаються призові медалі з різних турнірів з вільної боротьби.
Хлопці розповідають, що їм спочатку було дуже важко переносити великі навантаження, проте сьогодні вони з радістю йдуть на тренування та ще більше радіють можливості виступати на змаганнях. А у майбутньому мріють стати чемпіонами.
— Ми постійно говоримо їм, що ви — три брати. Ви однієї крові, ви маєте завжди допомагати один одному і завжди повинні робити тільки добро, – каже Тетяна.
Вони з чоловіком виховують у синів насамперед повагу до старших і жінок, а також прагнення бути освіченими та сильними. За словами Олександра, фізичне виховання завжди мало значення, а сьогодні це особливо актуально.
— Ми перебуваємо у стані війни, тому наші діти повинні вміти захищати себе, тих, хто слабший, і загалом свій дім та свою країну. І не боятися приймати будь-який виклик долі, — упевнений кадровий офіцер та батько трьох дітей.
