«Не сподіваючись на мрію» – так називається представлена в Одеському академічному театрі музичної комедії ім. М.Водяного (ОАТМК) лірична комедія. Прем’єра відбулася на новій сцені театру, яка має дуже влучну назву – «На висоті».
Все – на висоті
Мала сцена театру – щось зовсім нове, причому в усіх сенсах. А щодо влучності – це ж я не просто так. Бо виявилась, що назва нової сцени повністю збіглася з представленою виставою.
Так, дійсно, все – на висоті. І сама комедія (лібрето Євгенії Мішанкіної), і акторська гра, і незвичність для глядача, якому немов запропоновано увійти у квартиру, де відбувається дійство, стати його співучасником, «приміряти» все, що відбувається, на самого себе. Такий був задум (знову ж таки – на висоті!) режисера-постановника вистави – соліста театру заслуженого артиста України Олександра Щесняка.
Ні звичної театральної завіси (ми ж у Музкомедії!), ні оркестру, ні балету, ні хору… Але ж яке глибоке поглинання у найтонші, такі складні лабіринти душі, де тихі сльози майже непомітні, а страждання приховуються за посмішками!
Віра, Надія Любов… Три героїні з іменами, в яких – сама суть вистави. І Олександр, який одного разу з’являється у затишній квартирі с серветками та щедро розписаним посудом…
Що з цього може статися?
Любов Іванівна (Інна Кулікова) – літня хвора людина. Сидить собі, слухає як дочка Надія читає їй різдвяні (святочні!) оповідання Дікенса, та час від часу робить об’яву про
передчуття своєї скорої смерті. А дочка Надія…
О, ця дочка Надія у виконанні заслуженої артистки України Ірини Ковальської! Здається, вона вже давно сама повірила в те, що єдина її стезя – це тільки турбота про матір. «Сіреньке» життя у зовсім не сірої жінки. Тільки хто ж про ту її яскравість ще пам’ятає, якщо вона сама забула? І хто тут ще сподівається на мрію?..
Влучні постріли Амура
Але ж пану Амуру (ви впевнені, що це був саме він?) якось все одно, хто на що сподівається. Тим більш, що скоро Новий рік. В кого ж запустити стрілу? А, може, не одну?..
Здається, стріли вцілили дуже влучно. Усі!
Надія, хоча й з противом, а все ж зустрічає власне щастя: виявляється, воно поруч.
Молоденька бойка продавчиня Віра (Катерина Мись) з цим влучанням отримає те, чого їй бракувало усе життя. Олександр (Володимир Муращенко) – такий собі багатенький ловелас з трояндами, шампанським і гастритом – знайде свою єдину вірну адресу. Любов Іванівна взагалі відклала свою смерть на невизначені часи.
То це така собі казочка? Та ще й передноворічна, як у різдвяному оповіданні Дікенса?
Та називайте, як хочете. От тільки вже десь на п’ятій хвилині вистави ви не станете про це думати. Ви самі, наче під стрілою Амура, заживете життям чотирьох героїв вистави. Бо всі вони – ви. Бо все, що відбувається на сцені «На висоті» – це те, чого ми прагнемо, навіть не сподіваючись на мрії. Це те, чого нам так бракує зараз в умовах війни. І навіть не в тому справа, що все склалось якимось дивним чином…
Вистава про вічне
А ці режисерські знахідки! Скільки гумору (це ж лірична комедія!). Тому сміх супроводжує всю виставу. Одна сцена, коли замість шампанського Надія «наливає» Олександру вівсянку (у нього ж, нагадую, гастрит), а той з апетитом з’їдає з бокала «Геркулес», чого варта! А ця розмова (чи допит?) матері з донькою про особисте життя Надії!..
І знов нагадую: сцена камерна, тому ви в постійному контакті з акторами, ви занурюєтесь у події, тут всі – разом, тут тільки так: очі в очі. Тут ніхто нікого не зможе «обдурити». На щастя, все органічно – і кумедні перипетії, і загострення пристрастей, коли доходить навіть до ляпаса, і оці серветочки, і зібрання творів Дікенса поруч з іконою і його портретом.
«Ця вистава – про вічне», – так сказав мені за кілька днів до прем’єри режисер-постановник Олександр Щесняк.
Тепер знаю: ця його відповідь, як то кажуть, «у точку».
До речі, на другому прем’єрному показі вистави «Не сподіваючись на мрію», а це відбудеться 12 жовтня, ви зможете побачити Олександра Щесняка у ролі Олександра…
Читайте також: Де буває справжнє щастя: оперета «Сільва» на сцені Одеської Музкомедії (фоторепортаж).
Фото авторки
