2 вересня ми, як завжди, святкуємо День міста, але після початку повномасштабної війни Одеса відзначає свій день народження вже зовсім інакше. Яке зараз наше місто? Чи змінилися одесити? Ми спитали про це у них самих.
Роман: «Я вважаю, що Одеса не дуже змінилася. Я сам з Харкова і був тут до війни разів 7-8 поспіль. Зараз просто зменшилася кількість туристів та іноземців. Взагалі людей стало трошечки менше. А так я вважаю, що жодна війна не здатна змінити дух цього міста. Я для себе колись зрозумів, чому Одеса така приємна, чому тут такий колорит: тому, що інші великі міста – це стрес, а Одеса – єдине місце, де море забирає негатив і дає позитивну енергію. Тому мені тут подобається. Але з початком війни мені не вистачає Приморського бульвару. Раніше ним можна було пройтися ввечері від Стамбульського парку до пам’ятника Катерині II, якого більше немає, та й Слава Богу. А ще мені бракує підсвічування фонтану біля Оперного театру».
Любов: «Одеса дуже змінилася. Люди тут і були непогані, доброзичливі, а зараз ще більше згуртувалися й допомагають один одному. Водночас всі стали не такі веселі, але це зрозуміло, бо зараз нам не до сміху. В Одесі не забули, що йде війна, тут також дуже сильно переживають та намагаються протидіяти ворогу. Візьміть хоча б початок війни: як згуртовано всі зібралися, наповняли мішки піском. Хіба це не говорить про характер одеситів? В Одесі немає байдужих. Я переїхала сюди 27 років тому з Петербурга й закохалася у це місто. Зараз у зв’язку з війною дуже хочеться говорити про все це українською. Мене дуже бентежать руйнування нашої гарної архітектури через ракетні атаки, але ми все переживемо та переможемо!»
Михайло: «Приємно те, що багато людей в Одесі зараз переходять на українську мову. Начебто зараз люди стали ближчими одне до одного: і у соцмережах, і в особистому спілкуванні. Хотілося б, щоб ми й надалі об’єдналися та ніколи не були роз’єднаними. Всі хвилюються за Одесу. Я часто чую, як одеситам телефонують з інших міст, наприклад, з Кривого Рогу чи Дніпра, і питають, як у нас тут справи. Але зараз по всій країні така ситуація, і немає відчуття безпеки. Люди в Одесі зараз постійно знаходяться у стресі, проте пережити війну нам допомагає внутрішній стан. Те, що люди відчувають в Одесі, вони не можуть відчути в жодному місті нашої країни – це така частка позитиву в серці кожного з нас, яка дає нам наснаги не зупинятися, рухатися тільки вперед та жити наше життя».
Анатолій: «Люди змінилися – це однозначно. Зараз цінності зовсім інші. Якщо раніше люди думали як збагатитися, куди поїхати відпочити, то зараз вони побачили, що їхні життя знаходиться у руках Господа. Навіть ті, хто раніше не молився, зараз благають про Перемогу. Я капелан і з 2016 року ще їздив на Схід, коли вже відібрали Крим і частину Луганщини та Донеччини. Я чув ці вибухи там, але ніколи не думав, що це все прийде в Одесу. Завдяки Богу й Одещина, і вся Україна зберігаються. Одесити стали більш мобільні: якщо спочатку всі нехтували повітряною тривогою, то зараз – навпаки, тому що всі побачили наслідки ворожих атак. Найголовніше – це людське життя, а все інше – відбудується. Я вірю у Перемогу та бажаю, щоб люди не озлобилися, бо якщо вони це зроблять, ми нічим не відрізнятимемося від ворога, який напав на нас».
Стася: «Після 24 лютого Одеса сто відсотків змінилася – стала більш проукраїнською. Стало очевидно, що людям це важливо, на це є попит. Але не варто вважати, що до цього вона була зовсім іншою. Я сама одеситка, живу тут 30 років і спілкуюся державною – це я до того, щоб не говорили, ніби в Одесі українською спілкуються тільки приїжджі. Я вважаю, що у нас правильний вектор розвитку: як ми почали зі зносу Катерини II, так і треба продовжувати. Одесити не забувають про війну – тільки пару тижнів тому ракета прилетіла поруч із будинком, де жила я та де досі живуть мої батьки. Тому сказати, що в Одесі нічого не відбувається – це працювати на ворога. Одеса працює на Перемогу, як і будь-яке українське місто. Єдине, що тут не змінюється – це незаконна забудова: вона як була до війни, так і є в Одесі зараз. Але, я думаю, що з міською владою ми розбиратимемося вже після Перемоги».
