Роман: «Я вважаю, що Одеса не дуже змінилася. Я сам з Харкова і був тут до війни разів 7-8 поспіль. Зараз просто зменшилася кількість туристів та іноземців. Взагалі людей стало трошечки менше. А так я вважаю, що жодна війна не здатна змінити дух цього міста. Я для себе колись зрозумів, чому Одеса така приємна, чому тут такий колорит: тому, що інші великі міста – це стрес, а Одеса – єдине місце, де море забирає негатив і дає позитивну енергію. Тому мені тут подобається. Але з початком війни мені не вистачає Приморського бульвару. Раніше ним можна було пройтися ввечері від Стамбульського парку до пам’ятника Катерині II, якого більше немає, та й Слава Богу. А ще мені бракує підсвічування фонтану біля Оперного театру».
Любов: «Одеса дуже змінилася. Люди тут і були непогані, доброзичливі, а зараз ще більше згуртувалися й допомагають один одному. Водночас всі стали не такі веселі, але це зрозуміло, бо зараз нам не до сміху. В Одесі не забули, що йде війна, тут також дуже сильно переживають та намагаються протидіяти ворогу. Візьміть хоча б початок війни: як згуртовано всі зібралися, наповняли мішки піском. Хіба це не говорить про характер одеситів? В Одесі немає байдужих. Я переїхала сюди 27 років тому з Петербурга й закохалася у це місто. Зараз у зв’язку з війною дуже хочеться говорити про все це українською. Мене дуже бентежать руйнування нашої гарної архітектури через ракетні атаки, але ми все переживемо та переможемо!»
Михайло: «Приємно те, що багато людей в Одесі зараз переходять на українську мову. Начебто зараз люди стали ближчими одне до одного: і у соцмережах, і в особистому спілкуванні. Хотілося б, щоб ми й надалі об’єдналися та ніколи не були роз’єднаними. Всі хвилюються за Одесу. Я часто чую, як одеситам телефонують з інших міст, наприклад, з Кривого Рогу чи Дніпра, і питають, як у нас тут справи. Але зараз по всій країні така ситуація, і немає відчуття безпеки. Люди в Одесі зараз постійно знаходяться у стресі, проте пережити війну нам допомагає внутрішній стан. Те, що люди відчувають в Одесі, вони не можуть відчути в жодному місті нашої країни – це така частка позитиву в серці кожного з нас, яка дає нам наснаги не зупинятися, рухатися тільки вперед та жити наше життя».
Анатолій: «Люди змінилися – це однозначно. Зараз цінності зовсім інші. Якщо раніше люди думали як збагатитися, куди поїхати відпочити, то зараз вони побачили, що їхні життя знаходиться у руках Господа. Навіть ті, хто раніше не молився, зараз благають про Перемогу. Я капелан і з 2016 року ще їздив на Схід, коли вже відібрали Крим і частину Луганщини та Донеччини. Я чув ці вибухи там, але ніколи не думав, що це все прийде в Одесу. Завдяки Богу й Одещина, і вся Україна зберігаються. Одесити стали більш мобільні: якщо спочатку всі нехтували повітряною тривогою, то зараз – навпаки, тому що всі побачили наслідки ворожих атак. Найголовніше – це людське життя, а все інше – відбудується. Я вірю у Перемогу та бажаю, щоб люди не озлобилися, бо якщо вони це зроблять, ми нічим не відрізнятимемося від ворога, який напав на нас».
Стася: «Після 24 лютого Одеса сто відсотків змінилася – стала більш проукраїнською. Стало очевидно, що людям це важливо, на це є попит. Але не варто вважати, що до цього вона була зовсім іншою. Я сама одеситка, живу тут 30 років і спілкуюся державною – це я до того, щоб не говорили, ніби в Одесі українською спілкуються тільки приїжджі. Я вважаю, що у нас правильний вектор розвитку: як ми почали зі зносу Катерини II, так і треба продовжувати. Одесити не забувають про війну – тільки пару тижнів тому ракета прилетіла поруч із будинком, де жила я та де досі живуть мої батьки. Тому сказати, що в Одесі нічого не відбувається – це працювати на ворога. Одеса працює на Перемогу, як і будь-яке українське місто. Єдине, що тут не змінюється – це незаконна забудова: вона як була до війни, так і є в Одесі зараз. Але, я думаю, що з міською владою ми розбиратимемося вже після Перемоги».
