Волонтери — люди, які добровільно віддають свій час та сили, аби допомогти іншим та зробити світ навколо кращим. Особливого значення їх діяльність набула під час російської агресії в Україні. Наша розповідь – про Володимира Герасимова — підприємця, спортсмена, госпітальєра та волонтера з Балти.
Кожен українець має знайти свій спосіб національного спротиву, бо тільки об’єднавшись у єдине ціле можна подолати ворожу навалу. Так вважає Володимир Герасимов. Війна, як і волонтерство, почалася для нього в 2014 році, коли друг та партнер по бізнесу, який служив на Сході, звернувся по допомогу: потрібна була амуніція. Тоді Володимир вперше потрапив у зону бойових дій, привіз спорядження балтським хлопцям на передову.
— Це була моя перша поїздка до наших хлопців з 61-го Одеського мобільного госпіталя. Тоді був «іловайський котел» і вони якраз були мобілізовані, все бачили і допомагали вивозити тіла хлопців. З цього почався і мій шлях як волонтера.
Володимир Герасимов – боєць добровольчого формування територіальної громади — взявся за зброю 24-го лютого 2022 року. Як він каже, щоб захистити свою сім’ю: дружину і трьох дітей, своє місто.
Рішення вступити до лав госпітальєрів прийшло після того, як остаточно зрозумів — з напрямку Придністров’я місту нічого не загрожує. Протягом року був у трьох ротаціях на різних напрямках: Харківському, потім — Херсонському, пізніше — Бахмут-Солідар. З першої ж ротації повернувся з пораненням і 11-те липня 2022-го року вважає своїм другим днем народження. Вночі екіпажі госпітальєрів, які їхали за пораненими, натрапили на танкові міни.
— Це була година ночі. Перший екіпаж наїхав на танкову міну і, на жаль, всі загинули. Наш екіпаж (ми їхали в трьох метрах від першої машини), — згадує Володимир Герасимов — дякувати Богові… Ми залишилися всі живі. Всі зазнали осколкових поранень… У дівчини-парамедика бури порвані зв’язки на ногах. Але, дякувати Богу, всі живі, пролікувалися і далі пішли допомагати військовим.
Упевнившись на власному досвіді, наскільки важливим є прилад нічного бачення, Володимир завжди відгукується на прохання побратимів, оголошуючи збір коштів:
— Ми зрозуміли, що без приладів нічного бачення дуже тяжко працювати. І коли хлопці просять про допомогу — треба допомагати. Це дуже важливо — допомагати фронту.
У складні часи найнадійніший якір – це родина
Сила духу і мужність Володимира Герасимова передалась і його дітям. Кожен з них за прикладом батька досягає перемог на своєму фронті.
Приклад батька – взірець для всіх. Тому молодший син, не дивлячись на діагноз аутизм, навчається у звичайній школі. Для Володимира навіть найменші перемоги сина – особлива гордість. До повномасштабного наступу майбутній госпітальєр займався спортом — боротьбою та пауерліфтингом. Тепер щиро радіє перемогам старших доньок Аліни та Віоли на спортивному фронті.
Беручи участь у регіональних і обласних турнірах, Аліна та Віола Герасимови майже завжди посідають перші місця. На жаль, говорить дружина волонтера Віталіна, зараз батько не завжди може бути поруч:
— Дуже часто, коли – ротація, і чоловіка, батька моїх доньок, немає, він змушений їздити, тому не завжди ми можемо бути з нашими доньками і підтримувати їх.
У 2021 році молодша Віола виграла кубок «Дитячої Ліги Дзюдо» серед дівчат, де були представлені спортсмени з трьох країн: Молдови, Румунії та України. Старша Аліна нещодавно отримала новий ранг – зелений пояс від Федерації дзюдо України. Вона — майстер спорту з пауерліфтингу. Нещодавно, вперше представляючи Одеську область на чемпіонаті України з самбо (U16), дівчина одразу виборола бронзову медаль. За словами Володимира, це вагомий результат. Тим більше, що Аліні лише 14 років.
Після трьох ротацій Володимир Герасимов привіз у подарунок юним дзюдоїстам прапор, підписаний захисниками на знак вдячності за надану допомогу. Він висить на почесному місці і надихає на нові перемоги.
Кожна допомога — це наближення Перемоги! — вважає волонтер.
Особливо хвилююче, коли це роблять діти. Одна з таких постійних помічників Володимира – маленька жителька Балти Софія Живіцька, випічку якої вже полюбили воїни-земляки і постійно шлють їй вдячний привіт з фронту.
— Попри те, що в неї є свої труднощі зі здоров’ям, Соня пече печиво, пише листи, допомагає всім чим може. Заради таких дітей наші бійці стоять і тримають оборону, — розповів він.
Сьогодні багато рідних, друзів та знайомих родини Герасимових на різних ділянках фронту боронять країну. І допомога їм потрібна постійно, каже волонтер. Тому, коли він оголошує черговий збір коштів на придбання необхідного обладнання для захисників, чималі суми назбируються у короткий час.
— Дуже багато бійців зверталися й з приводу автівок. Люди віддавали свої автівки чи грошима збирали.
«Тепер працювати буде набагато краще. Всім – велика вдячність. Слава Україні!», — так дякує воїн, якому спільними зусиллями жителі Балти нещодавно зібрали на прилад нічного бачення: потребу в 150 тисяч гривень «закрили» за добу, зібравши 160 тисяч.
— Для мене перемога для над ворогом — це, коли вони (рф — ред.) усвідомлять те, що натворили, переживуть те, що пережили ми. І хочу сказати словами Джохара Дудаєва, який ще до початку війни в Україні сказав: «Лише, коли зійде українське сонце, буде розвалена імперія зла». Слава Україні!
Людмила Шелих
Читайте також:
