Практично від початку військових дій адреса вулиця Рішельєвська, 18 (з боку Жуковського) стала добре відома більшості вимушених переселенців, які приїхали до Одеси. Продуктові набори, одяг, взуття, посуд, побутова техніка, дитячі іграшки, гігієнічні речі – все це тут роздають нужденним. Гуманітарна допомога приходить не лише від іноземних та українських донорів – багато приносять і самі одесити.
Наталія Богаченко , незмінний координатор волонтерського центру «Гостинна хата», розповіла про те, з чим доводиться стикатися у найбільшому волонтерському центрі в Україні.
Як працює центр «Гостинна хата»?
– В Україні ми одні протягом такого довгого часу обслуговуємо таку кількість людей. Працюємо з 26 березня і за цей час видали 86 тисяч продуктових наборів. Один набір сім’ї. У нас на обліку 32 тисячі сімей! Забезпечуємо близько 90 тисяч переселенців. Абсолютно безкоштовно одночасно працює 47 волонтерів, а загалом у штаті близько 90 осіб. 70% із них – це переселенці, які колись прийшли отримувати допомогу та самі залишилися нам допомагати. Бахмут, Херсон, Нова Каховка, Маріуполь, Мелітополь, Миколаїв – вони репрезентують усю «південну географію» звільнених та окупованих територій України. Більшість із них там просто вже нічого не залишилося.
Наталія Богаченко
На день центр на Рішельєвській обслуговує 500-560 сімей переселенців, але також приходять сюди по допомогу і мешканці Одеси – щодня близько 200 осіб.
– Головний критерій для одеситів – це доход менше 4000 гривень. Пенсіонерів приймаємо по понеділках та середах, інвалідів I та II групи – у вівторок, четвер. Допомагаємо та багатодітним. У одеситів хоч дах над головою є, а переселенці часто не мають навіть найнеобхіднішого. Найскладніше становище не має пенсіонерів, інвалідів та багатодітних, яким скрізь на території України продовжує приходити допомога. А ось якраз у людей середнього вікового прошарку, які становлять наш генофонд, які можуть народити ще діток для України – найскладніше становище, в якому вони перебувають не з власної вини. Вони не потрапляють до пільгових категорій, яким допомагають усі міжнародні організації. А що робити тим, кому 24-45, і у них одна-дві дитини? Так, їм належить переселенські 3000 на дитину і 2000 на дорослого на місяць, але цього катастрофічно не вистачає. Частина виїжджає за кордон і може вже не повернутися. Держава має створити умови і для цих людей – від них залежатиме розвиток нашої країни. Вони працездатні та підніматимуть економіку!
Звідки надходить допомога?
– Усі міжнародні донори тут і з нами. Хоча вони не завжди розуміють нашу ситуацію: «Роз Одесу не бомбять, отже, тут не гаряча точка». І хочуть усі везти на Миколаїв. Але треба враховувати, що там залишилося лише 80 тисяч населення, і з настанням морозів 50 тисяч точно виїде звідти до Одеси, до найближчого великого міста. Ми маємо спеціальну стіну подяки, на якій ми розміщуємо логотипи наших донорів. Всі великі донори, які допомагають нашій країні, допомагають нам. Їм подобається, що у нас дуже сувора звітність. З першого дня ми організували базу даних, де враховуємо всіх людей. До нашої бази підключено й усі великі волонтерські центри, які працюють прозоро. Отже, не вдається хитромудрим обійти 10 центрів і отримати 10 ковдр.
Дошка пошани донорів
– Як часто переселенці можуть отримувати допомогу?
– Ми єдиний центр у місті, яке ще тримається на інтервалі один раз на два тижні.
Чим складна робота в центрі
– А які проблеми виникають у процесі спілкування з людьми?
– Ми докладно розпитуємо людей про їхнє становище, потреби. Декого це дратує: «Що за допит?». Я звертаю увагу на те, що ми не маємо завдання просто роздати, а потрібно видати тим, кому це дійсно необхідно. Ми трохи акумулюємо допомогу, тому що розуміємо, що до зими потік людей зросте.
– У вас завжди багато народу біля входу, а чи бувають зловживання у черзі?
– Так, були такі випадки, але ми зламали цю систему. Виходимо о 8:00, і гаразд живої черги роздаємо людям номерки. Відомо, що за годину проходить 70-80 осіб. Ця кількість залежить від донора – чим складніша у нього звітність, тим більше часу йде на оформлення однієї людини. Особливо якщо просять в електронному та паперовому вигляді. За 10 хвилин роздаємо всі номерки. Раніше люди приходили о 5-6 ранку, продавали місця у черзі… Ми просто «через коліно» це все переламали. Лише жива черга, один талончик у руки на сім’ю, наявність оригіналів документів є обов’язковою. Вранці ми роздаємо 350 номерів. Решта може вже після них у порядку живої черги отримати свою допомогу. Бувають дні, коли ми встигаємо та 800 осіб обслужити.
Йде видача продуктових наборів
– А в чому зараз особлива потреба?
– У всьому! Ми не знаємо, що буде завтра. Люди, які приїхали до Одеси, мають знати, що Одеса їх у будь-якому разі підтримає. Продукти завжди потрібні. Дуже складно зібрати повноцінний продуктовий набір. У нас коштує 20 палет бобів, але ми не можемо давати людям одні боби або тільки макарони, або борошно. Ми беремо будь-які консерви: м’ясні, салати, щоб набір продуктів забезпечував нормальний раціон. У 10-кілограмовому пакеті має бути 10-12 найменувань.
Я шалено вдячна одеситам – весь наш речовий намет тримається на одеситах. Цей процес триває навіть без прохань. Посуд, каструлі, побутова техніка, коляски, дитячі ліжечка, стерилізатори, підігрівачі для пляшок, такі необхідні молодим мамам, – це все одесити приносять!
Розмова про особисте
– Як ви прийшли до цієї роботи?
– Я – волонтер із 2014 року! Воно саме собою виникло. Все, що за вісім років нажите у вигляді досвіду, – все реалізується тут. Я там, де потрібна, займаюся тим, що знаю та вмію. Це – моє середовище.
– А як ви знімаєте напругу після робочого дня?
– Робочий день закінчується пізно – о 22:00-23:00. У мене тут сім’я: діти, онуки. Тик струм допомагає відключити мізки. Зараз навіть важко дивитися кіно: починаєш думати про своє і втрачаєш сюжетну нитку. Раніше я любила серйозні серіали: «Гра престолів», «Йеллоустоун», «Мільярд» і таке інше. А зараз не можу зловити суть фільму. Я завела собі акваріум і тому ввечері спостерігаю за рибками.
Плани на майбутнє
– Наталю, що у вас у планах?
– За сприяння міжнародних організацій ми готуємо проект з будівництва будиночків. Чи не контейнерів для поселення людей, а хочемо побудувати реальне житло. Ми маємо громади, які готові виділити території. Навіть коли буде звільнено міста, людям там жити буде ніде – вдома ж зруйновані. Ми маємо створити людські умови. Якщо хтось залишиться тут – також добре. Адже це нові робочі руки. Я за те, щоб Одеса стала двомільйонником . У нас дуже комфортне місто для життя. Адже, крім працівників, до нас їдуть і роботодавці, іноді навіть зі своїм обладнанням.
Ще один наш проект – працевлаштування бажаючих працювати. Міський центр зайнятості з нами в контакті допомагає Одеський клуб бізнесу, органи охорони здоров’я шукають медиків, школам потрібні педагоги. Формуємо базу тих, хто шукає роботу. Нам трохи важко робити надто докладну анкету. Ми не маємо замінювати державу. Держорганам потрібно лише дивитися туди, де працюють волонтери. І просто заходити та підхоплювати. Не треба нічого вигадувати. Ми вже показали, де є прогалина. Просто йдіть з нами паралельно, беріть та робіть. Я розумію, що держава – це ми. Але в нас різні можливості – фінансові та адміністративні. Ми взаємодіємо з усіма. Тут немає ні партій, ні політиків – нікого, окрім тих, хто хоче допомогти.
Ви також можете дізнатися: «На Щиті»: як волонтери-пошуковики розшукують полеглих героїв
По той бік черги
Настя Підгірна та Наталія Богаченко
– Вперше ми приїхали до Одеси у квітні, розповідає Настя Підгірна – волонтер та переселенка з Бахмута. – За тиждень повернулися назад. А за три тижні нас батьки просто виперли звідти. Ми проїхали 24 блокпости. Я прийшла до центру за допомогою, і мене попросили трохи побути на видачі. Так і вирішила допомагати іншим. До війни працювала бухгалтером, так і тут працюю оператором, використовую свої навички, адже потрібна чіткість та облік. Спочатку я навіть надсилала продукти в Бахмут батькам. А зараз усе тут, і ця допомога дуже корисна у господарстві. Люди, звичайно, різні – хтось дякує, а хтось усім незадоволений. Але дуже приємно, коли вдається людям допомогти і дати їм те, що потребує.
Валерій Романов
Фото Алесі Кареліної-Романової
