Нещодавно завершилася чергова експедиція військово-історичного центру «Пам’ять та слава» деокупованою частиною Херсонської області. «Сотні кілометрів шляху позаду. Апокаліптичні картини зруйнованого мирного життя. Прошиті наскрізь рваним металом селища, дороги, лісопосадки. Смерть. Труднощі та небезпека», – саме так описує заступник голови військово-історичного центру «Пам’ять та слава» та громадський діяч Сергій Судник те, чим вони сьогодні займаються.
Вчора і сьогодні «Пам’яті та слави»
– Як ви зайнялися пошуковою роботою?
– Громадська організація «Військово-історичний центр «Пам’ять та слава» була заснована у 2007 році в Одесі. Я сам, захопившись темою пошуку в середині нульових, шукав в Одесі однодумців. У 2009 році мені вдалося зв’язатися з Центром, який виявився єдиною діючою пошуковою організацією, що працює офіційно, з усіма необхідними для такої діяльності документами і робочими контактами. Я познайомився з Леонідом Суховеєм, одним із засновників Центру, знаменитим одеським краєзнавцем, спелеологом, туристом, пошуковцем. Багатогранна була людина, на жаль, пішла з життя у 2019 році. ВІЦ «Пам’ять і слава» був започаткований ним разом з Леонідом Ігнатьєвим, незмінним керівником Центру.
Сергій Судник
Спочатку ми займалися пошуком, ідентифікацією особи та перепохованням загиблих солдатів Другої світової війни. Працювали в місцях боїв на кордонах оборони та звільнення Одеси у 1941-1944 роках. За весь час вдалося знайти, перепоховати чи передати для поховання родичам останки понад 440 солдатів тієї війни. Наразі актив організації складається з 14 осіб. Це люди, які не байдужі до тієї місії, яку ми реалізуємо.
– Що ви вважаєте своїм головним завданням?
– Пошуковики – це ентузіасти, які свідомо займаються вельми специфічною діяльністю. Всіх нас об’єднує не тільки любов до військової історії, але й переконаність у тому, що кожен загиблий солдат має бути знайдений, по можливості ідентифікований і відданий землі. Загиблі солдати не повинні лежати в полі, лісосмугах – на давно забутих бойових позиціях, маючи документальний статус «зниклий безвісти».
Кожен повинен бути знайдений
– А що вважаєте головним результатом?
– Головним результатом, до того моменту, як на нашій землі почалася нова війна, були повернені з безпам’ятства імена, віддані землі з військовими почестями останки загиблих солдатів. Тим більше, що до цього дня родичі загиблих шукають своїх предків. Зараз наша діяльність регламентується нормами Женевської конвенції щодо обміну тілами загиблих військовослужбовців. На місцях боїв ми шукаємо, ексгумуємо та ідентифікуємо особу не тільки військовослужбовців Збройних сил України, а й військовослужбовців країни-агресора – Росії, для обміну, повернення з окупованої території тіл наших солдатів, передачі їх родичам та подальшого поховання.
Вилучене тіло військовослужбовця країни-агресора зі знищеного ЗСУ БТР-80
– Після закінчення Другої світової минуло понад 77 років, і досі ви знаходили невідомі могили солдатів тієї війни. Скільки ж років доведеться шукати тіла солдатів, які загинули в цій війні?
– Точних прогнозів ніхто не дасть, упевнений у цьому. Ми просто продовжуватимемо свою роботу, а час уже покаже.
– Ваша особиста мета в цій роботі?
– Моя особиста мета не відрізняється від цілей нашої групи. Я абсолютно впевнений у тому, що в цій війні ми повністю враховуємо всі помилки минулого, працюючи по свіжих слідах та з прямими свідками подій. Наш шлях проходить під канонаду фронту, через розбиті селища, зрізані снарядами та кулями лісопосадки та поля. Я точно знаю, що не дарма. Багато військовослужбовців говорять нам про це. Близькі чекають на своїх синів, дочок, батьків, подружжя вдома… На жаль, для того, щоб проводити їх в останню путь. Але як складно буває цей шлях знайти! Пошуковики допомагають це зробити всіма своїми силами.
Спільна справа
– Як ви взаємодієте з ЗСУ та хто ще вам допомагає?
– В умовах сучасного збройного конфлікту до цієї діяльності в рамках гуманітарного проекту «На щиті» нас залучило Управління цивільно-військової співпраці Генерального штабу Збройних сил України. Наші пошуковики-волонтери мають багаторічний досвід проведення спеціалізованих робіт та необхідну матеріально-технічну базу. Офіцери Центрального управління ГВП (J9) займаються всіма роботами на деокупованих і прифронтових територіях.
Підготовка до ексгумаційних робіт на території Осокорівських катакомб у Херсонській області
Хочу наголосити, що наша група є волонтерською і вся наша діяльність ведеться за рахунок наших власних ресурсів. Ми вдячні всім, хто підтримує нас! Окремі слова подяки NovaUkraine, Ротарі в Україні, мережі АЗС «ОККО» (забезпечує пільгові умови з палива) та ряду одеських волонтерів.
– Кожен волонтер має мати якусь основну роботу, джерело існування. Що годує вас і чим займаються ваші товариші?
– Наші волонтери є представниками різних професій: автомеханіки, професійні шофери, муніципальні службовці, приватні підприємці, представники IT-сфери. Щодо мене, за освітою я політолог, а за фактом займаюся розвитком третього сектору. Я очолюю громадську організацію «Рада соціального інвестування», яка адмініструє соціальну краудфандингову платформу SIPstarter: Social Investment Projects (sip-starter.com). Платформа спеціалізується на залученні позабюджетних коштів до соціально корисних проектів. До речі, на нашій платформі кожен охочий може підтримати гуманітарний проект «На щиті».
«Вісники останнього шляху»
– Чи вже є результати вашої роботи? – У подробицях про результати ми зможемо розповісти пізніше, оскільки війна ще триває. Скажу поки що так: сотні хлопців повернулися додому для належного поховання на рідній землі.
Робочі моменти при зборі тіл загиблих військовослужбовців на території Херсонської області
– Як ви відновлюєте свою нервову систему після повернення з експедиції? – Кожен у групі має власний рецепт відновлення. Але, в першу чергу, запорука психологічного здоров’я – це спочатку правильне ставлення до обставин, що склалися, до часу, в якому ми живемо, і, звичайно, професіоналізм. Не варто ставитись до нашої діяльності як до «хреста, який ми несемо».
– Що запам’яталося і потрясло найбільше?
– Випадок, який міг статися один раз на мільйон, є підтвердженням того, що дива трапляються. Наша група працювала у селі Оскол Харківської області. До нас під’їхав представник військової поліції і розповів про те, що у селі Чистоводівка, на краю цвинтаря, є поховання. Двоє хлопців, розстріляних у полоні. Місцеві близько трьох-чотирьох місяців тому поховали там їхні тіла. Ми вирішили перевірити цю інформацію. Було озвучено цікаву деталь, що в похованні лежить півлітрова банка, в якій знаходяться особисті документи. Наступного дня ми разом із місцевим слідчим поїхали на вказану локацію. Розшукали місцевого мешканця, який вказав точне місце поховання. Зробили ексгумацію, а слідчий склав усі необхідні протоколи. Так, було підтверджено – сліди насильницької смерті та залишки скотчу на руках. Було знайдено й документи у банку. Ввечері того ж дня до Леоніда Ігнатьєва, голови ВІЦ «Пам’ять і слава», від посередників надійшло повідомлення про жінку, яка шукає інформацію, як з’ясувалося пізніше, саме про це поховання. Ознайомившись з інформацією, що надійшла, ми вислали фотографії тієї самої банки з документами і місця, де були знайдені тіла. Ми не помилилися, родичі шукали саме це поховання, саме цих хлопців. Вже наступного дня знайдені тіла були доставлені до Дніпра. Ось як буває. Пошуковики з Одеси, родичі з Дніпра, Центральне управління ГВС (J9) з Києва, випадкова зустріч із військовим поліцейським в Осколі – і протягом двох днів була поставлена крапка в долі безвісти зниклих військовослужбовців ЗСУ. Ми, звичайно, можемо згадати і літаки з зірками в 50 метрах над головою, і «прильоти» в найближчі лісопосадки, і фронтову авіацію, що курсує над головами, ракети ППО, що рвуться. Можемо розповісти про натуралістичні картини, які нам за родом діяльності доводиться бачити, але… Головне в нашій роботі – це долі людей. Ми є вісниками останнього шляху, що ставлять крапку в земному шляху.
Читайте також: Як шукають тіла бійців ЗСУ, що роблять із загиблими окупантами: розповідь одеських волонтерів
Розмовляв Валерій Романов
Фото з архіву Сергія Судника
