П’ять років тому, в Одесі відкрився незалежний театральний простір ТЕО. Із самого початку ТЕО взяв курс на нестандартні події та проекти – авангардні театральні постановки, покази незалежного кіно, арт-перформанси.
Але пандемія змусила “законсервувати” і проекти і зал. В квітні цього року все змінилося. Засновниця простору Юлія Юн отримала запит від творчих людей щодо необхідності висловлювання. Тож було вирішено відчинити двері ТЕО – виявилось, що це єдиний в місті майданчик, який повністю знаходиться під землею.
Людям необхідно висловлюватися, необхідне єднання, бо ми всі – соціальні тварини. Коли ми поруч один з одним тоді ми розуміємо, хто ми, як ми і чому. Ось тому, власне, і сталося нове народження ТЕО
– говорить Юлія Юн.
За декілька воєнних місяців в ТЕО відбулося з десяток концертів класичної та джазової музики, як із безкоштовним входом для всіх, так і зі збором коштів на потреби військових. Був реалізований проект для дітей переселенців та маленьких одеситів з арт терапії. Простір так і залишився незалежним і фінансується лише завдяки приватній допомозі. На жаль, не склалися стосунки із грантодавцям. За словами власниці, робота із грантами потребує значного ресурсу і не завжди закінчується їх отриманням. ТЕО вже має декілька сумних історій, коли За цей час можна зробити багато чого корисного для себе, вважає Юлія. Що стосується воєнних часів, то саме зараз державі необхідно як ніколи приділяти увагу культурі:
Коли ми говоримо про ідентичність української ми згадуємо: пісню, вірш, слово, тобто – відсилання до культури. Якщо цього немає, значить немає ні суспільства, ні народу немає ідентичності.
Зараз ТЕО знову зажив бурхливим життям, не таким як раніше, але не менш цікавим, та таким необхідним, для тих, хто виражає свої почуття через мистецтво.
Мені хочеться щоб ми всі разом ставали добрими, світлими, чуйними, щоб співчуття і ненасильство було головним в нас. Щоб ми відчували потребу та необхідність один в одному. Є глибоке почуття поваги та подяки, що хтось є поряд зі мною, не важливо, як його звуть – це глядач, це працівник, це актор, який прийшов – ось це найголовніше. А там як уже піде – у цьому проекті, у тому… головне, ось ця ідея.
Нещодавно ми писали про те, як переживає воєнний стан:
