Дмитро Дозирчий – командир танкової роти. 24 лютого 2022 року його підрозділ захищав Антонівський міст, щоб забезпечити відхід бригади.
Дмитро Дозирчий розповів журналісту «Одеського Життя», що з дитинства захоплювався військовою технікою. Багато читав і дивився про потужні танки, бойові машини піхоти та БТРи. Рано навчився керувати автомобілем батька, цікавився пристроєм бойової та автомобільної техніки, любив возитися з інструментами та механізмами.
І тому мріяв стати військовим автомобілістом. Але вступати вирішив до Львівської національної академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, де на той час цю спеціальність прибрали. Тому влітку 2015-го юнак вступив туди на спеціальність «Управління діями механізованих та танкових підрозділів».
Улюблені дисципліни
– Особливо мені подобалося відвідувати заняття з тактики та будови бронетанкової техніки. Тактика вчить військовому мистецтву: логічно мислити, швидко оцінювати обстановку та приймати рішення щодо ведення бойових дій, запорукою успіху яких, власне, є вміле застосування справної бойової техніки, – поділився спогадами про курсантське життя Дмитро.
Тому курсант і наголошував на вивченні цих дисциплін.
Про те, як наполегливо навчався, свідчать уже перші кроки молодого офіцера влітку 2019 року. Лейтенант Дозирчий зі стін львівської альма-матер одразу вийшов командиром танкового взводу. А за місяць уже він уже командував танковою ротою.
– Тоді якраз у складі нашої частини продовжувалося формування нового батальйону. Ось командир бригади і запропонував мені цю посаду. За якісь заслуги? Командиру краще видно, – з усмішкою каже офіцер.
Роту Дозирчеву довірили, бо командування побачило, наскільки добре він керує підрозділом. Що для підлеглих його команди – не порожній звук, а чіткий сигнал до негайного виконання.
З літа 2019 року і до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну Дмитро Дозирчий провів близько двох років у зоні ООС. Отже, становлення його як командира відбувалося на передовій, хоча безпосередньо участі в бойових діях його підрозділ не приймав.
Але саме там, на Донбасі, постійно перебуваючи поряд із солдатами та сержантами, він мав можливість дізнатися, хто і на що з них здатний. Вивчити їх морально-ділові якості, допомогти словом та ділом щодо оволодіння професійними навичками. І сам при цьому вчився чути та відчувати своїх підлеглих.
Кривавий ранок 24 лютого танкісти старшого лейтенанта Дозірчого зустріли на півдні Херсонщини. Там же на світанку вони побачили перші прольоти ворожих ракет та авіації.
Зв’язок із командним пунктом бригади був. Підрозділ Дмитра отримав наказ вирушити у бік Нової Каховки, щоб стримати наступ рашистів. Потім завдання змінилося – танкістам доручили захищати Антонівський міст біля Херсона.
– Цей міст через Дніпро має велике стратегічне значення. Адже він з’єднує Херсон з лівобережжям, зокрема, з містом Олешки. Так сталося, що виникла серйозна загроза його захоплення окупантами, що призвело б до оточення основних сил нашої частини. Ось нам і було доручено прорватися до цього стратегічно важливого об’єкта та утримувати його, щоб бригада могла вийти, – розповів Дмитро.
По обіді танкісти були на місці. А першу битву дали ворогові ще по дорозі, натрапивши на автівку із російськими солдатами.
– Ми побачили машину із українськими номерами. Придивились, а там – ворог. Я наказав стріляти на поразку. Окупанти злякалися і побігли до лісу. Але це їх не врятувало, наші хлопці відпрацювали за загарбниками, як належить, – згадує Дмитро.
Вже на підступах до мосту танкісти зіткнулися з рашистами. Почався бій. Комроти не розгубився, швидко оцінив обстановку та наказав стріляти на поразку. В результаті були знищені міномет, станція радіолокації, протитанкові засоби і жива сила противника. Зазнали втрат і українські танкісти. Протитанковий снаряд потрапив до одного з танків. Машина спалахнула, в ній здетонував боєкомплект. Контужений і поранений механік-водій Василь Чорнобай якимось дивом встиг вистрибнути з палаючого танка. А ось командир машини Максим Ліщинський та навідник Костянтин Горщинський загинули. Дмитро Дозирчий каже, що їх смерть назавжди залишиться в його серці незагоєною раною.
Весь екіпаж цієї бойової машини був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Максим та Костянтин були удостоєні нагороди посмертно.
Незважаючи на опір ворога, українські танкісти розблокували міст і утримували його до кінця, забезпечивши вихід колон своєї бригади з оточення.
За цей подвиг, згідно з Указом Президента України №139/2022 від 16 березня 2022 року, старшому лейтенанту Дмитру Леонідовичу Дозірчому було присвоєно звання Герой України та вручено орден «Золота Зірка».
Перший день широкомасштабної війни з російськими агресорами виявився справді героїчним для підрозділу, яким командує Герой України Дозірчий.
Автор В’ячеслав ДІОРДІЄВ
На знімку: Герой України старший лейтенант Дмитро Дозирчий
Фото з особистого архіву Дмитра Дозирчого.
