Ще зовсім недавно поняття «діти війни» було для нас статусом літніх людей, які пережили Другу світову в ранньому дитинстві. Для заслуженого педагога України Тамари Василівни Карнаушенко війна у її дитячих спогадах – загарбники у чорній формі, які на чорних мотоциклах в’їжджають до її рідного села. А сьогодні дітьми війни стали наші дітлахи.
Для тих, хто стартував сьогодні у доросле життя, так і не пролунав «останній дзвінок». Щоправда, бачила я дівчинку, прикрашену традиційною стрічкою випускниці. Тільки радості не було на її обличчі…
Одеська малеча, як і раніше, ганяє у дворах, копошиться на дитячих майданчиках. Війна, слава Богу, повною мірою поки що не торкнулася нашого міста. Але бачила я повне жаху і відчаю обличчя плачучої малечі, що бігла з батьками вулицею, коли буквально над нашими головами проносилася, шипаючи, ворожа ракета. Напевно, дівчинку в Одесу евакуювали…
Тоді, у Велику суботу напередодні Світлого свята, цією ракетою була вбита маленька одеситка. Обірвалася нитка поколінь. Адже стати дівчиськом могла б мамою майбутніх українців – які прославили свою країну або просто зробили її сильнішими та багатшими.
Наші діти вже вміють відрізняти звуки ППО від ракет, а грім від вибухів. Іноді – може, від страху, а може, на зло – регочуть та верещать разом із сиреною. А ті старші нас заспокоюють: «Все буде добре. Ми переможемо». І залишаються з нами в Одесі, категорично відмовляючись від будь-якої евакуації – хоч у Італію, хоч у Швейцарію.
Найвідчайдушніші вириваються до моря. Стрибають із пірсу в довгоочікувані солоні хвилі – літо ж!
А для малюків, які поки що у матiнок під опікою, Одеський зоопарк влаштовує веселі захоплюючі свята. Театр юного глядача – спектаклі прямо у бомбосховищах. Стільки набирається там дітлахiв, що батькам у проходах доводиться стояти. Щасливі усі – і діти, і батьки. Адже головне завдання дорослих – захистити дітей від жахів війни. І поки тата борються за нашу країну, мами всіма силами намагаються зберегти для наших малюків уламки того самого «щасливого дитинства», оспіваного в СРСР. Пам’ятаєте: «должны смеяться дети и в мирном мире жить»? Чи навчаться знову сміятися та радіти життю дітi знищених, окупованих рашистами українських міст та селищ?
В Одесі зараз дуже багато «переміщених» дітей. І все-таки, мабуть, зберігається у малюків захисна особливість психіки – не пам’ятати про страшне. Весело сміються дітлахи з Херсона, граючи на дитячих майданчиках, жартують над мамою, що заблукала дорогою в зоопарк.
Ті, хто старші, – усміхаються не часто. Але й наші діти, що рано подорослішали, і ми, дорослі, впевнені – ми просто зобов’язані перемогти. А потім – відновлювати мирне життя на українській землі. І в наших дітей, і в наших онуків обов’язково буде щасливе дитинство.
