Історія перейменування вулиці в Хаджибейському районі Одеси поєднала дві зовсім різні долі.
Журналіст «Одеського життя» Валерій Боянжу звернувся до біографій Олександра Мартиновського, відомого під ім’ям Тараса Кострова, та оперної співачки Ольги Благовидової. Один увійшов в історію як революціонер і журналіст, інша — як народна артистка УРСР та видатна педагогиня, яка виховала цілу плеяду оперних виконавців.
Ключові моменти:
- Колишню вулицю Кострова в Одесі перейменували на честь оперної співачки Ольги Благовидової.
- Тарас Костров — псевдонім Олександра Мартиновського, одного з організаторів більшовицького підпілля в Одесі.
- Він став першим головним редактором «Комсомольської правди» та дружив із Маяковським.
- Благовидова співала в Одеській опері, створила кафедру сольного співу та виховала відомих виконавців.

Перший головний редактор «Комсомольської правди»
У Малиновському районі Одеси була вулиця Кострова. Сама вулиця залишилася на місці, але її назву, як і назву району, змінили на виконання законів про десовєтизацію та декомунізацію. Тепер у Хаджибейському районі це вулиця Ольги Благовидової. Далі — про цих людей.
Справжнє ім’я Тараса Кострова — Олександр Сергійович Мартиновський. Одразу уточнимо: Мартиновський, чиє ім’я до 1995 року носила площа, прилегла до Дерибасівської, — зовсім інша людина. То був Сергій Іванович (1860–1926) — революціонер-народоволець, який провів понад 20 років у в’язницях і засланнях, очолював Музей історії партії в Одесі й водночас керував «круглим будинком» на Грецькій площі, де сам і мешкав.
Попри довгі роки ув’язнення, він встиг стати батьком двох синів. Раніше ми розповідали про Володимира Сергійовича Мартиновського (1906–1973) — молодшого сина Сергія Івановича, відомого одеського вченого, професора та ректора Одеського технологічного інституту. А тепер черга дійшла й до старшого сина — Олександра Сергійовича (1901–1930). Він був революціонером, журналістом і одним із перших організаторів більшовицького підпілля в Одесі.

Народився він у 1901 році в Читі. У 1908 році родина переїхала до Одеси й оселилася на Софіївській вулиці. У 1919 році, за часів правління Денікіна, він брав участь в організації тут більшовицького підпілля. Того ж року в Одесі вступив до РКП(б). Керував випуском газет «Одеський комуніст» і «Пролетарська правда». Брав участь у створенні підпільної друкарні та очолював повстанський загін.
У 1925 році став першим головним редактором газети «Комсомольская правда». Працював там до 1928 року. Також був головним редактором журналу «Молодая гвардия» (1928–1929), спілкувався та дружив із Володимиром Маяковським. Той навіть присвятив йому вірш «Лист товаришу Кострову з Парижа про сутність кохання». Товариш Костров помер від туберкульозу в 1930 році в Гаграх.
ВАМ БУДЕ ЦІКАВО
«Одеське життя» підготувало Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено)
Ольга Благовидова — оперна діва та наставниця зірок
Благовидова Ольга Миколаївна (1905–1975) — українська радянська оперна співачка, народна артистка УРСР. Як і попередній «господар» вулиці, вона теж народилася не в Одесі: у десятирічному віці разом із родиною переїхала з Петербурга, де навчалася гри на фортепіано з чотирьох років. У 1921 році вступила на вокальне відділення тодішнього Одеського музично-драматичного інституту (нині — Одеська національна музична академія), де навчалася до 1925 року.
У 1928–1931 роках талановита Ольга Благовидова вже виступала як солістка Великого театру СРСР, у 1931–1932 роках — Тбіліського театру опери та балету, а з 1932 року — Одеського театру опери та балету. Зазначимо, що її життя в ті тяжкі роки було чорно-білим, як, утім, і в більшості громадян країни. У 1937 році вона стала лауреаткою Першого всесоюзного конкурсу вокалістів. І того ж року її чоловіка оголосили ворогом народу, заарештували, засудили та відправили до Красноярського краю.

Під час Другої світової війни вона перебувала в евакуації та працювала в Казахському театрі опери та балету (1941–1944). І, звісно, багато разів їздила виступати перед бійцями на фронт. Загалом у її репертуарі було близько 30 оперних партій. А ще з концертами вона побувала в багатьох великих містах Союзу.
Після визволення Одеси повернулася до міста, створила в консерваторії кафедру сольного співу й багато років нею керувала. Стала професоркою, заснувала власну школу оперного вокалу, спираючись на величезний досвід. На думку відомих музичних критиків, ця школа відповідала світовим стандартам. У результаті багато її учнів — Белла Руденко, Микола Огренич та інші — досягли надзвичайних висот у творчості.
Показово, що Благовидова була єдиною педагогинею в СРСР, троє студентів якої здобули перші премії на Всесоюзному конкурсі імені Чайковського: Микола Огренич (1970), Іван Пономаренко (1974) та Людмила Шемчук (1978). Країна відзначила її працю двома орденами.
Ольга Благовидова померла в Одесі у 1975 році.
Читайте також:


