Знайомство з Любов’ю та Олексієм відбулося випадково – біля квітів, які подружжя висадило неподалік ЦНАПу в Балті. Колись вони жили на Херсонщині: вона працювала вчителькою, він – економістом. Війна перекреслила звичне життя, змусивши родину шукати прихистку далеко від дому.
Журналістка «Одеського життя» Любов Кузьменко поспілкувалася з подружжям про евакуацію, перші місяці на новому місці, знайомство з балтськими традиціями та надію колись повернутися додому.
Ключові моменти:
- Подружжя з Херсонщини залишило рідний дім, узявши лише кілька валіз.
- У Балті переселенців зустріли турботою, допомогли з житлом і лікуванням.
- Новий будинок, квіти, город і друзі поступово стали частиною їхнього життя.
- Та після Перемоги Любов та Олексій мріють повернутися на Херсонщину.
Евакуація і декілька валіз на двох
За останні роки вулиці, парки та затишні дворики міста Балта, що на півночі Одещини, наповнилися сотнями нових голосів. Місто стало надійним прихистком для тих, у кого війна відібрала рідний дім. Серед нових мешканців, які принесли в життя міста власну теплоту і незламність, – подружжя Любов та Олексій з Херсонщини. Вони привезли з собою біль втрати, але водночас – величезну жагу до життя та вміння бачити красу навіть крізь сльози.
У минулому житті на рідній Херсонщині пані Любов була вчителькою, а пан Олексій – економістом у солідній фірмі. Вони роками будували своє сімейне гніздечко, виховували дітей, бавили онуків.
– Слухаючи колись розповіді свого дідуся Василя про воєнне лихоліття минулого століття, я й подумати не могла, що така ж доля спіткає нас та наших дітей, – зітхає пані Любов.
Залишати рідний дім не хотілося до останнього – вони довго вагалися, сподівалися, чекали, що ось-ось війна завершиться. Але довелось прийняти рішення – евакуація в невідомість… Забрати змогли лише декілька валіз. Там було найнеобхідніше і найцінніше: документи, медикаменти, мінімум одягу та альбоми зі старими фотографіями – єдиний місток у щасливе довоєнне минуле.
Балту підказало «сарафанне радіо»
Як це часто буває під час війни, маршрут порятунку підказало «сарафанне радіо» евакуації та допомога волонтерів, які вивозили людей із небезпечної зони. Так доля привела подружжя на балтську землю. І Балта зустріла їх відчуттям безпеки та щирої турботи.
Місцева громада та благодійні фонди забезпечили постільною білизною, продуктовими наборами та необхідним одягом. Спочатку Любов та Олексій мешкали в одній зі шкіл, де було все необхідне для зустрічі переселенців та їх перебування.
Коли з’ясувалося, що у пана Олексія через пережитий стрес загострилася гіпертонія, медики невідкладно надали допомогу та життєво необхідні препарати. Обох херсонців оперативно записали до сімейного лікаря. І вже сьогодні вони нарівні з корінними балтянами пройшли комплексний скринінг здоров’я «40 плюс».
Перше, що зробили в новому будинку, – висадили квіти
Зараз Любов та Олексій орендують у місті будинок. Перше, що вони зробили, – навели лад на подвір’ї та висадили садок і квіти. Вони цвітуть всюди, навіть біля паркану, привертаючи увагу перехожих. Сусіди, побачивши таку красу, причепурили і свої обійстя та паркани. Саме завдяки квітам біля ЦНАПу, якими зацікавилася пані Люба, і відбулося наше випадкове вуличне знайомство з цією неймовірною парою.
Окрім квітникарства та садівництва, подружжя активно займається городництвом, вирощуючи для себе свіжі овочі.
– Головне, що на підконтрольну Україні територію вдалося виїхати всім нашим родичам. І це насправді додає сил, – каже пан Олексій.
«Я закохалася в неймовірну балтську кухню»
Нині чоловік та жінка на заслуженому відпочинку, і пані Любов нарешті має час для свого головного хобі – кулінарії.
– Кухня – це моя територія, – з усмішкою каже жінка. – Дуже люблю готувати щось смачненьке, щоб порадувати чоловіка. Ми разом уже пів століття, і я добре вивчила його смаки.
Більше того, херсонська вчителька закохалася в балтську кухню, яку називає справжнім багатонаціональним гастрономічним міксом українських, молдавських, єврейських, польських та вірменських традицій. Пані Люба каже, що саме тут вперше почула вислів, який їй дуже сподобався: «Балтяночка з нічого здатна зробити три речі – скандал, салат і капелюшок».
Жінка вже перейняла місцеві секрети й навчилася майстерно готувати балтські вертути з гарбузом, штрудлі, форшмак, плацинди та ароматний подільський борщ.
«Ми потроху стаємо балтянами»
Психологічна інтеграція в нове середовище відбулася непомітно, через побут та щоденне спілкування з балтянами. Олексій і Любов знайшли у цьому старовинному місті нових друзів, мають багато знайомих та приятелів. І найголовніше – вони більше не почуваються тут чужими.
– Ми вже вивчили, де знаходяться всі необхідні точки: поліклініка, лікарня, базар, вокзал, поліція, – жартує пан Олексій. – Відвідуємо й місця відпочинку. Дуже подобається бувати у шикарному балтському кінотеатрі «РодИна». Це справжній центр культури і дозвілля, де пульсує життя всієї громади. Думаю, вже можна сміливо сказати: ми потроху стаємо балтянами.
Так Балта дала родині спокій для зранених душ, а вони натомість наповнили її своєю добротою та умінням за будь-яких обставин творити красу. Сьогодні один із балтських двориків усіяний херсонськими квітами. Але…
На Херсонщині залишилися часточки їхніх сердець
– Неймовірно болить душа, коли згадуємо рідний дім, де зараз порядкує ворог, – зі щемом кажуть Любов та Олексій. – Після нашої Перемоги скажемо «щиро вдячні балтській землі» і неодмінно поспішимо до своєї хати, туди, де залишилися часточки наших сердець. Ну а якщо від рідної хати вже нічого не залишилося, то повернемося і будемо укорінюватися тут, у Балті.
Подружжя не занепадає духом. Озираючись на літа воєнного лихоліття, вони згадують свій шлях із кількома валізами в руках.
– Попереду – плани на майбутнє, щоденна праця та спільна для всієї країни мрія про велику Перемогу, – кажуть херсонці Любов та Олексій.
І дивлячись на те, як оптимістично і заповзято крокують разом ці прекрасні люди, розумію: українців можна змусити залишити свій дім, але неможливо позбавити сили створювати затишок та красу там, де їх зустрічає доброта.
***
Герої нашого матеріалу категорично відмовилися від фотозйомки, отже, зберігаючи право на приватність, редакція публікує його без їхніх фото.
Голова родини відверто сказав: «Ми просто не хочемо, щоб нас жаліли. Ні наші знайомі, ні ті, хто прочитає нашу історію». Редакція з розумінням і повагою поставилася до цього рішення.
Нагадаємо, у Бессарабській громаді переселенцям вручили ордери на квартири.
Читайте також: Ірландець прихистив у себе українців — тепер їздить до них на Одещину збирати помідори
