Війна, вимушені переїзди, втрата близьких і пережиті обстріли залишають слід у дитячій психіці. Одним із наслідків можуть стати проблеми з мовленням, зокрема заїкання.
Про те, чому виникають такі порушення, як відрізнити тимчасові труднощі від серйозної проблеми та чому не варто обмежувати спілкування дитини з однолітками, журналістка «Одеського життя» Світлана Комісаренко поговорила з доценткою кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та психотерапії ОНМедУ Тетяною Черновою.
Ключові моменти:
- Під час формування мовлення в дітей може виникати тимчасове фізіологічне заїкання.
- Однак стрес війни здатен посилити мовленнєві порушення та закріпити проблему.
- Щоб допомогти дитині, важливо визначити причину заїкання та залучити фахівців.
- Ізоляція не вихід: спілкування, рух і соціалізація допомагають долати труднощі.
Найбільша частина звернень до дитячих психіатрів сьогодні повʼязана з проблемами мовлення: діти пізно починають говорити або заїкаються. Чи справді можна просто почекати, доки малеча «переросте», як стрес війни провокує неврози та чому ізоляція вдома лише посилює проблему – про це розповідає доцентка кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та психотерапії ОНМедУ Тетяна Чернова.
Коли має сформуватися мовлення та що таке «фізіологічне заїкання»
– Часто, коли дитина не розмовляє, від її батьків, бабусь чи дідусів можна почути: нічого страшного, почекаємо, коли почне говорити. Чи є правильним такий підхід?
– Щодо мовлення, ми говоримо батькам про зміни підходів. Дійсно, раніше вважалося, що добре мовлення дитина повинна мати вже в три роки. Потім – в чотири. Зараз, і це стверджують німецькі фахівці, межа початку нормального мовлення в дитини піднімається до пʼяти років. І вони радять за таких умов віддавати дитину до школи не раніше, ніж їй виповниться вісім років. Це дозволить уникнути стресу перебування в дитячому колективі, повʼязаного із поганою вимовою чи заїканням.
Крім того, під час становлення мовлення значний відсоток дітей проходить через, так би мовити, фізіологічне заїкання, яке іноді спричинене тим, що мовленнєвий апарат дитини не встигає словесно оформляти думки, що випереджають мовлення. Фізіологічне заїкання буває короткочасним, не супроводжується судомними та супутніми рухами і вважається «хворобою зростання», яка у 4-5 років зникає.
Проте дорослі мають пам’ятати, що фізіологічне заїкання може закріпитися та перейти у справжнє заїкання, якщо в родині не буде нормальної, здорової атмосфери та правильного мовленнєвого виховання.
Заїкання бувають тонічними, клонічними та змішаними. При тонічному дитина робить паузи та розтягує звуки. Клонічне заїкання викликає повтор слів і звуків. Змішаний тип поєднує два попередні, тобто, дитина і повторює певні звуки, і робить паузи.
Війна та дитяча психіка: чому стрес і сильний переляк провокують мовленнєві порушення
– Які причини появи заїкання? Чи дійсно стрес війни його провокує?
– Це можуть бути генетичні чинники, родові травми, струс мозку, перенесені нейроінфекції. Але зараз дійсно ми констатуємо, що переїзд з окупованої території, наприклад, коли дитина опиняється в новому середовищі, на неї нагримала вчителька, не склались відношення з однолітками, вона втратила когось із рідних, побачені під час прильоту смерті та поранення людей є заважким тягарем для дитячої психіки. І вона відповідає проблемами з мовленням.
– Є думка, що заїкання з’являється внаслідок переляку. Саме тому батьки зазвичай намагаються пов’язати виникнення цього дефекту мовлення саме з ним.
– Такі ситуації частіше чи рідше можуть траплятися в житті кожного малюка, проте не завжди виникає заїкання. Отже, це не причини, а впливи, що провокують заїкання, а причини – слабкість нервової системи або органічні ураження кори головного мозку.
Як розпізнати типи заїкання та чи передається воно у спадок
– Чи обов’язково буде заїкатися дитина, якщо в її сім’ї заїкається хтось із батьків?
– Ні, не обов’язково. Іноді діти успадковують слабку нервову систему, тоді спілкування дитини з дорослим, який заїкається, лише привід, що може викликати заїкання в малюка. Але схильність до заїкання у вигляді слабкої нервової системи може й не передатися у спадок.
– Що треба робити, якщо заїкання все ж таки зʼявилось?
– Насамперед треба визначити чинники, що призвели до його появи. Якщо вони органічні і їх не можна прибрати, – це одна ситуація. Якщо ж заїкання спричинив стрес, з цим треба працювати психологу, психотерапевту. Дуже важливо, щоб заїкання не заважало дитині засвоювати шкільні навички. Добрі результати в таких випадках дає медико-психологічний супровід, організований фахівцями інклюзивно-ресурсних центрів після оцінки рівня порушення мовлення в дитини.
Учень із заїканням, навчаючись у звичайному класі, за допомогою помічника вчителя здатен вийти на той же рівень засвоєння знань, що й його однокласники.
Куди звертатися по допомогу: роль терапевтів мови і мовлення та інклюзивних центрів
– Зазвичай із проблемами мовлення звертаються до логопедів.
– Зараз ці фахівці проходять додаткову медичну підготовку і тепер їх називають терапевтами мови і мовлення, які діагностують і лікують розлади мовлення. Це справедливо, бо, зокрема, заїкання потребує як психологічного, так і медичного підходу.
– Зараз знов активізувались знахарі, які пропонують лікувати заїкання далекими від медицини методами.
– Медичну проблему не можна лікувати методами, які ніхто не визнає. До речі, якраз із приводу заїкання свого онука до мене водила відома знахарка. Коментарі, як то кажуть, зайві.
Гаджети, ізоляція та театральна сцена: чому дитину не можна ховати від соціуму
– Ви вже згадували про підхід німецьких фахівців, які збільшили термін, коли мова дитини повинна сформуватись. Але ті ж європейські фахівці говорять про заїкання в дітей як реакцію на перевантаження мозку, особливо за рахунок годин, проведених із різними гаджетами, через вивчення багатьох предметів одночасно тощо.
– Бувають такі випадки. Але мені завжди говорили і я сама дотримуюсь такої думки, що вільного часу в дитини не має бути. Якщо він зʼявляється, дитина одразу поринає у світ швидкого адреналіну, який забезпечують гаджети. Так формується ігрова залежність, «лінивий мозок». Краще, щоб дитина була зайнята, але тим, що їй подобається, і в розумних обсягах. Потрібні рухова активність, повноцінне спілкування з однолітками.
– Інколи батьки не радять дитині із заїканням йти до театральної студії, бути активною на уроці і взагалі обирають для неї домашнє навчання. Аргументують це захистом дитини від цькування з боку інших дітей. Чи правильним є такий підхід?
– Ні, дитині якраз потрібно якнайбільше говорити, спілкуватись, грати на сцені. Відокремити її від соціуму назавжди не вдасться. Та й батьки не будуть завжди поряд. Треба не ховатись від проблеми, а працювати з нею. Тоді поступово вона почне зникати.
Разом з тим потрібно працювати з однолітками, щоб людина, яка чимось відрізняється від них – носить окуляри, має зайву вагу, заїкається – не зазнавала принижень. Особлива роль у цьому належить шкільним психологам.
Додам, що навіть у дорослому віці правильна робота з проблемою дає результати. Я бачила, як студент, який долав страх заїкання, наприкінці навчання вже майже не мав цієї проблеми.
Читайте також:
