Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва продовжила історію бразильського адвоката Алекса Лопеса, який розшукує своїх предків на Одещині. Після першої публікації до редакції звернувся історик-краєзнавець Василь Кащі, а згодом до пошуків долучився дослідник історії Буджаку Іван Грек. Завдяки старим переписам і родинним спогадам поступово відновлюється історія Писарогло — болгарської родини з Купоран, яка залишила рідний край і зрештою оселилася в Бразилії.
Ключові моменти:
- Публікація «Одеського життя» допомогла бразильському адвокату знайти українських родичів.
- Історики-краєзнавці відновили родинну лінію за переписами мешканців Купорана XIX століття.
- Спогади прабабусі розкрили, чому родина Писарогло залишила Буджак і виїхала за океан.
- Тепер Алекс мріє відвідати батьківщину предків і передати їхню історію дітям.
Місяць тому на пошту видання «Одеське життя» надійшов лист від нашого читача із… Бразилії. Алекс Лопес – так звуть читача – в одній із публікацій нашого видання прочитав статтю про маленьке село Рівне Бессарабської громади. В ній він несподівано натрапив на прізвища своїх предків. І одразу звернувся до редакції «Одеського життя» із проханням допомогти відшукати інформацію про його далеких пращурів з України.
Як результат, нам вдалося знайти родичів Алекса. Ми передали йому їхні контакти. Але на цьому історія не закінчилася. Про те, що було далі, – читайте у матеріалі «Одеського життя».
Про бразильця з буджацьким корінням
Алекс Лопес мешкає в Порту-Алегрі на півдні Бразилії. Він успішний адвокат. Має родину – дружину Аманду та сина Аполло, якому два роки. Наразі вони очікують на другу дитину. Заповітною мрією Алекса є те, щоб його «діти зростали, знаючи історію свого роду, своє коріння та розуміючи цінність родинного імені й спадщини, яку вони несуть далі».
В одному з листів Алекса до редакції він написав: «Я щиро мрію, щоб одного дня ми всією родиною змогли приїхати в Рівне, побачити землю наших предків, пройти місцями, де вони жили, і особисто познайомитися з людьми, які сьогодні допомагають нам відновлювати цю історію. І так само я буду дуже радий прийняти їх у Бразилії, щоб продовжити цей міст дружби та пам’яті, який через стільки років знову поєднує наші родини та наші країни».
«Для мене дуже важливо побачити місце, де жили мої прадід і прабабуся»
Після публікації «Одеським життям» цієї бразильської історії до мене, авторки матеріалу, звернувся Василь Кащі – історик-краєзнавець з міста Білгород-Дністровський.
– Мене дуже зацікавила ваша публікація, адже я давно переймаюся цією історичною подією. І я, болгарин за національністю, також знайшов далеких родичів у Бразилії. Дуже хотів би поїхати до цієї країни, щоб з ними зустрітися, – розповів Василь Кащі.
Пан Василь зв’язався з Алексом, а також надав йому контакти Івана Грека родом із села Ярове колишньої Тарутинської громади – історика-краєзнавця, який мешкає в Кишиневі. Саме Іван Грек свого часу дослідив тему переселення з Буджаку та написав з цього приводу кілька історичних монографій. Невдовзі я знов отримала лист від Алекса, в якому, зокрема, він наголосив:
«Щиро вдячний вам за те, що познайомили нас із Василем Кащі. Він вже познайомив мене з Іваном Греком, який має дуже багато знань про історію цього краю та наших родин. Нас розділяють тисячі кілометрів, але ваша увага, доброзичливість і бажання допомогти для мене надзвичайно цінні. Я буду вам за це щиро вдячний усе життя.
Я хочу почати вивчати вашу мову, щоб краще розуміти вас і ваші слова, а одного дня приїхати до вас разом зі своїми дітьми. Для мене дуже важливо побачити місце, де жили мої прадід і прабабуся, пройти землею, якою ходили вони, і зберегти їхню історію, щоб одного дня передати її своїм дітям і наступним поколінням нашої родини».
Історія, що оживає заново
Завдяки допомозі Івана Грека вдалося відновити пряму лінію родини Алекса Лопеса.
– Іван Федорович пояснив, що важливі відомості про нашу родину містяться в переписах мешканців Купорана за 1835-й, 1850-й та 1859-й роки, опублікованих у його книзі про історію Купоран, – прокоментував Алекс.
Тепер починається, мабуть, найважливіший етап: пошук архівних документів, які підтверджують родинну лінію, – метричні записи про народження, хрещення, шлюби та смерті, сповідні книги церкви, а також інші документи або офіційні підтвердження того, що родини Писарогло та Кісеолар жили в Купорані.
«Я почав думати про можливість у майбутньому оформити громадянство за походженням і обов’язково приїхати з родиною до Купорана, – поділився в листі громадянин Бразилії. – Ваша стаття стала дуже важливою частиною цієї історії, адже саме завдяки їй я зміг знайти людей, які сьогодні допомагають мені відновлювати минуле нашої родини. Завдяки вам історія моєї родини, що почалася багато поколінь тому, поступово оживає знову.
Щиро дякую вам за все!»
Спогади бабусі Стефаніди
Алекс Лопес надав спогади своєї прабабусі Стефаніди Писарогло про те, як їхня родина опинилася в Бразилії.
Рідні Стефаніди – Сава та Софія Писарогло – мешкали в Купоранах, мали шестеро синів: Тодора, Георгія, Петра, Андрія, Стефана і Атанаса. Родина розводила овець та займалася обробкою вовни. Після анексії Бессарабії румунами життя погіршилося – тут були встановлені нові порядки, висока данина, а синам загрожував призов в армію на нову війну. Щоб врятувати синів від мобілізації, родина прийняла рішення залишити Буджак.
Волею долі вона опинилася в далекому Уругваї. Життя на новому місці було складним – вони мешкали у фургоні, тяжко працювали на плантаціях. Тому родина Георгія Писарогло разом із п’ятнадцятьма земляками перебралися в місто Рівера на кордоні з Бразилією. Тут підприємливі болгари створили автобусну компанію і налагодили пасажирські перевезення в бразильське місто Порту-Алегрі, куди і самі з часом переселилися.
До речі, починаючи з кінця минулого століття болгари – нащадки переселенців з Бессарабії, зустрічаються раз на декілька років у Рівері, щоб поділитися спогадами, світлинами, історичними матеріалами, які знайшли про свої родини. Не припиняють вони і пошуків своїх родичів, які колись залишилися в Україні.
Ця історія дуже нагадує те, що переживають зараз, під час війни, багато українських родин, – складне життя, втрати близьких людей, міграція за кордон та розкидані по світу рідні люди.
***
«Одеське життя» слідкуватиме за подальшим розвитком цієї історії. Сподіваємось, що в Україні нарешті настане мир і Алекс Лопес разом зі своєю родиною приїде на історичну батьківщину в Купорани, де гостинні купоранці його зустрінуть національними стравами, запальними танцями, а головне – родинною любов’ю.
Довідка «ОЖ»
- Село Купорани засноване в 1830 році на території історичного краю Буджак.
- Засновники – православні болгари, вихідці з області Румелія, з однойменного села Купоран.
- У 1840 році в селі було відкрито першу школу, перетворену в 1879-му на Міністерське училище.
- За даними 1859 року, у болгарській колонії Купорань Аккерманського повіту мешкало 792 особи та налічувалося 105 дворових господарств.
- За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1895 осіб.
- Купоранці займалися рільництвом, торгівлею, виноградарством, тваринництвом.
- З 1918-го по 1944 рік село перебувало у складі Румунії.
- У 1945 році село Купоран перейменовано в Рівне.
- Одними з перших поселенців були родини Писарогло, Кісеолар, Узун, Деренжи, Стоянови, Чебан, Дандалі, Джигови, Марашлєць.
- В 1925-1927 роках відбулася масова міграція болгар у Бразилію.
Цитата
Іван Грек в історичній монографії «Купоран – Рівне: історія, культура людей болгарського села в Буджаку»: «Масова міграція в Бразилію була викликана негативним відношенням румунської влади до буджацьких болгар, прагненням позбавитися від них чи хоча б зменшити кількість як національної меншини Бессарабії. Були розстріли, вбивства, ув’язнення, репресії. Саме це і викликало виїзд купоранських болгар у Бразилію та Уругвай».
Читайте також:
