Ключові моменти:
- Захоплення квітами перетворилося на сімейний розсадник у томатній столиці України.
- Згодом родина перейшла від однорічних квітів до невибагливих багаторічних рослин.
- Сьогодні рослини з Утконосівки долають сотні кілометрів і перетинають кордони.
- Одне замовлення з окупованої Київщини нагадало родині, що життя триває.
В Утконосівці Ізмаїльського району, де традиційно вирощують помідори, родина Баліка вже багато років розвиває власний розсадник.
Журналістка «Одеського життя» Анна Терзівець поспілкувалася з Даніелем і Костянтином Баліками, побачила, як у сімейних теплицях укорінюють нові рослини та готують замовлення до відправлення.
За історією про лаванду, гортензії й декоративні кущі стоїть не лише сімейна справа, а й особливий досвід війни: у березні 2022 року родина погодилася чекати, поки клієнтка з окупованої Київщини зможе отримати свої рослини.
Ідея проста: посадив і насолоджуєшся
Раніше родина Баліка, як і майже всі мешканці села, що є відомою томатною столицею України, вирощували переважно овочі. Найбільшим попитом користувалися всім, напевне, відомі помідори з носиком. Але все змінила любов старшої сестри до квітів. Отже, сьогодні з розсадника родини в Ізмаїльському районі найрізноманітніші рослини вирушають до різних куточків України та навіть за кордон.
Близько п’ятнадцяти років тому Віолетта Баліка вирішила спробувати вирощувати петунії – звичайні кущові квіти для саду. Перший врожай продавали односельцям. Потім почали їздити на ринок у місто Ізмаїл.
До роботи із сестрою у 2018 році долучився Даніель, згодом і Костянтин. Так маленьке захоплення сестри поступово перетворилося на сімейну справу.
– Спочатку ми займалися лише однорічними рослинами. А приблизно три роки тому почали переходити на багаторічні, кущі й різні рослини, які добре ростуть у нашому кліматі та потребують мінімального догляду, – каже Даніель.
Саме невибагливі рослини стали одним із головних напрямів розсадника. Ідея проста: посадив – і насолоджуєшся, а не бігаєш щодня з лійкою та добривами. Деякі клумби достатньо доглядати лише один-два рази на рік.
Від теплиць до власного маточника
Нинішній розсадник – результат не одного року роботи. Круглі теплиці колись привіз із-за кордону батько. Родина була серед перших у селі, хто встановив такі конструкції.
Тепер вони так само одними з перших переходять на вирощування нових культур.
– Ми почали працювати більше заради ідеї, бо було цікаво робити щось нове, – пояснює Даніель Баліка.
Нових рослин у розсаднику чимало. Сорти родина замовляє з розсадників України, Польщі, Нідерландів та інших країн. Привозять їх в Утконосівку, розмножують і поступово формують власний маточник.
На перший погляд процес здається простим: зрізати живець, встромити його в торф – і чекати. Насправді ж кожна рослина потребує уваги і певних знань.
– Я зачищаю рослину, встромляю її в торф, і вона укорінюється. Але чи приживеться вона – залежить від багатьох факторів. Це дуже тонка робота, – розповідає Даніель.
Тут важлива буквально кожна деталь – від стану живця до умов, у яких він має пустити коріння.
У кожної рослини – свій маршрут
Коли рослина виростає, на кожну з неї чекає своя подорож. У майстерні замовлення розкладають окремо, кожну рослину пакують у власний пакет, щоб під час транспортування не висипалася земля.
– Це лаванда. Три штуки. А це – перовскія. Дуже схожа на лаванду, квітує подібно, – показує Даніель.
Перед відправленням рослини перераховують, перевіряють, і лише тоді пакують.
Дорогою вони можуть трохи пом’ятися, але це не страшно. Після доставки рослинам дають день-два – і вони знову набувають своєї форми.
А маршрути бувають дуже різними.
– Найдовшим був маршрут Утконосівка – Ужгород. Були й інші віддалені місця. А взагалі, куди є відправлення, туди й відсилаємо, навіть за кордон, – каже рослинник.
Та серед усіх замовлень є одне, яке Даніель пам’ятає особливо добре.
Рослини, які чекали на деокупацію
Це було у березні 2022 року, на початку повномасштабної війни. Одного дня зателефонувала клієнтка з Київщини. Вона перебувала в окупації.
Жінка попросила забронювати для неї рослини.
– Коли нас деокупують, тоді й відправите, – сказала вона.
Для Даніеля це було майже неймовірно.
– Я тоді був шокований. Це був березень, перший рік війни, – розповідає чоловік.
Рослини залишилися чекати на свою господиню. Минув приблизно місяць, коли пролунав телефонний дзвінок: жінка повідомила, що їхній населений пункт деокупували. Тоді рослини нарешті вирушили в дорогу.
Здавалося б, звичайне замовлення. Але в той момент воно стало чимось значно більшим – маленьким знаком того, що життя триває і що після окупації люди повертаються до своїх планів, садів і майбутнього.
Найголовніший секрет сімейної справи
Сьогодні розсадник – справа всієї родини.
– Зараз працюємо всією родиною: батько, я, брат і мама. Усі працюємо з рослинами, – розповідає Костянтин.
Роботу розподілили: кожен займається тим, що вміє найкраще.
Хтось відповідає за продажі на ринку та технічні питання, взимку стежить за опаленням теплиць. Даніель займається онлайн-замовленнями та пересаджуванням рослин.
Сестра, завдяки захопленню якої колись усе почалося, тепер живе за кордоном. Вона вийшла заміж і залишила родині справу, яку сама започаткувала.
А родина її продовжує.
Серед рослин – гортензії, лаванда, перовскія та десятки інших сортів. Деякі цвітуть, інші лише готуються до свого першого сезону.
– Ось наша невибаглива гортензія, яка квітне в нас із липня десь до жовтня, – показує Костянтин.
Тут не женуться за кількістю. Головне – щоб рослина добре почувалася після того, як залишить теплицю й потрапить до нового господаря.
– Я впевнений у своїй сім’ї. Ми виконуємо всю роботу якнайкраще. Саме тому наш розсадник уже стільки років існує. Стараємося вирощувати рослини найвищої якості. З любов’ю, – говорить Костянтин Баліка.
Можливо, саме в цьому і є головний секрет сімейного розсадника родини з Утконосівки. Тут вирощують рослини, у кожної з яких свій шлях – від маленького живця в теплиці до клумби десь в Ужгороді, Києві чи далеко за межами України.
І поки одні рослини вирушають у дорогу, в теплицях уже починається життя наступних.
Нагадаємо, на Одещині вирощують бавовник сорту «Незламний»: чим він особливий.
Раніше ми розповідали, як ірландець прихистив у себе українців — тепер їздить до них на Одещину збирати помідори.
Читайте також: Який кавун солодший — «хлопчик» чи «дівчинка»: репортаж із баштану під Рені
