Ключові моменти:
- Листівку створив одеський художник Філіпп Клименко у 1906 році.
- На звороті зберігся рукописний текст англійською мовою.
- Авторка згадує про «великі жахи» в Одесі того часу.
- Через 120 років листівка повернулася до Одеси з Бірмінгема.
Іноді історію міста можна прочитати не в архівному документі, а на старій листівці. Ця маленька мальована картина потрапила до колекції Музею-кав’ярні «Стара Одеса» після довгої подорожі, яка почалася в Одесі понад століття тому. На її лицьовому боці — тихе море й вітрильник, а на звороті — кілька рядків англійською про зустріч, повернення додому та «великі жахи», які переживала Одеса у 1906 році.
Журналістка «Одеського життя» Марія Котова дізналася подробиці цієї незвичайної історії та побачила листівку, яка пройшла шлях від Одеси до Бірмінгема, а через багато десятиліть повернулася назад.
Листівка, яка повернулася додому через 120 років
Мальована листівка
Є листівки, які просто показують краєвид. А є такі, що самі стають частиною історії. Ця листівка — особлива. Вона не просто листівка, а маленька картина, створена спеціально для поштової картки. Сьогодні вона зберігається в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса».
Маленька картина на поштовому картоні…
На ній — спокійне море. Ледь помітний берег на горизонті, невеликий вітрильник із темно-червоним вітрилом, відображення у воді. На передньому плані — темні палі, що ніби обрамляють цей морський пейзаж.
Усе виконано в м’яких, майже прозорих тонах.
Це не типографська репродукція і не звичайна друкована листівка. Перед нами мальована робота — маленька акварельна картина, яка водночас стала поштовою карткою.
Автор — Філіпп Філіппович Клименко, художник, чиє ім’я тісно пов’язане з одеською мистецькою школою та морським пейзажем.
Клименко навчався в Одеській рисувальній школі у Киріака Костанді, брав участь у виставках Товариства південноросійських художників. Море, кораблі, бухти й береги були одними з головних мотивів його творчості.
І ця робота дуже характерна для Клименка: тихе море, невеликий корабель, світло, повітря і відчуття безмежного простору.
31/13 квітня 1906 року
Але справжня історія починається на зворотному боці.
Там зберігся рукописний текст англійською мовою.
Дата записана як 31/13 квітня 1906 року.
На перший погляд, тут поєднано дві дати — 31 і 13 квітня. Однак важливо розуміти, що 31 квітня не існує: у квітні лише 30 днів. Тому цей запис не можна буквально трактувати як дві повноцінні календарні дати.
Число 13, найімовірніше, пов’язане з різницею між юліанським і григоріанським календарями. У Російській імперії 1906 року користувалися юліанським календарем, який відставав від григоріанського на 13 днів. Саме тому одну й ту саму дату могли позначати подвійно, наприклад як 13/26 квітня або 26/13 квітня — залежно від порядку запису.
Але форма 31/13 квітня залишається незвичною. Можливо, авторка помилилася, неправильно переписала число або мала на увазі іншу дату. Не виключено також, що один із записів був прочитаний неточно або що на листівці використано нестандартне датування.
Адреса — Одеса, Росія, Рішельєвська, — професору Гельму.
«Ми переживаємо великі жахи…»
Хтось тримав цю маленьку картину в руках, перевернув її і написав:
«Було так приємно побачити Вас минулого літа! Я чудово насолоджувалася поверненням додому!»
А далі:
«Останнім часом ми переживаємо великі жахи…»
Ці кілька слів особливо промовисті, якщо згадати, якою була Одеса у 1906 році.
Одеса 1906-го: місто страху і терору
Після революційних подій 1905 року Одеса залишалася охопленою політичною нестабільністю та насильством.
Вибухи, замахи, пограбування, вбивства, напади на поліцейських — усе це стало частиною міського життя. У січні було підірвано магазин купця Флоринова, у лютому прогримів вибух на Одеській біржі, навесні продовжувалися напади та акти терору.
Тому фраза «ми переживаємо великі жахи», написана в Одесі у квітні 1906 року, — не перебільшення і не красива літературна фраза. Це голос людини, яка жила в місті, що справді переживало страшні часи.
І саме тоді ця маленька картина вирушила в далеку дорогу.
Одеса — Бірмінгем
Листівка поїхала з Одеси до Бірмінгема.
Море, кораблі, залізниця, пошта, чужі руки — крок за кроком вона долала відстань між двома містами.
У Бірмінгемі її отримали.
Можливо, там її поклали до шухляди. Можливо, зберегли разом із листами та фотографіями. А потім вона почала своє довге життя вже далеко від Одеси.
Минали роки.
Змінювалися люди.
Зникали адреси.
Змінювався сам світ.
А маленька мальована картина залишалася.
І одного дня вона повернулася: через багато десятиліть листівка знову опинилася в Одесі.
Одеса — Бірмінгем — Одеса…
Неймовірний маршрут для маленької поштової картки.
Тепер вона повернулася туди, звідки вирушила в далеку подорож, і зберігається в Музеї-кав’ярні «Стара Одеса».
Засновник музею Петро Манелис говорить про свою колекцію:
«Усе, що є в нашому просторі, — документальні докази того, що Одеса — українське місто з унікальними цінностями».
І ця листівка — один із таких документів.
Вона пам’ятає більше, ніж написано
У ній дивовижним чином зійшлися мистецтво і людська історія.
Маленька картина Клименка — з одного боку. Живий голос людини 1906 року — з іншого.
Море, яке бачив художник.
Одеса, яку переживала авторка листа.
Бірмінгем, куди вирушила листівка.
І Одеса, до якої вона повернулася через понад століття.
Можна розглядати її як твір мистецтва. Можна — як поштовий раритет. Можна — як історичний документ.
Але, мабуть, найточніше сказати інакше:
це маленька картина, яка одного разу вирушила у велику подорож і через 120 років повернулася додому…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Кіса, Ося та Орнелла Мути переїхали: де тепер шукати відомі артоб’єкти ОдесиКнижки, поезія та тисячі читачів: як в Одесі пройшов фестиваль PORT (фоторепортаж)
Фото авторки
