Ключові моменти:
- Після дощів десятки сіл стають «невиїзними»
- Дороги руйнуються фурами та без ремонту роками, а обіцяні роботи не починаються
- Через бездоріжжя діти не можуть дістатися до шкіл, а автобуси скорочують маршрути
- Парадоксально, але нові дороги часто ведуть до майже порожніх сіл
Журналістка «Одеського життя» Юлія Валієва відвідала села півдня Одещини, поспілкувалися з мешканцями та місцевою владою і дізналася, чому обіцяні ремонти доріг не виконуються, а деякі населені пункти роками залишаються «відрізаними» після дощів.
Як «викручуються» селяни без доріг, чи є перспективи їх ремонту або будівництва і де проїхати можна, а в які села Бессарабської та Буджацької громад можна доїхати лише на тракторі, розповідаємо у нашому матеріалі.
Тут завжди були найгірші на Одещині дороги
Городяни, які скаржаться на стан доріг в містах, мабуть не бачили сільських доріг. Значну частину доріг між селами тут називають «чорне шосе» – це старі, з купою ям, шляхи або загалом суцільне бездоріжжя.
Колишній Тарутинський район, який було реформовано у дві громади – Бессарабську і Буджацьку, один із найбільших за площею і найвіддаленіших від обласного центру в Одеській області.
Це 48 населених пунктів, і тут завжди були найгірші дороги на Одещині. З Одеси до Бессарабського – а це 200 кілометрів – доїхати можна більш-менш без проблем. До війни в цьому напрямку була побудована дорога Сарата – Арциз – Тарутине. Але далі ситуація інша.
У поганому стані доріг люди, звичайно, звинувачують владу, а ще – вантажівки. Адже район аграрний, і якщо раніше зерно вивозили залізницею, що об’єднувала станції Басарабяска (Молдова) – Соборне (Березине), то зараз, коли вона не функціонує, вихід один – перевозити вантажі фурами.
З кожним роком перевантажені фури розбивають дорогу дедалі більше. Люди висловлювали невдоволення і навіть перекривали рух вантажівкам. Деякий час фури їздили в об’їзд, польовими шляхами, але після дощів знову поверталися.
– Найбільша проблема на ділянці Серпневе – Калачівка – Петрівськ, – розповідає Олексій Судак, заступник голови Бессарабської громади. – Керівництво громади ще минулого року домовилося зі Службою місцевих доріг про ремонт цієї ділянки через співфінансування: громада перерахувала частину коштів з власного бюджету. Але дорожники досі не приступили до роботи, кажуть, що не вистачає бригад. Розбита дорога і на ділянці Ярославове – Виноградівка, але там проїхати хоч якось можна.
Як у великому селі – без дороги?
– Колись до села вела асфальтована дорога. Зараз від неї залишилась лише глина, навіть щебня немає, – розповідає Сергій Бугор, староста Петрівського старостату. – Нещодавно громада прогрейдувала дорогу, але після дощу вона непроїзна.
За словами старости, взагалі під час дощів із села ніхто старається не виїздити, а якщо потрібна «швидка», люди просять власників позашляховиків довезти до Серпневого – це 16 кілометрів. Там вже людину забирає «швидка». Мешканці, звісно, скаржаться – тут мешкають близько тисячі людей.
У селі є велике сільгосппідприємство «Петросталь», розвинуте виноградарство, працюють ліцей, дитсадок. Людям вкрай необхідна дорога.
До райцентру – полями навпростець
Кілька років тому мешканцям села Вільне так набридли ями на дорозі до села, що люди об’єдналися і залатали їх самотужки. Як справи сьогодні?
– З Бессарабського до Вільного поки що можна доїхати – хоч дорога й погана, але залишки асфальту можна побачити. Минулоріч Служба місцевих доріг навіть ямковий ремонт зробила. А ось спуск до села у півтора кілометра, який ми самотужки ремонтували, знову повністю розбитий. Тут ямковий ремонт вже не допоможе, потрібне будівництво, – каже Наталя Фучеджи, староста Вільненського старостату.
До речі, саме через Вільне бессарабці польовими шляхами їдуть у Болград – свій районний центр. Дорога там така, що можна влаштовувати ралі-марафон, зате вполовину коротша, ніж трасою (з Бессарабського до Болграду по ній – 120 кілометрів).
Причому прямих автобусів до Болграду з Бессарабського немає, а з пересадками витратиш не менше трьох годин. Отже, людині легше доїхати до Одеси і вирішити свої проблеми в обласному центрі.
«Доріг у нас немає, є лише напрямки»
«Ну, прощавай, дорого», – так завжди каже водій автобуса Бессарабське-Буджак, на якому я їжджу на роботу. Адже при в’їзді на Бородінську гору дорога одразу закінчується.
– У нас немає доріг, є напрямки, – каже Іван Кюссе, голова Буджацької громади. – У громаді 32 населені пункти, і до жодного немає нормального шляху. Постійно звертаємося з цією проблемою в обладміністрацію, до Кабміну, депутатів, – безрезультатно.
У Буджацькій громаді розташовані три прикордонні пункти пропуску розташовані в Буджацькій громаді, і до жодного немає дороги.
– Минулого року обіцяли зробити дорогу до Надрічного – не зробили, – розповідає голова громади. – В цьому нібито планують побудувати до Лісного. Коли сухо, люди користуються польовими шляхами, в негоду мешканці більшості сіл стають «невиїзними». Ми робимо самотужки, що можемо – вчергове провели грейдування, навіть на деяких польових дорогах, але ж це не вихід.
Зараз скорочуються ліцеї, гімназії, отже треба возити дітей до шкіл. Як це робити, якщо між селами – бездоріжжя?
– На початку квітня до нас приїздив Олександр Лончак, директор департаменту освіти Одеської обладміністрації. Планувалося залишити в громаді лише один ліцей, але після дискусії щодо проблеми бездоріжжя вирішили залишити чотири ліцеї.
Сюди не доїжджає «швидка» і не везуть продукти
Однією з найрозбитіших у Буджацькій громаді є дорога Буджак – Іванчанка – Надрічне. Керівництво громади, мешканці Надрічненського старостату неодноразово зверталися в різні інстанції щодо її ремонту.
Після звернення на урядову гарячу лінію отримали відповідь: «Інформуємо, що автомобільні дороги загального користування місцевого значення 0162337 Нове Тарутине – Надрічне – Весела Долина – Мирнопілля – Арциз (від с. Слобідка до Т 16-64 с. Буджак) включено до плану ремонтних робіт на 2025 рік. Орієнтовний період виконання – другий квартал 2025 року».
– Ми тоді так зраділи, – розповідає Анжела Балан, староста Надрічненського старостату. – Навіть підготували узбіччя, щоб легше було дорогу робити. І… нічого.
З Надрічного напрямок йде до прикордонного села Височанське.
– Востаннє дорогу тут будували тридцять три роки тому, – каже Світлана Корчмарюк, староста Височанського старостату. – Ну, як будували – засипали щебнем. Раніше ходив автобус Височанське – Одеса. Зараз він приїздить до Слобідки – це 15 кілометрів від Височанського, і далі не їде.
За словами старости, люди дістаються, хто як може. У сіла старостату не хочуть везти продукти, туди не завжди може дістатися «швидка». Наприклад, з села Ганнівка треба возити дітей до Височанської школи, але там повністю розбитий спуск. Його пробують латати власними силами, але надовго кустарного ремонту не вистачає.
«Київська траса» до… шести хат
Найбільший старостинський округ в Буджацькій громаді – Вознесенівський. До нього належать п’ять сіл – Вознесенівка, Червоне, Благодатне, Кролівка і Скриванівка.
І ось тут чекає диво. Саме від Вознесенівки до Кролівки веде справжній «автобан», розділений на дві полоси, зі стоками води по узбіччях і навіть з освітленням – це дорога довжиною у чотири кілометри.
Років п’ятнадцять тому була запроваджена державна програма з будівництва місцевих і регіональних доріг. Завдяки їй тоді й побудували це шосе. Чому саме до цього села, де зараз мешкають лише шість родин – питання. Така сама дорога була побудована на ділянці Новодолинське-Підгірне, де залишилось близько двадцяти житлових будинків.
Оскільки їздить туди мало хто, то ці, як кажуть місцеві, «київські траси» залишаються у доброму стані.
– В інші села доріг немає зовсім. Взимку діти з Червоного вчилися онлайн, бо шкільний автобус не міг доїхати вісім кілометрів до школи. Вознесенівську школу минулого року скоротили, тож дітей треба возити в Євгенівку, а туди дорога теж розбита, – бідкається Оксана Сланіна, староста Вознесенівського старостату. – Для нас – це дороги життя. Без них діти не поїдуть у школу, хворі – у лікарню, туди не привезуть пошту, пенсії, продукти. У негоду в Червоне, Благодатне, Скриванівку ми самі возимо хліб на тракторі. Звичайно, що людей там мало, але ж і їм треба виживати.
– З Буджаку до Миколаївки 30 кілометрів, і усюди бездоріжжя, – розповідає Людмила Лунгу, староста Миколаївського старостату. – Тому їздимо тільки польовими дорогами, так само і рейсові автобуси.
До речі, шляхом державного значення, що проходить через Ганнівку в напрямку прикордонного села Лісне, проїхати зовсім неможливо.
– На під’їзді до Лісного зробили шість кілометрів дороги років двадцять тому. У негоду ми залишаємося в ізоляції, бо виїхати в жодному напрямку не можемо. В цьому році з’явилася інформація, що ця ділянка внесена в план будівництва державних доріг, але якось вже не віриться…
Топ-3 якісних і поганих доріг Бессарабської і Буджацької громад
Бессарабська громада
Дороги у задовільному стані:
- Бессарабське-Соборне
- Бессарабське-Серпневе
- Бессарабське-Ярославове
Погані дороги:
- Серпневе-Петросталь
- Ярославове-Виноградівка
- Рівне-Лужанка
Буджацька громада
Дороги у задовільному стані:
- Євгенівська «Арка»-до центру Євгенівки
- Вознесенівка-Кролівка
- Новодолинське-Підгірне
Погані дороги:
- Буджак-Надрічне
- Буджак-Миколаївка
- Надрічне-Височанське.
Втім, до трійки найбільш поганих доріг Буджацької громади можна віднести всі решту існуючих там напрямків.
Раніше ми вже писали про жахливий стан доріг на Одещині та як обласна влада та дорожні служби пояснюють ситуацію: Бездоріжжя на Одещині: в села не їдуть швидка, шкільний автобус та доставка продуктів
Читайте також:
