Ключові моменти:
- У центрі села збереглася криниця «Шипота», воду з якої вважають цілющою ще з XIX століття
- Громада самотужки облаштувала парк і виграла обласний конкурс із благоустрою
- Місцеві жителі створили товариство «Срібний карась» і самі доглядають 17-гектарний ставок
- Попри війну, село підтримує ЗСУ і намагається створити умови, щоб люди поверталися додому
Журналістка «Одеського життя» Любов Кузьменко побувала в Обжилому, поспілкувалися з місцевими жителями, старостою Іваном Шкарпітою та працівниками Будинку культури. Ми на власні очі побачили парк «Шипота», криницю з джерельною водою, ставок громади та дерев’яний храм, а також дізналися місцеві історії й факти про розвиток села, ознайомилися з обласною програмою благоустрою, до якої влючене й Обжиле.
Чому «Шипота»? Бо земля аж шипіла
Подільський район – це справжній скарб північного регіону Одещини. У багатьох селах збереглася майже первозданна краса, серед якої традиції і обряди пращурів передаються з покоління в покоління, а гостинність мешканців вражає щедрістю душі та розмаїтістю національної кухні. Кожне село дивує старовинними легендами, цілющими джерелами та фольклором. Свої цікаві історії має і село Обжиле.
Село радо зустрічає мандрівників, манячи їх своїми принадами, серед яких парк «Шипота», що красується у центрі села.
Живильні джерела старовинної криниці «Шипота» відкрили на початку 1850-х років місцеві жителі Андріян Пушкар, Олексій Срібняк та Микита Косановський. Як переказують краєзнавці, вони ходили там, де густо ріс спориш, прикладали вухо до землі і слухали, чи не шумить вода. А почувши, як гомонять джерела, викопали тут криницю.
Копали її вручну, возили каміння волами із Грабового, що на Кодимщині. Зверху накрили цямринням, приладнали жолоб для прання білизни і для напування худоби. За чистотою і порядком навколо джерела слідкувала сім’я Пушкарів, яка жила поблизу.
Назву «Шипота» криниця отримала тому, що джерело було виявлено завдяки сильному шипінню підземних вод.
Джерело славиться цілющою силою, адже багате мінеральними речовинами. Краєзнавці кажуть, що його вода допомагала людям вижити під час Голодомору 1932-1933 років та Другої світової війни.
Парк облаштували на премію
Мойсей Пушкар передав справу синам Тимону та Семену. Брати свято виконували заповіді батька і діда, чистили та ремонтували криницю.
Минали літа. Виникла потреба реставрувати криницю. Кошти на це надав праправнук першовідкривача – Почесний громадянин села військовий льотчик Олексій Пушкар. Тоді селяни оновили дах, висадили парк, вимостили доріжки і поставили лавки.
І коли у 2014 році громада перемогла у щорічному обласному конкурсі сільських і селищних рад з благоустрою території та отримала 60 тисяч гривень премії, гроші вирішили використати на благоустрій парку.
Тоді проклали алеї, облаштували фонтан, спортивний та дитячий майданчики, встановили лавки, альтанки, спортивний комплекс і дитячі гойдалки, проклали «Місток закоханих», висадили нові дерева та кущі, і, звичайно, символ України – калину. До великої війни сюди приїжджали цілими родинами не тільки на відпочинок, а й набрати води з цілющими властивостями.
Про село треба дбати, аби люди повернулися
Староста села Іван Шкарпіта розповів, як війна змінила село.
– Чимало односельців виїхали за кордон, багато несуть службу у Збройних силах України. Але повномасштабне вторгнення ще більше згуртувало громаду. Із самого початку великої війни громада активно займається волонтерською діяльністю.
Тут підтримують ЗСУ і родини, чоловіків яких мобілізували до війська. Іван Шкарпіта сподівається, що додому повернуться не тільки воїни, а й односельці, які через війну виїхали із села.
– Ми тут теж маємо докласти до цього зусилля. Дбаємо, щоб функціонувала школа, дитсадок, амбулаторія, щоб працювали магазини і надавались якісні комунальні послуги, щоб гарними були дороги, – розповідає староста. – Потрібні спільні зусилля всієї громади.
До речі, стосовно доріг. Свого часу через занедбаність траси Балта – Кодима дорога через Обжиле витримувала чималий автомобільний потік. Село завжди її тримало у гарному стані. Але ця зима пошкодила шлях, як і багато інших доріг України. Нинішньої весни за рахунок обласного бюджету буде проведено ямковий ремонт дороги, що з’єднує село з Балтою та Одесою.
Будинок культури: тут і співають, і готують
Будинку культури села Обжиле незабаром виповниться шістдесят. Заклад став волонтерським осередком, де плетуть маскувальні сітки, готують домашню їжу для українських захисників, виготовляють павербанки, окопні свічки, донатять, влаштовують благодійні концерти та ярмарки, на яких збирають кошти на потреби ЗСУ.
– Звичайно, культура єднає спільноту. Але танцювати будемо після перемоги, – говорить Василь Лопатюк, директор Обжилянського Будинку культури. – У нинішні часи проводимо благодійні заходи на користь ЗСУ і гуртуємо волонтерів.
Шкільний парк, схожий на Софіївку
Березівський ліцей, який очолює Ольга Погоріла, є освітньо-культурним центром місцевої громади і окрасою села.
Шкільне подвір’я обладнане місцями для відпочинку, тут ростуть кущі та дерева, облаштовано живописний майданчик, і все це більше нагадує Софіївський парк, ніж звичайну територію біля школи.
У ліцеї встановлено енергозберігаючі вікна, кожен клас тут має свій особливий дизайн та колір. Заклад забезпечено посібниками, технічним обладнанням тощо. Велика увага приділяється всебічному розвитку дитини, тому у багатьох конкурсах і змаганнях учні ліцею виходять переможцями.
«Срібний карась»: хазяйнуємо самі
А чи уявляєте ви сільський ставок, плесо якого сягає 17 гектарів? Саме таким за розміром є сільський ставок, на якому громада вирішила хазяйнувати сама. Так виникло товариство «Срібний карась», яке має свій статут. Колись товариство налічувало понад 80 чоловік. Сьогодні людей значно менше, але осередок залишається відкритим для всіх.
На зібрані внески закуповують малька коропа, товстолоба, білого амура, сома, линя, щуки, судака. Рибалкам дозволяється ловити до трьох кілограмів риби. Громадське об’єднання слідкує за порядком на берегах водойми. Проводить упорядкування прибережної зони, укріплення греблі та розчистку. Влітку проходить охорона водойми, а взимку – роботи з благоустрою.
Крім того, товариство «Срібний карась» бере активну участь у волонтерській діяльності, готуючи для військових рибну тушонку, закуповуючи павербанки, майструючи маскувальні сітки та інше.
Одна із небагатьох: пам’ятка культурної спадщини
Церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка знаходиться на в’їзді у село Обжиле з боку Кодимщини, належить до пам’яток культурної спадщини краю. Храм є одним із небагатьох, що виготовлені з дерева.
В Одеській області налічується понад десяток дерев’яних храмів, серед яких: Святих Луки та Михайла в Одесі, Покровська церква в Південному та у селі Івашковому, Церква Успіння Пресвятої Богородиці у селі Обжиле, Церква Святих Володимира і Людмили в Одесі, каплиця Святих Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії в Одесі, каплиця в Лебедівці, церква Святої Параскеви у селі Будеї, Хрестовоздвиженська церква у селі Познанка та інші.
Дерев’яний храм Успіння є рідкісною для степового регіону пам’яткою сакральної архітектури, що поєднує українські традиції будівництва з місцевими особливостями. Це унікальний храм, оскільки на Одещині переважає муроване будівництво храмів.
Церква Успіння у 1887 році зазнала руйнування від пожежі, але її вдалося відновити. Тож недарма краєзнавці стверджують, що ці об’єкти культурної спадщини потребують захисту і дослідження, як і весь наш національний спадок.
Довідка «ОЖ»
- Спочатку село називалось Волосовинці, згодом Гобжила, а потім – Обжиле.
- За переказами, 1917 року село увійшло до Української Народної Республіки. Сільська молодь активно підтримувала Симона Петлюру, який після формування Української Центральної ради очолив військовий секретаріат.
- Тут діяв антибільшовицький загін, багато сільських жителів воювали у повстанських загонах Семена Заболотного – борця за інтереси селянства, прибічника УНР. Обжиле – батьківщина отамана.
- Село історично належало до Брацлавщини.
- Нині входить до Балтської громади Подільського району.
- Обжиле ташується на шляху до Кодими за двадцять кілометрів від центру громади – міста Балта і належить до старостинського округу №2 разом із селами Кармалюківка, Євтодія, Зелений Гай та Березівка.
Прислів’я
У народі кажуть: «Хто криницю для громади скопає, його рід лиха не знає, а хто не одну скопав – до раю попав».
Читайте також:
- Як виглядає стара Балта сьогодні: історія міста у старовинних будинках
- ЮНЕСКО на городі: у селі на Одещині прихована пам’ятка світової спадщини
- Тут знаходять скіфські стріли: що відбувається з селом на Одещині
