Ярмарок на Кінному дворі в Арцизі: традиції, смак і колорит півдня Одещини

На околиці за містом, де вже починається степ, зібралися крафтовики півдня Одещини, місцеві фермери, продавці декоративної птиці та різноманітних домашніх тварин, а також спортсмени, талановиті музиканти, майстри та майстрині декоративно-ужиткового мистецтва. Це масштабне свято організували підприємці Владислав та Наталія Шевченко, що очолюють фірму «Від дверей до покрівлі». Але самотужки організацію такого масштабного заходу не подолати, це – командна робота.  

Ярмарковий коловорот: що виробляють та продають на Одещині

– А чого ви проходите повз? – в голосі смуглявого чоловіка чую непорозуміння.

– Вибачте, я не можу робити рекламу алкоголю, – відповідаю і вже розумію, що ображаю майстра, оскільки в цих склянках – не алкоголь, а витвір мистецтва.

Анзор Білалов, мешканець Сарати, розповідає, що сам виноград не вирощує, але вже понад десять років скуповує всілякі сорти у всій окрузі та робить невеликі партії вина, всього близько двох тонн на рік. Відкрив у Сараті дегустаційний зал, де можна скуштувати до 30 сортів вина, і про кожен з них у винороба – окрема розповідь.

Нескінченно говорити про свої продукти – всілякі сорти меду – можуть Семен Баурда та його дружина Наталія, які відкрили у Болграді «Медовий центр». Їхня фішка – широкий асортимент: бджолярів чимало, тож так вони виділяються серед інших.

– У нас кочова пасіка з 70 вуликів, їздимо по всій Одеській області, – розповідає Семен Баурда. – Наприклад, жителі села Котловина Ренійської громади традиційно займаються вирощуванням насіння. Дізналися, що хтось посіяв коріандр, – повезли десяток вуликів туди. У селі Василівка Болградського району цього року цвіло лавандове поле. Для когось – фотозона, а ми бджіл поряд поставили, тепер є партія лавандового меду.

Давши собі слово побувати на пасіці Семена Баурди, зупиняюся біля кліток із мускусними качками. Таких розводити можуть тільки справжні художники – приголомшливе забарвлення пір’я. Майже вгадала – господарем птахів виявився викладач Ізмаїльської музичної школи Віктор Талько.

– Я займаюсь чистими кольорами, в мене є шість – білий, блакитний, лаванда, срібло, чорний та коричневий, – розповідає Віктор Талько. – Займаюсь качками вже 12 років. Починалося як хобі для себе, а тепер маточне племінне поголів’я досягло сотні качок, вони розмножуються, треба продавати. Дуже багато покупців: хтось для краси бере, хтось окремі кольори вибирає, хтось заради м’яса – хто чим займається.

А ось Віктор Юлинецький розводить птахів виключно заради краси – у нього кілька видів папуг, голубів, а ще павичі с фазанами.

– Колись побачив цю красоту – взяв і купив, для дітей, для своєї душі, – розповідає пан Віктор. – Хто заходить у двір, дивується: «Яка краса, я теж хочу!». Так і пішло – розводжу для людей. Якщо дозволяє здоров’я, везу птахів на ярмарки.

«Ти – божевільний, я з тобою розлучусь!»: хто відкриває власне діло під час війни

Родзинкою цього ярмарку стали коні. Саме ярмарок пройшов на Кінному дворі.

– Цю локацію було створено у 2022 році – і в цьому її цінність, – розповідає підприємець Павло Гафінець, який півтора року тому зареєстрував громадську організацію «Відродження Бессарабії». – Уявіть: був перший рік війни, середина літа. В Арцизі були прильоти. А я – наперекір усьому – на Одеському іподромі коней купую. В них не кожна тварина відповідає вимогам – деяких продають. Їхня доля була така – або на ковбасу, або як.

– Дружина у якийсь момент мені заявила: «Ти божевільний, я з тобою розлучусь! Люди їдуть, а ти коней купуєш і робиш кінний двір». А я справді взагалі навіть не знав, що робив. Десь підсвідомість випередила мої думки та спрогнозувала майбутнє. І справа почала набирати обертів. Повторюся: 2022 рік, пустир в Арцизі. Але через якийсь період часу сюди почали приїжджати люди з Болграда та інших міст Бессарабії. І німців ми зустрічали, і для французів проводили екскурсії, і для гостей з Болгарії. І всім людям Кінний двір подобається – він як ковток свіжого повітря.

– Здавалося б, що є на цій локації? Збиті дошки та палиці, кілька коней. Нічого такого особливого нема. А ось настав такий час – і ми зустріли тисячі дітей, побачили тисячі усмішок та емоцій. Ми проводили різні фотоконкурси, виставки хризантем – дуже багато всього.

Бізнес, якій рятує людей під час війни

Реставрували підприємці стару криницю, щоб напувати тварин. І тільки потім дізналися, що при німцях, яких виселили у 1940 році, тут був заїжджий кінний двір. Тобто коні повернулися, це місце сили.

– Вивчаючи історію переселенців Бессарабії, зокрема й німців, я вловив суть: будь-якої миті життя все може припинитися. Часу немає просто. Тож треба жити сьогодні. А ми чим часто займаємось? Розбираємось між собою, витрачаємо енергію та час на якісь незрозумілі рухи. Ми ж у принципі створені за образом і подобою Бога, Творця – маємо щось створювати, але чомусь занурюємось в інше. І головне, що я зрозумів: у страшний період війни наші діти мають отримати частку дитинства, частинку щастя. Ми проводимо екскурсії для дітей з обмеженими можливостями, приїжджають групи з різних пансіонатів, діти-сироти та вдови загиблих. Пам’ятаю, на Кінному дворі жінка почала плакати і обіймати мене – я аж розгубився: що трапилося? Вона мені сказала: «На таких людях тримається наша країна». Розповіла, що втратила сина. Після таких зустрічей, наперекір усьому, ти йдеш уперед.

Головна ідея підприємця у тому, що бізнес потребує іншого підходу, формату, неповторень.

– Мої колеги це вловили, і закрутилося колесо, – продовжує пан Павло. – Літній ярмарок – вже четвертий цьогоріч великий захід. Найголовніше – традиції відроджуються. Діти мають бачити нашу культуру, звичаї, обряди, щоб все це не загубилося в часі.

Тепер на півдні Бессарабії купують елітних коней

Але Кінний двір – не лише зона для релаксу. Тут збудували нову стайню, почали займатися племінною роботою.

– На сьогодні ми вже маємо елітних коней, – розповідає Павло Гафінець. – Випробовується на іподромі Форсаж – він торік був визнаний найшвидшим конем в Україні. Ми зробили на нього документи як на виробника, закупили ще елітних маток. Тепер на півдні Бессарабії купують елітних коней, які беруть участь вже у міжнародних змаганнях, цього року є чемпіони. Ми будуємо, розвиваємо бізнес, розв’язуємо соціальні проблеми. Є люди, які сказали: «Завдяки тобі ми не поїхали». Я здивувався – нікого не агітував. А вони кажуть: «Дивимось на тебе, ти робиш – ніби нічого не відбувається. Наче ти щось знаєш». А я просто розумію, що є лише один порятунок для себе та всіх інших – робити, йти вперед, не зупинятися, наперекір усьому. Плюси цих ярмарків – це нові знайомства, обмін досвідом, нові ідеї, колективне мислення – і ось вже зароджується наступний етап. 

Відгуки людей: дуже задоволені, що приїхали

На ярмарок до Арцизу завітали і шанувальники металевих коней. Можна було побачити як сучасні моделі байків, так і техніку минулого століття, яку чоловіки з великою любов’ю привели до ладу. Гостям ярмарку було на що подивитись.

– Четвертий рік вже йде війна, і в нас дуже обмежені можливості мандрувати  навіть Україною, тому я дуже рада, що сьогодні ми приїхали до Арцизу, – каже вчителька з міста Рені Оксана Кулєшова. – Дуже професійно підготовлено, нас душевно зустріли.

– Зараз ми живемо в стані стресу, і такі ярмарки позитивно впливають на наше ментальне здоров’я, – каже інша гостя ярмарку Неля Маліннікова. – Ми роздивились роботи майстрів та майстринь, побачили виступ місцевих джигітів, самі каталися на конях, спілкувалися з позитивними людьми. Якщо нас ще раз запросять в Арциз на захід, то ми обов’язково приїдемо.

Читайте також:

• Про велику родину Семенюків: Як переселенці обживаються на Одещині
• Усім селом місити чамур: як наші пращури будували хати з глини та соломи
• Болгарські традиції та  працьовиті люди: про особливості села Виноградівка, яке має дві назви