Коли одеська мама чує, що її доньку образили, вона не ставить зайвих питань – вона одразу йде розбиратися. А якщо в історії фігурують свекруха і сира курка… До вашої уваги – історія про те, як по-одеськи захищають своїх, наводять лад і при цьому все одно залишаються ріднею.
…Зосю, шо ти ореш? Шо ти ревеш? Шо сталося? Я нічого не розумію. Доцю, витри сльози й соплі, говори нормально. Тааак. Тебе – по морді? Та в тебе ж не морда. Чим? Куркою. Якою? Ну, вареною, сирою, замороженою? Сирою. Тааак. Хто? Свекруха. Ота, Серафіма, чи шо? Тааак. За шо? Говори у всіх подробицях. Мама йде на війну, мені треба знати все. Ти пішла на базар купити домашню курочку. Тааак. І шо? Купила найжовтеньку. Тааак. І шо? А вона тебе цією куркою… Тааак. Все. Сиди вдома…
А ще ви можете дізнатися: Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (на жовтень 2025 р.)
– Серафімо Аркадіївно, я, звичайно, вибачаюсь… Ти мені, так би мовити, вже як рідна, а не просто шкільна подруга. Ти за шо мою дитину відхайдокала куркою? Вірніше, за шо я в курсі. Ну не знала дівчинка, шо жовта курка не завжди домашня… Так шо ж ти її так… Безсердечно. Коли твій Борюсік, мій гаряче любимий зять, нарвав замість кропу морквяну гичку, шо я його била? А коли він замість зеленої цибулі приніс з городу пір’я нарцисів – я його шо, мучила? А ти… Мою доцю… Тааак, а де твій Борюсік? Сину! Іди до мами. Я теж твоя мати. Шо ж ти, паразит, не захистив майбутню матір твоїх майбутніх дітей, моїх майбутніх онуків?
Під час цього монологу Віра Іванівна витягла з сумки тушку щойно купленого судака, кілограми так на два. І з усього розмаху гучно ляснула рибиною по Борюсіку… Усі присутні застигли від здивування. Кинувши судака в мийку, Віра Іванівна сказала:
– Це вам на вечерю, замість курки… А тепер, Борюсіку, налий нам по сто грамів для примирення. А сам іди до Зосі й проси пробачення.
Читайте також: Кава з характером і мама Васі як бонус: одеський гумор на вуличній рекламі
Сидячи за столом, обнявшись, дві подруги зізнавалися одна одній у любові та вічній дружбі. Обговорювали, як вони будуть виховувати своїх дітей і не дадуть їм зіпсувати своїх онуків.
– «Шумел камыыыш…» – затягнула Віра Іванівна.
– Вєрочко, я ж це не співаю. Мені краще «Хава нагіла».
– Сімочко, радість мояяя… Буде тобі і Хава, буде й Нагіла… Наливай.
Автор – Марина ГАРНІК, ілюстрація Ірини БАБІЧЕНКО
