Новини Одеси та Одеської області

Як живе Центр гуманітарної допомоги українським біженцям у Варшаві

Як живе Центр гуманітарної допомоги українським біженцям у Варшаві

Понад 7 мільйонів жителів України, рятуючись від жахів війни, змушені були шукати порятунку в Європі та інших країнах світу. Більшість біженців, особливо у перші тижні ворожого нападу, прийняв народ Польщі. Лише один із багатьох центрів допомоги українським біженцям Centrum Pomocy Humanitarnej ul.Modlńska 6d за півроку війни прийняв близько 500 тисяч вимушених переселенців.

Біженці все ще виїжджають з України

Здавалося, що після шестимісячних боїв, коли ВСУ не лише стримує наступ ворога, а й вже проводить контратаки, масовий виїзд наших біженців за кордон мав зменшитися. Може десь воно й так, але на пероні одеського вокзалу, судячи зі скупчення людей перед відправленням поїзда на польський Перемишль, це не відчувалося. Вже в дорозі зрозуміли, що всі місця у вагонах були зайняті.

Напружена ситуація евакуації особливо відчулася у Перемишлі, коли пасажири зосередилися перед прикордонним пунктом пропуску. Майже одночасно до цього міста прибули поїзди з Києва та Одеси, і черга на перевірку документів розтягнулася більш ніж на сотню метрів. У повітрі висіло якесь тривожне мовчазне очікування: як нас зустріне хоч і дружня, але інша країна?

Прикордонники досить оперативно перевіряли паспорти і невдовзі ми всі опинилися перед дилемою: яким транспортом рухатися далі? На електричках чи автобусах? Але й ця проблема вирішувалась швидко: на виході з вокзалу вимушених мандрівників чекали волонтери у яскраво-жовтих жилетах, які пояснювали транспортні можливості польських доріг.

Наша делегація обрала автобус. Квиток до Варшави коштував 180 злотих(близько 1500 грн). Сім годин в дорозі і ми на автостанції «Західна» та ще через півгодини у найбільшому європейському центрі допомоги біженцям Centrum Pomocy Humanitarnej. У темряві важко оцінити його розміри. Час уже опівночі, але реєстраційний центр ще працює. Чарівна дівчина заповнила наші анкети і після офіційної процедури нам начепили на руки клейончастий браслет, видали продуктовий набір, спальні та гігієнічні речі і ми вирушили вибирати місце в «спальні».

Можливо, подібне місце для ночівлі увійде до «Книги рекордів Гіннеса». Це місце для виставок нараховує близько 17 тисяч кв. метрів. В одному із залів на всьому його протязі стояли сотні розкладачок зі сплячими людьми. Зверху під стелею горіло лише кілька тьмяних лампочок і тому кінець цієї темної зали губився десь у нескінченності, відводячи свідомість за межі реальності.

Але втома від дороги подіяла швидко. Сил на те, щоб аналізувати умови ночівлі та подальшого короткострокового проживання у Global expo вже не залишалося. Сон був міцний.

“Спальня” в центрі біженців

Перше враження від центру біженців – це стерильна чистота в «спальнях», вестибюлі, душових кабінках і туалетах. На білосніжних умивальниках шампунь та паперові рушники. Але, мабуть, найбільше здивування, а точніше захоплення, з’явилося, коли я увійшов до їдальні центру. Лінійка різних салатів, м’ясних, рибних та молочних страв, кондитерських виробів та фруктів нагадала достаток готелю 5* десь на турецькому узбережжі із системою «Все включено». Варто додати, що у перерві між основними прийомами їжі можна випити у стійки чай чи каву.

Подальше вивчення центру нагадало мені екскурсію санаторієм, де відпочиваючим пропонується значна кількість можливостей для плідного дозвілля: у відділі інформації та інших стендах розвішені оголошення із закликом вивчати польську, англійську, французькі мови, практикуватися в африканських танцях, займатися йогою…

На кількох стендах була також інформація від польських працедавців. Поруч запрошення на роботу з Німеччини, Франції, Великобританії, Нідерландів, Фінляндії, Норвегії та навіть Японії. Під прапором країни Сонця що сходить сиділи за стійкою дві чарівні японки з очікуванням українських фахівців різних спеціальностей. У холі помітив також кілька стелажів із різним одягом та взуттям: раптом хтось зносився чи одягнений не за сезоном? А тут підходь, вибирай… Впали в око і дві таблички на дверях «Медпункт» та «Психотерапевт».

Особливе ставлення до дітей. У їхньому розпорядження майже весь другий поверх зі спортзалом, кімнатами для ігор, комп’ютерними класами… Для них польські волонтери проводять екскурсії Варшавою та запрошують до басейну. Як мені повідомили вихователі-волонтери, нещодавно дітей повезли до спортивного магазину Nike і кожен із них отримав у подарунок комплект фірмових кросівок.

Тяжкий березень 2022-го

Комплекс «Глобал Експо» на околиці Варшави є одним із центрів виставкового та культурного життя польської столиці. Тут до війни в Україні регулярно проходили різні міжнародні експозиції, концерти та театральні вистави, виставки майстрів мистецтва. Але вже в перші дні після початку російської агресії власник комплексу бізнесмен Збігнєв Богуш вирішив віддати це величезне приміщення під центр допомоги українським біженцям. “Серцем відчув трагедію українського народу”, – сказав він під час знайомства.

Збігнев Богуш

Вже з третього березня до комплексу почали завозити сотні розкладачок та постільну білизну. Відразу ж заїхали перші триста біженців. А потім щодня прибували від трьохсот до п’ятисот людей, що тікають від війни. В окремі дні тут одночасно мешкало до 5 тисяч осіб. Роботу центру з української сторони очолили Аліна та Вадим Онищуки.

– Перший місяць видався особливо важким, – розповідає заступник координатора центру роботи з біженцями Аліна Онищук. – Треба було організувати прийом сотень людей, обігріти, одягнути, нагодувати, підлікувати. Адже багато хто з них тікав майже босоніж з дітьми на руках з лінії боїв та бомбардувань, а часом і без документів. Не можу без сліз згадувати зустрічі з людьми, яким війна поламала їхні долі, позбавила багатьох рідних та близьких. За цих обставин волонтерам доводилося працювати практично без сну та відпочинку.

Я не уявляю, як ми могли б прийняти, розмістити, нагодувати і обігріти в цей час сотні тисяч людей без допомоги волонтерів з усього світу, – продовжує Аліна. добровільних помічників. Першими відгукнулися поляки: вони везли і несли в Centrum Pomocy Humanitarnej все можливе, що могло знадобитися людині, яка в екстремальних умовах подали від рідної землі: продовольство, одяг, взуття, ліки, постільна білизна, засоби гігієни, харчування для маленьких діток, косметику навіть корм для собак та кішок.

Щодня від центру відходили від семи до десяти автобусів, які везли біженців далі на захід до інших країн, які бажали підтримати Україну та її народ.

Біженці бувають різні

Зараз, майже через півроку після початку роботи центру ситуація з біженцями більш-менш стабілізувалася. Але й сьогодні майже щодня сюди приїжджають люди з Україною у пошуках захисту. Волонтерів стало значно менше, в основному вся робота щодо забезпечення діяльності центру завдяки фінансуванню з боку спонсорів лежить на найманих працівниках.

Аліна та Вадим Онищуки

На жаль, доводиться визнати, що надія в обслуговуванні центру силами біженців не дала результатів. Наприклад, сьогодні виникла гостра необхідність сприяти працівникам складу у формуванні продовольчих пакетів. Кілька разів гучним зв’язком повідомляли всіх мешканців центру про те, що необхідна допомога волонтерів. Прийшла лише одна людина…

– Можу додати, що у волонтери йдуть люди з підвищеним почуттям відповідальності, як за себе, так і за людей навколо, що близько до серця сприймають біди та трагедії інших людей, – розмірковує Аліна. – Тому у багатьох моїх соратників, та й у мене, виникає відчуття нервової виснаженості, своєрідне вигоряння, коли ти нічого не хочеш, і ні на що не має сил. Найбільшого удару в цьому напрямку, зізнаюся, завдають самі біженці. Деякі з них жорстко вимагають для себе якихось особливих умов і при цьому повторюють: «Ми біженці, ви нам зобов’язані…», забуваючи про те, яку безоплатну допомогу надають нам поляки, а в конкретних випадках і самі волонтери з-поміж тих ж біженців.

У зв’язку з цими та іншими ситуаціями мені часто доводиться замислюватись про роль біженців у майбутньому розвитку України після нашої Перемоги. Дивлячись на допомогу та співчуття польського народу та й інших європейських країн я впевнена в тому, що об’єднана Європа разом з іншими народами обов’язково подолає ворожу навалу росіян.

Але що буде згодом? Чи готовий народ, переможець найбільшого зла ХХI століття, влитися в сім’ю європейських народів? Думаю, що мій більш ніж десятирічний досвід проживання та роботи у Польщі разом зі своєю сім’єю дає мені право висловити свої думки на цю тему. А останні півроку діяльності у центрі, коли у свідомості відклалися тисячі людських доль і перед очима пройшли сотні тисяч біженців зробити деякі висновки.

Я розділила б усіх біженців на чотири категорії. Перша з них, а це приблизно третина людей досить пасивна та задоволена умовами проживання та харчування у центрах допомоги. Вони зазвичай не хочуть вивчати польську мову і не цікавляться можливостями працевлаштування. Вдень сплять, кілька разів на день заходять до їдальні перекусити. Після того, як війну буде закінчено, і країни-донори попросять українців повертатися до рідних країв, ці люди будуть змушені повернутися до свого звичайного життя в Україні.

Друга – це великі активісти, в основному це IT-шники, а також фахівці у різних галузях, як правило, зі знанням англійської мови. Вони вивчають польську чи англійську мову та можливості працевлаштування з наступним виходом на роботу. Як правило, за їхніми словами вони, зроблять спробу, розпочати нове життя в одній з економічних процвітаючих держав.

Третя, це ті, які не визначилися. З одного боку, вони хотіли б спробувати себе на Заході. Але особливих зусиль до реалізації своєї мрії не роблять. Швидше за все, вони повернуться до України.

Приблизно половина біженців не мислять свого життя поза Україною. Це ті, хто живиться енергією рідної землі, не уявляють себе поза українською культурою та соціумом. Особисто я пов’язую найбільші надії з цими людьми у майбутньому відродженні України.

Але водночас хочу наголосити, що пережитий шок від війни та вимушеної евакуації позначився на всіх біженцях, без винятку. До того ж дається взнаки відірваність від інформаційних джерел, за винятком новин в інтернеті. Але це, як на мене, дуже мало. Щоправда, кілька разів до нас приїжджали виставки художників з антивоєнними картинами та експозиція Міжнародного конкурсу карикатуристів «Російський військовий корабель, йди на ***».

Експозиція Міжнародного конкурсу карикатуристів «Російський військовий корабель, йди на ***»

Я думаю, що своєрідний інформаційний голод про ситуацію в Україні та перспективи її відродження можуть усунути фахівці з українського посольства в Польщі. Ми з великою надією чекаємо на них у центрі для читання відповідних лекцій. Участь дипломатів у діяльності центру свідчила б про підтримку біженців, про те, що рідна країна в особі посольства, незважаючи на всі тягарі кровопролитної війни, постійно дбає про своїх синів і дочок, які вимушено опинилися далеко від рідної землі.

Для нас така підтримка зараз особливо важлива через те, що можливості спонсорів практично вичерпані. Вони надають усі можливості для продовження діяльності центру. І я думаю, що вихід із ситуації буде знайдено. Польща не залишить у біді український народ.

Як Польща зустрічала перших біженців

Мабуть, можна сказати, що життя власника Centrum Pomocy Humanitarnej процвітаючого бізнесмена Збігнева Богуша розділилося на два етапи: до моменту агресії Росії в Україні і після.

– Я зустрічав перший поїзд з українськими біженцями, – розповідає пан Збігнєв. – Не можна передати ці емоції, коли я побачив жінок, дітей та старих людей з їхнім болем в очах від пережитих потрясінь, бачення смерті та трагедій. Я мав сказати їм кілька слів привітань, але не зміг. Я, дорослий чоловік, який має неабиякий життєвий досвід, не стримав сліз. На той момент я і прийняв рішення надати свої ділові можливості та бізнес для допомоги українським біженцям. У перші ж години після їхнього приїзду я разом зі своїми соратниками звернувся до керівництва місцевих барів та ресторанів із проханням нагодувати українців. Відгук був однаковий у всіх рестораторів: вони одразу надали всі свої можливості, щоб вирішити це завдання. Цього ж дня взялися за обладнання Global Expo під центр допомоги біженцям.

Розваги для дітей

Поляки розуміють, зо ЗСУ борються і за Польщу також

Сьогодні центр допомоги українським біженцям вважається одним із найкращих у Європі. На сьогоднішній день тут проживає близько півтори тисячі осіб, забезпечених житлом, харчуванням, медичними послугами, можливостями для працевлаштування та власного розвитку. Це все величезні витрати. Тільки плата за електрику, наприклад, налічує понад 5 тисяч злотих на добу, а загальні добові витрати на утримання біженців перевищують 150 тисяч злотих, що становить 1 230 000 гривень.

Цю фінансову допомогу значною мірою надавав польський уряд та варшавське воєводство, а також спонсори на чолі з паном Богушем. Але з 1 вересня закінчився термін дії багатьох контрактів, і центр Centrum Pomocy Humanitarnej потрапив у досить складне становище.

– У жодному разі центр не буде закритий, – запевняє пан Збігнєв. – Сьогодні кожен поляк добре розуміє, що Україна та її ЗСУ борються не лише за свою країну, а й за нашу. Ми усвідомлюємо реальні устремління путінської росії, яка готова слідом за Україною поневолити незалежну Польщу та її волелюбний народ. Про це говорив президент Польщі Дуда у Києві під час святкування Дня незалежності України.

Гасіння українських патріотичних марок

Олександр Федоров, член Міжнародної Федерації журналістів. Варшава

Фото автора

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Підписатися
Сповістити про
guest
0 коментарів
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: