Поки працював над статтею про Марію Демченко та вулицю, названу на її честь, часом відпочивав, перечитуючи «Івана Чонкіна» Володимира Войновича. І ось вам у цьому «романі-анекдоті», як назвав його автор, приклад «масового колгоспного руху», зовсім не висмоктаний з пальця. Є й мені, що до цього додати зі свого життя.
Але почнемо таки з історії, розказаної в «Івані Чонкіні». Жила-була в селі наймичка Люшка – «ні валянок, ні штанів», бо взимку на вулицю не виходила. Корівку свою худорляву пасла, поки та копита не відкинула. Але тут колгоспи з’явилися, корову їй колишню куркульську видали, яка за інерцією непогано доїлася. Люшка в партію вступила, одяглася, «оперилася», в передовики її записали, в газеті про неї статейку зготували. І стала раптом Люшка зачинателем загальносоюзного руху доярок, що працюють ударно за її новим методом: двома руками смикати корову за 4 соски одночасно. Це по 2 в кожну руку. Виступила в кремлі на з’їзді, запевнила товариша Сталіна, що з відсталою технологією дідів покінчено раз і назавжди! І почалося у неї депутатське життя, в колгоспі і як воно виглядає забули геть-чисто…
Дуже доля Люшки схожа на історію Марії Демченко, чиїм ім’ям за життя назвали вулицю в Одесі. Ми нещодавно розповідали, як вона злетіла за рахунок вирощування цукрових буряків за будь-яку ціну та геноцид довгоносиків.
Минуло з того часу півстоліття і… нічого не змінилося. Розповідаю: після закінчення Одеського інституту зв’язку я з 1976 по 1996 роки працював на Херсонському обласному радіотелепередавальному центрі. Серед районних ретрансляторів, що входили в підпорядкування безлічі, – і в селі Василівка Каховського району.
З комплектацією кваліфікованого штату на селі – ох та проблема. І раптом команда з сАмого немислимого партійного верху: змінного електромеханіка Віктора С. з Василівської «телевежки» замінити і віддати в розпорядження… місцевого колгоспу.
Ситуація була – серпом по тестикулах. За кілька місяців Віктор повернувся на зміну та розповів, що працював помічником комбайнера у своєї сестри Тетяни. З подробицями розповів.
З комсомольської активістки, яка працювала на комбайні, партія вирішила створити ініціатора всесоюзного масового “руху” сільської молоді на кшталт “Даєш високий урожай!”. “Даєш” почалося з того, що Тетяні дали рівненькі, як стіл, “зручні” гектари, засіяні елітною пшеницею, нульовий комбайн і затребуваного нею рідного брата в помічники.
Зрозуміло, було зібрано нею рекордний урожай і розпочалося: участь у з’їздах, поїздки по всій країні для обміну досвідом, зустрічі з загоном космонавтів тощо. Це був не її спосіб життя, і він її звів нанівець. Я це зрозумів, побачивши Тетяну, коли приїхав до Василівки перед звільненням із ОРТПЦ. Але це дрібниці, головне, що була всесоюзна ініціатива!
І ще про один всесоюзний масовий рух зовсім не гріх розповісти «отсебятину». У роки моєї роботи в системі зв’язку міністерство активно почало впроваджувати так званий «щекінський метод» (експеримент розпочався на Щекінському хімічному комбінаті. Його принцип: робітників менше – продукції більше. Продуктивність праці вирішили підняти за рахунок матеріального стимулювання).
Через Херсонський ретранслятор проходило багато телефонних каналів на Крим. Ця лінія вважалася особливо важливою: урядові канали, Міноборони, флот тощо. До 10 секунд зникнення зв’язку – техостановка, понад 10 секунд – аварія, доповідь у мінзв’язку – коротше, повний шухер!
І раптом ми дізнаємося, що ось уже кілька ГОДИН “стоїть” головний вузол зв’язку Криму – Сімферопольська МТС – міжміська телефонна станція. З лінією зв’язку все гаразд, але сама “міжмістечко” виявилася знеструмленою: негода обірвала обидва повітряні введення – і від основної, і від резервної ліній електропостачання.
Мав автоматично ввімкнутися потужний 100-кіловатний ДДА (дизель-генераторний агрегат). Але він не ввімкнувся. Чому? З ним раніше все було в повному порядку, коли його обслуговував дідок – морячок, колишній флотський дизєліст. Так, він нерідко бував “під балабасом” і дихав перегаром, але дизель у нього працював, як швейцарський годинник.
А потім його скоротили, і якомусь ніякому інженеру-енергетику доручили “защокінським”, як ми жартували, методом за 30% від ставки дизеліста обслуговувати ДДА. Це ж економія якась! Але забули бачити, що стимулювання – це від давньогрецького слова “стимулос” (була така загострена палиця, якою погоничі бугаїв у філейні частини “стимулювали”, щоб ті активніше працювали). Ось “запущений”! дизель і не запустився… Як стало потім відомо, збитки від цієї аварії були такими, що перевищували зарплату скороченого дизеліста за 90 років!..
Навіщо все вищевикладене? Зовсім не для того, щоб якось посміятися над, тими, що поза всяким сумнівом, заслуговують на повагу трудівниками тієї епохи спочатку недорозвиненого, а потім розвинутого соціалізму. Все це було, це треба пам’ятати та розуміти. І робити безпомилкові (!) висновки…
Читайте також: Як з’явився фашизм, його доля і чому сучасна росія – це фашистська країна
У селищі Бородіно ще до війни за підтримки держави був побудований соціальний Центр для постраждалих… Читати далі
На узбережжя Одещини викинуло чергову морську міну, яку було оперативно знищено українськими військовими. Про це… Читати далі
14 лютого 2023 року військовий Віталій Верес отримав важке поранення під час оборони Бахмута, коли… Читати далі
Вересень. Налилася червоним кольором калина, яка є одним із символів України. Колектив обласного центру національних… Читати далі
16 вересня 2024 року мешканці Одеси та регіону відчули підземні поштовхи. У будинках гойдалися люстри,… Читати далі
Другого вересня, у день народження митця, якому мало виповнитися 70 років, в медіацентрі Любашівської публічної… Читати далі