На честь Всесвітнього дня піци розповідаємо про першу в Одесі піцерію. Вона була відкрита ще 1984 року.
ТЕКСТ: Юлія СУЩЕНКО • ФОТО: із відкритих джерел
ЧАС ЧИТАННЯ: близько 7 хвилин
9 лютого – всесвітній день піци. Зараз в Одесі кількість закладів, де можна поїсти цю популярну італійську страву, не злічити. А уявіть, що в середині вісімдесятих справжнісінькою подією стала поява в місті першої піцерії.
У серпні 1984 року, в будинку №2 на площі 1905 року (нині Тираспольська), у приміщенні колишньої “Блинной” відкрився дуже незвичайний за тими мірками заклад. Усередині він був звичайним кафе з лінією самообслуговування. А от готували там «іноземну» страву – піцу.
«…Не впізнати тепер стареньке кафе, колишню незугарну «точку громадського харчування». Цікаво виконаний художниками та будівельниками сучасний інтер’єр зали створює для відвідувачів затишну, святкову обстановку. Так приємно сидіти тут за гарними полірованими столиками. Але головна приємність у тому, що ви їсте», – писали в газеті «Знамя коммунизма» від 1 серпня 1984 року.
Кафе одразу привабило численних відвідувачів. Старожили згадують величезні черги, в яких можна було й годину простояти, особливо в обідню пору.
Розповідає одна з колишніх співробітниць піцерії: «Ми працювали з восьмої ранку до дев’ятої вечора. Черги були незмінні. Щоб приготувати першу партію до відкриття, дівчатка-кухарі приходили до шостої ранку, а перерва була з третьої до четвертої».
Зала вміщувала близько 80 осіб і була оформлена, як писали у «Вечерней Одессе», у «яскравих червоно-чорних тонах». Місць бракувало, і люди часто чекали на вільне місце з підносами в руках. Потім у залі відділили кафетерій, де продавали соки, чай-каву та знамениті “кошики” з крилем. За радянських часів у кафе алкоголь не продавався. Лише у 90-х було отримано ліцензію на продаж спиртного.
Якою ж була на смак та сама перша піца? На жаль, знайти технологічну карту продукту та дізнатися його рецептуру нам не вдалося. Лише у замітці «Завітаймо до «Піцерії» в газеті «Знамя коммунизма» є вельми приблизний опис: «Отже, що таке піца? Якщо коротко – це запечені у тісті рубане м’ясо, томати, зелень, голландський сир. І все це в гострому часниковому соусі».
У статті «Кафе по-італійськи» в газеті «Вечерняя Одесса» від 13 вересня 1984 року завідувачка виробництва Раїса Трохимівна Харченко розповідає, що готуючись до відкриття, кухарі побували в Сімферополі, в першій піцерії в СРСР (друга піцерія була відкрита трохи пізніше в Москві), де перейняли досвід кухарів, які розробили рецептуру незвичайного тіста. Примітно, що ця піцерія у Криму працює досі.
У 1984 році, при відкритті, кафе пропонувало три види піци: з яловичиною – 52 копійки, кальмарами – 36 копійок та з яйцем – 32 копійки. Трохи згодом додалася ще й піца з курячим м’ясом – 50 копійок. Крім піци, в меню були ще бульйон, сезонні салати та закуски. Зазвичай на порцію брали дві піци, ну а дітям або дамам, що худнуть, було достатньо і однієї.
Приїжджали до піцерії й іноземні гості. Наприклад, італійці. Вони продегустували всі види піци та сказали, що це дуже смачно, хоч і не схоже на те, що вони звикли їсти вдома. А взагалі, іноземці були частими відвідувачами піцерії – адже це була єдина звична для них їжа. Особливо часто забігали чомусь військові моряки, згадує співробітниця кафе.
У газетних нотатках також ішлося про те, що за перший місяць роботи продуктивність кафе зросла на 130% і тому незабаром ІV трест громадських їдалень мав відкрити ще кілька подібних кафе. Проте ці плани чомусь не здійснилися.
Будівля, в якій ташувалася «Піцерія», була збудована у 1881 році архітекторами Клейном та Вейтком. На початку ХХ століття у ній було відоме у місті кафе Дітмана.
За даними архітектурної фотобази Домофото, вперше «офіційно» заклад згадується у 1906 році у рекламному оголошенні: «Кондитерская и кафе П. Дитман, Тираспольская, уг. Нежин. При кондитерской роскошная веранда. Тел. 16-82».
Зважаючи на все, веранда оновлювалася неодноразово, про що свідчать прохання з проектом на облаштування дерев’яної веранди на розі Ніжинської та Тираспольської вулиць у різні роки – у 1908, 1912 роках. При подачі прохання на облаштування веранди ресторану 1913 року була встановлена плата 250 рублів, але на прохання Дітмана міськуправа знизила ціну оренди тротуару до 150 рублів.
Водночас Юрій Олеша згадує у «Книзі прощання»: «Я чув звук вибуху бомби, яку кинув анархіст у кафе Дітмана в Одесі 1905 року. Всі злякано перезирнулися цієї миті: я, бабуся, тато, мама, сестра, знайомий, знайома. Звук, що спочатку швидко злетів догори, потім ніби став осідати і розширюватися. Все це, щоправда, за одну десяту частку секунди».
“Одеське життя” дякує Одеській національній науковій бібліотеці за допомогу в підготовці матеріалу
У Подільському районі Одеської області Одеської області планують побудувати власний завод із виробництва карбамідо-аміачної суміші… Read More
Два заклади професійно-технічної освіти Одеської області долучилися до «Програми екстреного відновлення», реалізованої за підтримки Японського… Read More
Підготовка до курортного сезону в Одесі включає питання доступності зон відпочинку для маломобільних груп населення.… Read More
Привоз на початку квітня. Дощ ллє собі цілий день з маленькими перервами, покупці – самі… Read More
В Одесі планують спрямувати 2 мільйони гривень на санітарну обрізку зелених насаджень уздовж Траси здоров’я… Read More
Всім привіт із п'ятницею! І нехай вона виявиться по-справжньому позитивною та вельми продуктивною! І ще… Read More