Ключові моменти:
- Олександр Смакула — українець із світовим ім’ям, винахідник методу просвітлення оптики, який працював в Одесі, а потім — у Німеччині та США.
- Його відкриття — просвітлення лінз — стало проривом у фізиці, підвищило якість оптичних приладів і досі використовується в сучасних тепловізорах.
- Смакула створював технології, які використовувалися, зокрема, у військових цілях — на користь нацистської Німеччини — про це йдеться у фінальній частині публікації.
- Автор статті пропонує читачам вирішити, чи заслуговує Смакула меморіальної дошки в Одесі — попри складну спадщину.
Український учений, який змінив світ: хто такий Олександр Смакула
Багатьом із нас добре знайоме ім’я Ігоря Сікорського. Він народився 1889 року в Києві та давно став всесвітньо відомим як американський авіаконструктор українського походження, учений, винахідник, батько вертольотобудування.
Але дуже багатьом із нас зовсім не відоме ім’я українського вченого Олександра Смакули. Про нього, на жаль, часто пишуть як про «маловідомого українця». А між тим — обидва вони заслужено й назавжди увійшли в історію світової науки й техніки. Наша розповідь сьогодні — про Смакулу. Щоб він перестав бути маловідомим.
Олександр Теодорович Смакула (народився 1900 року в простій родині в селі Доброводи поблизу Збаража, нині Тернопільська область) — американський фізик українського походження, відомий передусім як винахідник сучасної технології просвітлення оптики, засновник квантової органічної хімії. Він — один із найвидатніших українських учених ХХ століття, автор понад 100 наукових праць, почесний член Товариства українських інженерів у США (1964 рік).
Смакула навчався після початкової школи в Тернопільській гімназії. Його навчання перервала Перша світова війна, і закінчити гімназію (з відзнакою) він зміг лише через 8 років. Учитель математики у здібному хлопцеві відчув Божу іскру та порадив продовжити навчання за кордоном.
Майбутній учений вступив до Геттінгенського університету в Німеччині. Щоб платити за навчання, житло й харчування, змушений був підробляти в соляних шахтах. У 1927 році Смакула здобув науковий ступінь доктора й став працювати асистентом у Фізичному інституті.
Олександр Смакула в Одесі
Молодий учений мав добрі наукові перспективи в Німеччині, але все ж прагнув повернутися на батьківщину. У 1928 році за запрошенням колишнього вчителя та земляка, професора Музички, він приїхав до Одеси викладати в університеті.
Деякий час він викладав тут, але період був складним — і в Україні загалом, і для Смакули особисто. Його науковий керівник відкликав його назад до Німеччини.
У 1930 році молодий учений почав працювати в Гейдельберзі в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії, а з 1934 року — керівником дослідницької лабораторії фірми Карла Цейса в Єні.
Читайте також: Оскароносний українець, про якого ми не знали
Прорив в оптиці: як винахід Смакули подарував світу «просвітлені» лінзи
Це була всесвітньо відома компанія з виготовлення оптики. У 1935 році Смакула патентує своє відкриття — спосіб покращення оптичних приладів, який отримав назву «фізичне просвітлення оптики».
Суть відкриття в тому, що на поверхню скляної лінзи в умовах вакууму наноситься спеціальний шар певного матеріалу, що підвищує контрастність зображення. До того вчені намагалися покращити якість лінз за допомогою шліфування, але цей метод досяг межі.
Смакула, навпаки, покрив лінзу тонким шаром — і досяг неймовірного результату! Фірма Карла Цейса з відомої одразу стала всесвітньо знаменитою. Продажі її просвітленої продукції — біноклів, прицілів, підзорних труб, телескопів, мікроскопів — різко зросли в багатьох країнах.
Трішки відволічемося: починаючи з 1970-х років, у більшості радянських родин був хоча б якийсь фотоапарат. Об’єктиви в них віддавали фіолетовим відблиском, а в паспортах зазначалося — «просвітлена лантанова оптика».
Так от, лантан — це той елемент таблиці Менделєєва, яким, за методом українця Смакули, значно покращували якість оптики. І якість тих радянських фотооб’єктивів досі високо цінується.
Зараз усі барахолки завалені так званими «тушками» радянських фотоапаратів. Тушка — бо без об’єктива, вона коштує копійки. А просвітлені об’єктиви купують окремо — в Європі за них платять добрі гроші. Наприклад, об’єктиви «Геліос» у нас — це 1500–2000 грн залежно від типу, «Мир» — від 2000 до 4000 грн.
Варто розуміти: лінзи — ключовий елемент найрізноманітніших приладів — фотоапаратів, кінокамер, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, а також оптичних пристроїв для вогнепальної зброї тощо.
Тож відкриття Смакули стало величезним досягненням, яким і досі користується все людство — як на Землі, так і в космосі — для фотографування нашої планети й інших об’єктів Сонячної системи.
Від Одеси до США: шлях ученого крізь війну і наукові відкриття
У кінці Другої світової війни американська окупаційна адміністрація вивезла з Німеччини Смакулу разом з іншими видатними фізиками та інженерами до США. Що ж, Америка (і нині це видно) свого не впускає.
Тоді американці, як і СРСР, почали «полювання» на німецькі «мізки», особливо в галузях ракетобудування, ядерної фізики та оптики. Американська розвідка запустила операцію «Paperclip» («Скрепка»). Тим, кого хотіли вивезти до США і залучити до роботи, «підчищали» біографії: прикріпляли до них позитивні характеристики і «вилучали» згадки про співпрацю з гітлерівським режимом. Частину спеціалістів Zeiss забрав собі СРСР. Смакулі пощастило: його встигли привласнити США.
До речі, 20 років тому, у складі делегації херсонських журналістів, автор цих рядків побував у місті Гантсвілл (Алабама, США). Нещодавно Трамп перейменував його на Рокет-сіті (ракетне місто). Адже саме туди після війни вивезли з Німеччини «батька ракетобудування» Вернера фон Брауна. Саме він створив основу ракетної могутності США.
Так і українець Смакула почав працювати у військовій лабораторії (штат Вірджинія) на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки. У 1951 році його запросили на посаду професора Массачусетського технологічного інституту, де він згодом заснував і очолив лабораторію фізики кристалів.
Просвітлення оптики — далеко не єдине «ноу-хау» українця Смакули. У його науковій «скарбничці» — й інші не менш важливі відкриття. Вони вирішують завдання:
- очищення кремнію для виготовлення напівпровідників;
- створення унікальних всепогодніх мастил, які працюють за аномально низьких і високих температур;
- вирощування штучних алмазів тощо.
Багато з його винаходів увіковічили його ім’я: «інверсія Смакули», «формула Смакули». У тепловізорах, які актуальні нині у війні з московитами, використовують відкриті ним монокристали талію.
І ще багато «заумних», як для пересічного обивателя, тем:
- програмовані тонкоплівкові технології;
- надчисті («космічні») кристали;
- однокристальні мікропроцесори;
- радіаційна фізика твердих тіл.
У 1972 році він узяв участь у Міжнародній конференції з кристалографії в Вірменії, після чого йому милостиво дозволили навідати рідних в Україні. Це був його перший і останній візит до України після Другої світової: він побував у Доброводах, Тернополі та Києві.
Втім, батьківщину він не забував ніколи, активно брав участь у житті української діаспори в США. У його будинку була окрема кімната, де зберігалися речі, пов’язані з Україною: вишиванки, рушники, книги, картини, сувеніри. Олександр Смакула помер у 1983 році в місті Оберн (штат Массачусетс).
Чи заслуговує Смакула меморіальної дошки в Одесі?
А тепер, шановні читачі, до вас питання — як то кажуть, «на засипку». Смакула — безумовно, учений світового рівня. Викладав в Одеському університеті, стіни якого прикрашені меморіальними дошками на честь видатних учених, що там працювали. Можна було б ініціювати встановлення такої дошки й на його честь.
Але є одне «але»… З 1934 по 1944 роки він активно працював на військово-промисловий комплекс гітлерівської Німеччини. Він запатентував, як ми вже згадували, просвітлююче покриття для оптики, яке німці у роки Другої світової використовували на повну силу: їхні танкові та артилерійські приціли, зокрема нічні, мали покращене зображення й яскравість.
Це означає, що точність стрільби німецької техніки була вищою. Армійські біноклі Zeiss з просвітленою оптикою давали чітке й світле зображення навіть у сутінках; дальноміри для артилерії й флоту працювали ефективніше.
Далі — прилади нічного бачення (нічні приціли). У 1943–1945 роках у Німеччині почали застосовувати перші інфрачервоні приціли: лінзи з покриттям Смакули давали більше світла датчикам і посилювали ефект.
Як тут не згадати й про приціли для снайперських гвинтівок? А про перископи підводних човнів? Zeiss випускала бомбардувальні приціли, авіаційні приціли й фотокамери для розвідки. Система просвітлення покращувала якість знімків і точність наведення.
За наявними даними, на боці СРСР у Другій світовій війні воювали до 5 мільйонів етнічних українців. А тепер питання: скільки з них загинули «завдяки» безперечному таланту Олександра Смакули?
Скільки потрапили в просвітлені приціли німецьких снайперів? Скільки загинули під час артобстрілів, бомбардувань і торпедних атак, ефективність яких була б меншою без винаходу українця Смакули? Відповіді на це питання немає й ніколи не буде.
А до вас, шановні читачі, лише прохання: поділіться з редакцією своєю думкою — будь-яким зручним способом — стосовно ідеї встановлення меморіальної дошки на честь Смакули на будівлі Одеського університету. «Бути чи не бути?» — як писав Шекспір. Погодьтеся, це цікаво.
Читайте також:
- Росіяни привласнили собі українського мореплавця Лисянського
- Золото Полуботка: чи зберігає англійський банк скарби для незалежної України?
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
