Ключові моменти:
- Михайло Донець — зірка української опери, перший народний артист України.
- Його називали «українським Шаляпіним», тим самим знецінюючи українське мистецтво.
- Співак зазнав репресій через громадянську позицію та участь в Українській революції.
- У 1941 році Донця розстріляли без суду за рішенням керівництва СРСР.
Михайло Донець був одним із найвідоміших українських оперних співаків першої половини ХХ століття. Соліст Київської опери, перший народний артист України та виконавець понад 130 басових партій, він мав професійне визнання задовго до того, як став об’єктом політичних репресій.
Формула «український Шаляпін», якою його часто означували, відображала імперську модель знецінення українського мистецтва через порівняння з російським. Водночас сучасники відзначали його самодостатність як артиста та активну участь у формуванні українського оперного театру в 1920–1930-х роках.
У 1930-х роках Донця переслідували не за творчість, а за громадянську позицію — участь в Українській революції, публічні висловлювання та захист колег. Архівні матеріали **НКВС** свідчать, що в 1941 році його було розстріляно без суду, а у 1955 році справу закрили за відсутністю складу злочину.
Від церковного хору до Київської опери
Нещодавно ми з вами згадували постать Миколи Скрипника — українського наркома освіти майже сторічної давнини. Він, нагадаємо, в умовах сталінізму намагався довести, що українські література й мистецтво не менш успішні, ніж російські. На жаль, спроба виявилася марною — вона завершилася самогубством.
А сьогодні на прикладі іншої людини з тієї ж епохи спробуймо підтвердити правоту наркома Скрипника. Хоча, по суті, доводити, що українські література й мистецтво не менш успішні, ніж російські, — заняття марне: це аксіома, тобто факт, який не потребує доказів. І все ж ця людина цілком заслуговує на згадку. Тим більше, що його життя також обірвала «своя» куля…
Хто він? Це відомий український оперний співак — бас Михайло Іванович Донець (22 січня 1883 — 1941). Народився він у багатодітній робітничій родині, любов до музики з’явилася з раннього дитинства, а батько навіть змайстрував для нього саморобну скрипку.
Приблизно з восьми років у нього виявився гарний голос — дискант, і він почав співати в церковному хорі, отримуючи за це аж 50 копійок на місяць. Цей хор за угодою з Київською оперою брав участь у різних виставах, і так маленький артист Донець поступово звикав до оперної сцени.
У наступні роки він брав уроки вокалу в найвідоміших київських педагогів, здобував сценічну практику в одній із популярних театральних труп у «ролях зі співом». У 1903 році розпочав професійну сценічну діяльність, у 1905-му вже був у штаті Київської опери, а ще за рік його запросили до одного з найкращих приватних оперних театрів Москви.
Саме тут Михайло Іванович здобув ім’я, тут співав разом із Шаляпіним і Собіновим, був рівним серед рівних. Сучасники називали його українським Шаляпіним — і саме це було символом російського великодержавного шовінізму: російський Шаляпін вважався еталоном, вершиною досконалості, а «малорос» Донець був лише «як» Шаляпін.
У 1913 році, вже будучи першокласним оперним співаком, Донець повернувся до Києва, став солістом міської опери й дуже швидко здобув визнання, а згодом і любов публіки. У післяреволюційні роки він став одним із найактивніших творців українського оперного театру. Багато гастролював, у його репертуарі було понад 130 басових партій. Донець першим серед оперних співаків отримав звання заслуженого артиста, а у 1930 році — народного артиста України.
Співака Донця розстріляли без суду і слідства за вказівкою вищого керівництва СРСР
Але згодом настали чорні часи свавілля НКВС. Радянська влада не пробачила Донцю участі в Українській революції. Номенклатуру дратували його непокора, свободолюбство, сміливі й часто різкі висловлювання проти політики радянської влади.
Під час зборів театру у 1937 році він виступив на захист заарештованого директора Яновського. Після цього на нього різко «наїхала» центральна республіканська газета «Вісті» з розгромною статтею. За Донцем міцно закріпився ярлик «український буржуазний націоналіст». Ще в середині 1930-х на нього завели справу, за ним таємно стежили, підслуховували розмови. А потім настав 1941 рік.
Співака заарештували 2 липня просто в оперному театрі, посадили у «воронок» і вивезли. Офіційна версія смерті Михайла Донця, зафіксована в довідці, виданій його дружині каральними органами НКВС, — помер 10 вересня 1941 року від паралічу серця. Як стало відомо згодом, смерть Таланту була мученицькою: тортури тривали кілька днів.
Ось у чому його звинувачували: «Антирадянськи налаштована особа. Критикував заходи партії і уряду, поширював антирадянські пасквілі й анекдоти, листувався зі знайомими та родичами за кордоном».
На допиті він свідчив: «Жодною контрреволюційною діяльністю ніколи не займався і націоналістом ніколи не був. Я любив і люблю українську народну пісню та українську музику і більше ніяких націоналістичних захоплень у мене немає».
Звісно ж, його розстріляли. В архіві було знайдено шифротелеграму від 6.07.1941, яку нарком держбезпеки УРСР Мешик надіслав до Москви своєму керівникові Меркулову. У документі зазначено, що Михайла Донця заарештовано за вказівкою Микити Хрущова як «націоналіста». Там же запитувалася санкція на розстріл без суду у зв’язку з тим, що «вивезти його з Києва складно» (зазначалося, що ЦК КП(б)У з цим згоден). На шифротелеграмі стоїть резолюція «За» та підписи Берії, Маленкова і Молотова.
Його вбили. І на десятиліття «стерли» його ім’я. Лише у 1955 році справу Донця закрили «за відсутністю складу злочину», а голова КДБ Сєров особисто дозволив, щоб платівки із записами «українського Шаляпіна» знову звучали по радіо…
Читайте також:
- Петро Григоренко — генерал, який кинув виклик СРСР і опинився в психлікарні
- Як два моряки на прізвище Саблін боролися проти імперії
- Свідок системи: як комуніст Кравченко відкрив світові правду про Голодомор
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
