Ключові моменти:
- В Україні розслідується інцидент на Закарпатті після відмови дітям у доступі до туалету.
- В Одесі функціонують лише кілька десятків громадських туалетів для міста-мільйонника.
- Законопроєкт №12371 про безкоштовний доступ до туалетів у закладах поки не ухвалено.
- Європейські міста вирішують проблему через розвинену мережу вуличних біотуалетів.
Тема доступності громадських туалетів періодично стає предметом суспільних дискусій в Україні. Вона пов’язана не лише з комфортом містян, а й із питаннями здоров’я, вікових змін, інклюзивності та міської інфраструктури. За даними українських досліджень, серед чоловіків віком понад 60 років симптоми аденоми передміхурової залози спостерігаються у 80–90% випадків, що робить проблему доступу до санітарних зон особливо чутливою.
Інцидент на Закарпатті, який нині розслідує поліція, а також дискусії щодо кількості та вартості облаштування громадських туалетів в Одесі знову актуалізували цю тему. Автор «Одеського життя» Валерій Боянжу аналізує ситуацію на основі відкритих джерел, коментарів і особистого досвіду, пов’язаного зі станом здоров’я.
Матеріал також враховує законодавчий контекст. Зокрема, у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №12371, який передбачає право відвідувачів об’єктів торгівлі та послуг на безкоштовний доступ до туалетів. Наразі документ перебуває на розгляді профільного комітету.
Громадські туалети в Одесі: є чи немає?
«Хто про що, а лисий про гребінець». Автор цих рядків зовсім не лисий, але є тема, яка, на жаль, не дає про себе забути. Вона пов’язана з природною потребою, і хоч у народі її називають «маленькою», насправді вона стає дуже великою, коли, перебуваючи поза домом, тобто далеко від рідного унітаза, ти не можеш допомогти своєму сечовому міхуру.
Зрозуміло, що проблема ця не лише моя й не лише одеська — вона загальноукраїнська. Населення старіє, і з роками, як то кажуть, «се ля ві», потреба в доступі до туалету стає дедалі гострішою. Особливо в холодну пору, як зараз. Колись жартівливий віршик викликав усмішку, а тепер — глибоке розуміння: «Хочу бути кицею, хочу бути собакою: де хочеш — пісяй, де хочеш — какай».
Нещодавно в мережі точилася гаряча дискусія щодо планів збудувати на Західному кладовищі в Одесі громадський туалет за 2,78 млн грн. Дехто вважає, що за ці кошти можна було б зробити щось важливіше для містян. Обговорювати кошторис не беруся — я не фахівець. Але важливість цієї ідеї багато хто рано чи пізно відчує на власному досвіді.
Нещодавно мені телефонував колега з редакції херсонської газети, нині він у США. Говорили про життя — і, зокрема, про громадські туалети там і тут.
Наприкінці 1990-х наша редакція орендувала приміщення в будівлі колишнього НДІ в центрі Херсона, поруч із Центральним ринком. Торговці швидко зрозуміли, що замість платити за туалет, можна скористатися відкритими вбиральнями в офісному центрі. Закінчилося це тим, що орендарі встановили замки.
У США, як розповів колега, все інакше. У будь-якій кав’ярні можна зайти до туалету — навіть якщо нічого не купуєш. У супермаркетах — так само. Якось його без проблем пустили до туалету навіть в аптеці.
Випадок на Закарпатті: через туалет на дітей нацькували собак
Про цю тему я заговорила після двох новинних сюжетів, які мене шокували. Один із них стосувався випадку на Закарпатті, який нині розслідує поліція.
9 січня група дітей, батьків і вчителів поверталася з екскурсії трасою Київ — Чоп. Діти попросилися до туалету. Автобус зупинився біля кафе. У дозволі скористатися вбиральнею їм відмовили — навіть попри готовність заплатити.
Дехто повернувся до автобуса, інші пішли до лісу. За словами свідків, власник кафе спустив собак і крикнув «Фас!». Двоє дітей постраждали, одну дитину госпіталізували з травмою ноги.
Слідство триває. Власник кафе заперечує звинувачення.
Що це — жадібність? Вартість кубометра води на Закарпатті — близько 43 грн. Це ціна однієї чашки кави. Але йшлося не про тонни води. І люди пропонували заплатити.
В Одесі жінка справила потребу просто в аптеці
11 січня одеські сайти поширили відео з аптеки: літня жінка помочилася просто в торговельному залі. Перед цим їй відмовили в доступі до туалету.
Виходячи, вона сказала: «Людиною треба бути». За її словами, перехожі порадили зайти до аптеки. Логіка проста: аптека асоціюється з допомогою й співчуттям.
Здоров’я і походи до туалету
Журналістові найпростіше писати про те, що він відчуває на власному досвіді. Для мене ця тема — особиста. З віком у мене з’явилася аденома передміхурової залози.
Статистика свідчить:
- у чоловіків старше 40 років аденома трапляється у 30–40%;
- у віці 50–64 років — у 40–50%;
- після 60 років — у 80–90% випадків.
Я вже давно «після 60». І добре знаю це відчуття, коли терміново потрібно знайти туалет. В Одесі я користувався лише трьома: у Міському саду на Дерибасівській, на Старокінному ринку та на Привозі.
За даними мерії, у місті близько 20 громадських туалетів у парках. Інші джерела називають близько 50. Чи достатньо цього для міста-мільйонника — питання відкрите.
Європа та США: спочатку туалет — потім штраф
Законопроєкт №12371 про безкоштовний доступ до туалетів у закладах поки не ухвалено. Якби його прийняли, ситуація могла б суттєво змінитися.
У Європі вуличні біотуалети — звична частина міської інфраструктури. Це елемент санітарної безпеки, а не розкіш. Там діє принцип: спочатку встанови туалет — потім штрафуй за порушення.
В Україні ж за відсутності туалету людину можуть оштрафувати за дрібне хуліганство (ст.173 КУпАП).
У Польщі я бачила, як жінку оштрафували за «похід під дерево», але поліцейський зрештою повернув гроші, пояснивши: культура — це відповідальність.
У США навіть у лісі біля телевежі я побачила чистий сучасний туалет із водою та папером.
Можливо, хтось скаже, що в нас усе це розтрощать. Але змінюватися потрібно. І бажано — на краще.
Раніше «Одеське життя» повідомляло, що у центрі Одеси збудують туалет за ціною квартири.
Повідомлялося про плани міської влади створити в Одесі мережу громадських туалетів для людей з інвалідністю.
Читайте також: У Южному відкрили дзеркальний туалет, який став «золотим».
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
