22 березня відзначають День таксиста. Це люди особливої професії та особливого погляду на світ. Вони щодня тримають у руках тисячі доль, стрімко мчачи нас на побачення, в пологові будинки і на вокзали. У них є думка, буквально, про все на світі…
Журналістка «Одеського життя» вже не перший рік пише нотатки про таксистів, і, за її спостереженнями, ці трудівники керма і педалі відрізняються дивовижною різноманітністю. Трапляються, наприклад, таксисти…
Таксисти підприємливі
Зустрічаються таксисти з регіональними особливостями. Ось у київських, наприклад мисливська стійка на пасажирів з Одеси. У цей приїзд до Києва мені викликали таксі кияни, якоїсь миті навіщось обговоривши з таксистом і мою біографію.
— Це ви одеситка?! — кровожерно уточнив водій, коли я сіла в машину.
Я відразу зрозуміла, що зустріла чергову жертву літнього відпочинку в Затоці або на Кароліно-Бугазі. З тих, кому кілька років тому, щоб розрахуватися за тиждень відпочинку у дощатому сараї на одеському узбережжі, довелося закласти київську квартиру.
— Ну я одеситка, — відповіла я твердо.
Бо не народилися ще ті півні, при криках яких я зречуся Одеси.
— Пощастило вам! — посміхнувся таксист зловісно. — У нас тарифи — як ціни в літній Одесі!
— Правда пощастило! — Погодилася я. — В Одесі якраз зараз знижки 60 відсотків!
— Гхм … У нас теж знижки! І зі знижками — за акцією для одеситів — будь-яка поїздка виходить на 500 гривень!
— Будь-яка?
— Будь-яка!
— Ну тоді… — простягла я, влаштовуючись зручніше, — тоді поїхали до Одеси! Тариф мені личить. Були, правда, інші плани, але перед такою акцією не встоїш!
— Так, ви правда з Одеси, — похмуро підсумував таксист.
Таксисти передбачливі
Година ночі. Повертаюся на таксі додому із гостей. Випитий коньяк приємно віддає на думку. На повороті таксист пригальмовує і питає проникливо, дивлячись наполовину і пильно:
— А як ви, дівчино, ставитеся до масажу п’ятої точки?..
Добре, що не встигла відповісти, як я до таких справ ставлюся. Добре, що таксист після паузи встиг додати:
— А то ж на бруківку в’їжджаємо, вибачте…
Таксисти загадкові
Намагаюся сісти в таксі, але заднє сидіння все зайняте якимись паперами у файлах.
— А тут у вас … а ви точно таксі? — питаю.
— А ви не хвилюйтеся! — посміхається таксист розуміючи, — це мої документи, зараз приберу — і сідайте.
— Ага, дякую. А що це за документи? — цікавлюся я, і машина в цей момент уже мчить містом.
— Та з автошколи там…
— Ага.
Обидва трохи мовчимо розуміючи.
— Та ви не хвилюйтеся! – знову посміхається таксист. — Права в мене вже є, слово честі!
— Ясно. Та я не хвилююся.
— Краще подумайте, ось у вас без здачі буде розрахуватися?
— Ні, у мене великі. Здавання точно знадобиться.
— А ви не хвилюйтеся! – Знову посміхається. — Зупинимося десь, я вибіжу і розміняю.
Їдемо, сиджу рівно, не хвилююся, як і просили.
— Так де саме ви журналістом працюєте? — раптом уточнює незнайомий таксист, привітно посміхаючись.
— А знаєте, — відповідаю чесно,— ось прямо зараз я, здається, таки трішечки захвилювалася!
Таксисти не дуже
Села до таксиста, а він мені відразу так:
— Що? На курси їдете, дамочко? Ха! На курси крою та шиття!
«Якийсь, — гадаю, — сексист попався».
Але їхати треба, так що їду і мовчу. Проїжджаємо повз гурт іноземців-студентів.
— Ха! Приїхали вони тут, мимрики різнокольорові! – Коментує таксист.
«Ще й расист…» — розумію я.
Через пару хвилин проїжджаємо консерваторію.
— Ха! Співають вони тут – артисти погорілого театру! — вигукує таксист.
Далі мовчу. Зрозуміло, що сексист і расист класичної музики не поважають, звичайно.
— Ха! Потеплішало воно тут! — обурюється знову таксист, коли нічого, що довго дратує, довго на очі не трапляється.
— А все-таки, — не витримую я, — добре, що потепліло! І сонечко знову ж таки…
І він, на радощах, що розмова нарешті зав’язалася, навіть обернувся до мене з кошмарною усмішкою:
— Сонечко у них тут! Потеплішало воно! Березень ще попереду, чуєте? Кошмарний березень!!!
І якось відразу стало зрозуміло, що ніякий він не «-іст», а просто … ось як би це без матюка сказати-то? Просто людина така. Якийсь загалом не дуже…
Таксисти горді
Приїхав за мною таксист на здоровенному дорогому «мерседесі». Я від несподіванки випалила:
— Ух ти! Це у вас така машина на виклик?
А таксист великий, лисий, сердитий, та ще й так розвернувся до мене, що здалося: зараз бити буде. Але стримався. Зміряв мене зневажливим поглядом, оцінив щось…
— Це дівки, — каже, — за викликом. А в мене таксі!
Таксисти політично грамотні
Зареклася говорити з таксистами про політику.
Але тут раптом з’ясувалося, що птахи в місті навчилися гудити навскоси. Прицільно на пасажирські місця, через прочинені вікна. Тільки трохи на склі залишається, все інше — на м’яке.
Я і не знала, а таксист каже, давно вже.
Підбадьорила його банальністю – «це до грошей» – він мало не побив мене. Нафіг, каже, вже ваші гроші, розбагатіти немає жодної надії. Нехай хоч гидити перестануть!
І ніби знову про політику вийшло.
Таксисти випереджають час
— Я вже під’їхав! — бадьоро сказав таксист телефоном. — Можете виходити.
— А ми вже вийшли, — хитро відповіла я, дивлячись на порожню вулицю. — Можете під’їжджати!
Ось так і живемо…
Таксисти утворені та проникливі
Таксист виявився людиною проникливою — і відразу ж зрозумів, що у мене проблеми зі здоров’ям.
— У вас точно тиск! – заявив він.
Якийсь тиск у грудях дійсно відчувався, і я не стала сперечатися.
— У мене теж нещодавно почалося, — задушевно поділився таксист. — І виявилось, що все вирішується одним простим приладом. Що розповідати, краще просто покажу!
І продемонстрував ціле відео про прилад. У самій інтригуючій частині відео закадровий голос поясна, що весь тиск, який ми відчуваємо, походить від паразитів. Але рішення знайдено! Прилад із особливою вібрацією знищує будь-яких паразитів. Далі демонструвалася інфузорія-туфелька, яка дійсно нахабно ледаряла під мікроскопом, поки її оболонку не зруйнували вібрацією приладу.
— Ось! Бачите? Прямо луснула! — Досить помітив на цьому місці таксист.
— Бачу, — обережно підтвердила я. — Лопнула…
І, будучи людиною приземленою, я страшенно захотіла відразу задати купу знущальних питань. Про знамениту якість радянської освіти, наприклад, тому що таксисту було близько п’ятдесяти. Але тут я зробила над собою зусилля і поглянула на ширше питання. І уявила, що прилад може бути реальним, працюючим.
Увімкніть уяву, уявіть буденну вулицю міста, городян. І ось неподалік тихо паркується машина, схожа на швидку. Ділові молоді люди в комбінезонах відчиняють дверцята спецавтомобіля, щось налагоджують усередині, врубають прилад… і один за одним люди на площі починають лопатися, як мильні бульбашки, як інфузорії-туфельки. Натовп у паніці, але мила привітна дівчина, схожа на стюардесу, відразу оголошує в мегафон:
— Громадяни, зберігайте спокій! Машина налаштована на знищення лише паразитів! Усі пристойні люди у повній безпеці! Операція проводиться для суспільного блага!
— І справді … – задумливо підтакує пристойного вигляду старенька. — Ось тут на розі щойно лопнули два депутати міськради.
— Телеведучий був, — погоджується офіціант, акуратно змітаючи зі столика останки відомого шоумена. – Погань суцільна з екрана! Давно б його треба це саме… луснути!
— А в мене дружина ось … була! — вигукує громадянин у кепці, з жахом відтираючи з рукава куртки рештки накладних нігтів.
— Громадяни, — продовжує оголошувати приємна дівчина з мегафоном, — залишайтеся по можливості на своїх місцях! Зараз прилад для знищення паразитів буде ввімкнено ще раз для остаточного зачищення!
І всі, навіть найтвердіше впевнені у своїй корисності суспільству, про всяк випадок поспішно розходяться. Втім, я теж пішла б. Точніше — поїхала б. Звичайно, на таксі.
