Про те, як відзначати 8 березня і чи відзначати взагалі ми сперечалися і два роки тому, і рік тому, і зараз ось — знову. Тривають дискусії на тему, чи має бути цей день вихідним. І якщо з вихідним днем все зрозуміло (навіть найзапекліший женоненависник навряд чи відмовиться від зайвого офіційного вихідного), то з інших питань зійтися набагато важче.
І це нормально. Як у старому жарті: якщо одного разу ви прокинулися, і у вас нічого не болить, то ви померли. Те саме і з суспільством. Поки суспільство живе, воно болить, сперечається, змінюється. І змінює своє уявлення про те, які приводи для свята доречні, а які вже немає. Більшість традицій, про які ми говоримо «завжди так було, завжди так робили!», виникло лише сто, а то й п’ятдесят років тому. Тож для тих, хто ситий по горло подібними дискусіями і хотів би вже поставити крапку у питанні, є невтішна новина: крапки не буде.
8 березня — одне з найбільш спірних свят
Цікаво, що «жіночий день» виявився чи не найбільш спірним святом. Аж надто багато важливих конфліктів зійшлося в цій точці. Борців з «совком» дратує темне комуністичне минуле свята і образ Клари Цеткін, що намертво прилип до нього. Сучасних феміністок приводить до сказу те, як день боротьби за рівноправність жінок перетворився на прославлення все тієї ж архаїчної «охоронниці домашнього вогнища». Ультрапатріотам будь-що потрібно відзначати український жіночий день у свою дату, аби не як у РФ, хай навіть і — раптово — у день народження Лесі Українки.
Але якщо навіть відкинути історію і політику, все одно залишиться море питань. Не можемо ж ми привітати «просто жінку» з тим, що вона народилася жінкою? Дивно також вітати виключно матерів, тим більше, що зараз все ширше відзначається окремий День матері. Не потрібне нам і суто феміністичне свято, бо сучасна жінка бореться за свої права не на демонстраціях, а в суді чи на робочому місці. І Леся Українка, звичайно, жінка видатна, але до чого тут решта українок?
Що святкувати на 8 березня
Так що ж святкувати? О, не хвилюйтесь: це вирішить суспільство. Вирішить «навіки», а через десять-двадцять років знову передумає та заперечить. Але 8 березня тим часом знову прийшло і ніщо не заважає нам привітати дорогу, близьку жінку — матір, дружину, подругу, колегу. І привітати не з тим, що вирішить із цього приводу громадська дискусія чи Верховна Рада.
Придивіться до жінки поряд з вами, кожна з нас пишається чимось своїм: в однієї це буде шлюб і материнство, в іншої — кулінарія чи зовнішність, у третьої — волонтерство, військова служба, рукоділля, бокс будь-що. Ось із цим і привітайте. Суспільство не впізнає, а жінці, напевно, буде приємно.
Всі ми любимо не офіціоз, а щиру увагу. Це не змінилося з часів Клари Цеткін.
