Новини Одеси та Одеської області

Звільнення Одеси: ветеран розповів про окупацію, підпільників та війну

Звільнення Одеси: ветеран розповів про окупацію, підпільників та війну

Сьогодні, 10 квітня, ми відзначаємо 78 річницю визволення Одеси від нацистських окупантів. На жаль, війна вже з російськими нацистами внесла свої корективи у святкування знаменної дати. Однак це не заважає нам ще раз згадати про ті події, а головне – людей, які брали участь у визволенні Одеси.
Євген Семенович Ахлупін – один із двох учасників звільнення нашого міста, що залишилися живими на сьогоднішній день. У квітні 1944 року було лише 15 років.

92-річний Євген Ахлупін розповів правду про війну

Зустрічаючись із героями своїх публікацій, на власні очі переконуюсь у їхній незрозумілій скромності. Вони завжди гранично стримані в оцінці своїх досягнень та заслуг. Коли я сказав Євгену Ахлупіну про намір написати про нього в газету «На пенсії», він також відповів, що є люди більш гідні, які заслуговують на те, щоб розповісти про них на сторінках такого популярного видання. І почав називати імена колег по роботі в Одеській обласній раді партизанів та підпільників, яким керує багато років, в обласній та міській радах ветеранів. А я відповів, що саме ветерани порадили розповісти про нього, про людину, якій невипадково довірили очолити авторитетну громадську організацію.

– Так, довіра, безумовно, велика, – резюмував Євген Семенович. – Намагаюся виправдати його. Спілкуючись із ветеранами, підбадьорюю їх. Домагаюся їм матеріальної підтримки від органів соціального захисту. І не лише у свята. Нас, партизанів та підпільників, лишилося небагато. Мені у вересні виповниться дев’яносто два роки, і я, шануй, наймолодший із них. От і кручусь-верчусь, намагаючись бути комусь корисним. Підбадьорюю старих, знаючи по собі, що головне для літньої людини – увага до неї, добре слово.

Як діти допомагали підпільникам

– А як ви підпільником стали? Вас агітував хтось чи змусив? А може, як у Єсеніна: «задерши штани, біг за комсомолом»?

Євген Семенович усміхнувся, глибоко зітхнувши, замислився. Після паузи сказав:

– Не перше, не друге та не третє. Війну я зустрів дванадцятирічний, жив тоді у Великій Михайлівці, куди сім’я перебралася з Одеси. Коли прийшли румуни і почали грабувати, принижувати людей, думав як жити? А тут повернувся батько. Виявилося, він утік із полону: від Дніпропетровська добирався пішки додому.

Батько швидко налагодив зв’язок із місцевою підпільною групою. Через роки я дізнався, що її організував колишній військовополонений Григорій Сенченко (псевдонім Ілля Кузнєцов). Перше завдання я отримав від батька: передати звіт про рух поїздів через станцію Веселий Кут незнайомцю в обумовленому місці. Пізніше дізнався, що то був Кузьма Рудов. Поступово батько довіряв мені виконання і складніших завдань. Я їздив до Одеси, де зустрічався із Іваном Степановим (псевдонім Макаров). Йому, колишньому офіцеру Червоної армії, я передавав якісь зашифровані дані. А з Одеси привозив газету «Молва» та додаток до неї у вигляді журналу. Там публікували матеріали про обстановку на фронті, і в них вміло вписувалися рядки про те, що наші війська мужньо борються із фашистами. Це зміцнювало віру у перемогу над ворогом.

оккупация освобождение Одесса _ 2

Рятували військовополонених та наближали перемогу

Румуни чітко відстежували пересування мешканців села. Не залишилися непоміченими й мої подорожі до Одеси. Жандарми несподівано з’явилися до будинку з обшуком. Перевернули все вгору дном, але жодних доказів не знайшли. Після повернення з чергової подорожі мене викликали на допит. Батько сказав, що мені краще поїхати до Одеси, до дідуся та бабусі. Інакше сигуранця не дасть спокою ні мені, ні йому. Так я й зробив.

– Євгене Семеновичу, я якось прочитав в архіві, що у Великій Михайлівці в ніч на 7 листопада 1943 року було вивішено червоний прапор. І назване прізвище Ахлупін, без імені. Це не ваших рук справа?

– Прапор вивісив мій батько. На трубі водокачки. Вона була заввишки під п’ятдесят метрів. Румуни були в сказі: довго не могли зняти червоне полотнище. Я в цей час перебував в Одесі, отримував завдання від Макарова, який мешкав на Госпітальній, 49.

– Страшно було? Адже будь-якої миті могли викрити.

– Звісно, страшно. Але ми тоді дорослішали швидко. Мене визначили до підпільної групи Сугарьова. Його прізвище я дізнався вже після визволення Одеси, а тоді ми навіть не всіх зв’язківців знали. Листівки вдень носив по одній. Знав, якщо під час обшуку знайдуть при тобі більше, рахуй – амба. А з однієї є вірна відмова: знайшов чи зірвав із огорожі.

Ми також розповідали про те, як окупанти хотіли підірвати Одесу, але не змогли

Євген Семенович розповів про підпільників, які, ризикуючи життям, виконували різноманітні завдання. Наприклад, Марія Ткачук. Її квартира на Ковальській, 52 була явною. Тут же на горищі друкували листівки. Марія Федорівна також зберігала одяг і продукти для звільнених з табору військовополонених, який окупанти влаштували на території Суконної фабрики. Їх викуповували у румунів за коштовності та гроші.

З хвилюванням Євген Семенович згадував про Зою Молчанову із села Великоплоське Великомихайлівського району, яка ховала пораненого розвідника. Вона разом з іншими підпільниками надала йому медичну допомогу, і закинутий у тил ворога радянського офіцера було врятовано.

– Євгене Семеновичу, а де ви поранення отримали?

– У районі заводу «Більшовик». Потрібно було забрати толові шашки та доставити на явочну квартиру. Непомітно пробрався до покинутого складського приміщення, знайшов шашки, і тут зовні почулися голоси. То були німці. Вони, мабуть, щось запідозрили та шпурнули через відчинене вікно гранату. Уламки посікли мені ногу. Пам’ятаю, рана довго не гоїлася.

оккупация освобождение Одесса _ 3

Ще на тему: День визволення Одеси: 5 фактів про окупацію міста

Правду про війну має знати молодь

Слухаючи Ахлупіна, я подумав про те, наскільки важливо нинішнім молодим людям знати правду про минуле, з повагою ставитися до ветеранів – відважних, мудрих і нещадних брехні. На моє запитання про те, як він ставиться до висловлювань, ніби під час окупації, за румунів, в Одесі жилося не так уже й погано, не гірше, ніж за радянської влади, з обуренням відповів:

– Брехня все це! Не вірте таким вигадкам. Може тим, хто таке каже, до душі те, що в Одесі з 22 по 25 жовтня 1941 року було проведено масове винищення жителів міста? Мені важко згадувати такі факти. Ви, Вікторе Івановичу, як журналіст, і ваші побратими по перу повинні писати правду про війну. Її має знати наша молодь.

Євген Семенович розповів про свої зустрічі зі школярами, студентами, про те, як він зі своїми соратниками створювали музеї бойової слави. Зокрема, у школах №21 та №65. Тішить ветерана те, що вони функціонують і сьогодні.

– А як поживає ваш правнучок Льоня?

– Тішить мене. Хочеться, щоб він та всі хлопці не знали горя. Щоб над Україною небо стало мирним. Заради наших дітей, онуків та правнуків.

– Євген Семенович, зустрічаючись із довгожителями, я всім ставлю те саме питання: що потрібно робити людині, щоб вона змогла прожити років до ста і без старості?

Ахлупін пожвавішав і сказав, посміхаючись:

– І всі, певен, вам кажуть, що конкретних рецептів немає. Нема його і в мене. Але хочу відзначити, що тільки повсякденна праця, націлена на добро, дає сили на подолання всіх «негараздів» і приносить радість. Важливо завжди залишатися собою. І ще – любити себе не більше ніж інших і жити не тільки для себе, а й для інших.

***

На підтвердження зайвої скромності нашого героя скажу, що Євген Семенович жодним словом не сказав про свої нагороди. А він удостоєний орденів «За заслуги» та «За мужність», ордена Богдана Хмельницького, різних медалей та відзнак. І особливо пишається тим, що йому присвоєно звання «Почесний ветеран України».

Довідка

У 1948 році закінчив школу і вступив до Роменського військового автомобільного училища. Після закінчення служив на Тихоокеанському флоті. Звільнився у запас старшим лейтенантом. Повернувся до Одеси, почав працювати в автооб’єднанні облспоживспілки, де пройшов шлях від механіка до гендиректора. Причому роботу поєднував із заочним навчанням в Одеському інституті народного господарства.

Віктор Мамонтов, для газети “На пенсії”

Фото: з відкритих джерел

 

Актуальна інформація ЗА Одесу у нашому Telegram каналі! Новини, фоторепортажі та історични факти про Одесу.
Читайте нас у Viber! На каналі «Комуналка» розповідаємо про комунальні платежі, тарифи, пільги та субсидії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Висловіть вашу думку. Це важливо.
Ще за темою
Всі новини
Вибір редакції
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: