Що б не відбувалося, а для одесита, що пише, як і раніше, найцікавіше – люди, деталі, фразочки, забавні діалоги. І за місяць спостережень встиг зібратися цілий щоденник.
24 лютого: продавці та жебраки
Чоловік із ранку побіг на будівельний ринок за коронкою для турбіни. Війна війною, а роботу ніхто не скасовував.
З продавців на місці був лише один. Намагався продати коронку за 450 грн.
– Вчора ще по 320 було! – обурився чоловік. – Зовсім з глузду з’їхали! Ну вас нафіг із такими цінами!
– Та ти бачиш, що в місті робиться? – обурився продавець.
– Бачу, – погодився чоловік. – Ціни загинають, зовсім з глузду з’їхали.
– Та завтра взагалі по 600 буде, розумієш?!
– Я завтра зайду тоді, подивлюся, – не став сперечатися чоловік.
– Та ну тебе до біса! – заволав продавець.
І таки продав за 320.
***
Дочка Ліза розпереживалася, що воду будь-якої миті відключать, і помчала мити голову.
– Я, – каже, – з брудною головою ніяк не можу! Раптом нам на вулицю вибігати при вибухах, а в мене волосся жирне, фу!
Заняття у школі дистанційні. Перших двох уроків не було, на третьому опинилися лише вчителька та один хлопчик.
– Не заходитиму, – забурчала Ліза. – Що я з ними як поц утрьох сидітиму?!
– А ти уяви, як їй страшно, – нагадала я. – Адже теж хоче сидіти в соцмережах і крутити новини по колу. Або дзвонити рідним. Або тікати за гречкою. Або молитися. Або панікувати. А вона сумлінно зайшла і читає геометрію одному хлопчику…
Вмовили, зайшла. Геометрія звичайна, лише трохи бентежать часом фрази:
– О, це у вас бабахнуло?
– Ні, це дверима грюкнули! Все нормально. О, а тепер таки бабахнуло щось…
***
Вийшли на вулицю з доньками, а навперейми вже біжить нахабний одеський жебрак:
– Ану допоможіть швидко, чим можете! Бачите, війна! Людина терміново потребує хоч пари копійок!
Посоромилися, дали йому 5 гривень.
– І шо, і це все? І шо, більше ні?! – насупився жебрак.
– Поки що – ні, – відрізала я.
Але не без сорому, звісно.
1 березня: куди ж без євреїв?
Кажу чоловікові:
– Ось євреї – завжди молодці, любо-дорого подивитися! І нам допомагають, і своїх охочих активно вивозять…
– Так, – відгукується чоловік. – Прямо «Бий Росію, рятуй ж*дів!» виходить…
І ми чомусь дуже довго сміємося.
2 березня: гумор міцнів
Стала бурчати на ледарів-дочок іншими словами.
Раніше моєю черговою фразою було:
– Ну, звичайно, всі лежать по диванах, а то раптом війна, а ми втомилися!
Тепер говорю:
– Ви б прибрали зі столу по собі, так? А то срач такий, що перед проклятими окупантами незручно…
***
Гумор стає дедалі більше… Навіть не знаю, як сказати. Коротше, все більше.
Сьогодні, читаючи вголос зворушливе оголошення – «Виводжу українців до Молдови» – я додала вголос:
– Можливий опт або роздріб, оплата післяплатою, ага…
Ще на тему: Як війна змінила вуличну рекламу та гумор в Одесі
***
Якраз перед вечірньою повітряною тривогою порадувала пса Руді розкішною кісткою. І все б добре, але хрускіт яловичих кісток, виявляється, жахливо заважає прислухатися, в якому боці шандарахнуло і чи не стріляють уже у дворах.
– Значить, треба запам’ятати – і перед повітряними тривогами кісток йому не давати! – Ділово вирішила я.
І то правильно: треба запам’ятати.
4 березня: Героїчна книжкова полиця
Увечері поскаржилася сусідці, що п’ятий день ламаю голову, як зараз перевезти величезний книжковий стелаж, який віддають задарма, але забрати треба зараз.
– Я б його вже і своїм ходом дотягла на горбу. Але якось боюся: ще подумають, що я мародерю! Такий мародер-ідіот, який насамперед побіг у бібліотеку… Або ще гірше: хтось сфоткає і викладе в мережу, ніби Найденко біжить із Одеси, прихопивши свої меблі, ганьба…
– Ой, гаразд! – Знизала плечима сусідка. – Ти хіба не можеш сказати, що героїчно тягнеш цю полицю на барикади?
5 березня: компліменти та панікери
Виглядаю жахливо, тож навіть перед ЗСУ та територіальною обороною незручно: он яке опудало доводиться у тому числі захищати.
Але раптовий комплімент отримала вчора від патрульного під час перевірки документів.
– Дайте, – кажу, – перегорну сторінку паспорта, а то ця у 16 років зовсім уже не схожа! Та й та, що у 25 років, уже не дуже…
– Залишіть! – скомандував патрульний. – Дуже схожа.
***
Панікери стають дедалі смішнішими, реагувати на них все простіше.
Кричать: «Задерте всі вікна та щілини! Завтра планується хімічна атака!
Відповідаю: «Не шуміть дарма! Не знаю, що там завтра, але сьогодні за відчуттями – зима, тому всі вікна і щілини вже надійно задерті».
Кричать: Водоконал попередив не пити воду з крана! У воді буде зараза! У них закінчується (кінчився) хлор!
Відповідаю: Ну так нехай закінчується. По-перше, хто зараз п’є сиру воду із крана? По-друге, її вже давно обробляють не хлором».
Кричать: «Настали останні, окаянні дні, Бог прокляв землю!»
Відповідаю: «Знаю. І ось пощастило, що сусідню, а не нашу!»
***
Тепер, коли іноземці запитують ввічливе запитання «Сподіваюся, ви в безпеці?», так і підмиває відповісти, хихикаючи:
– Поки немає. І ви, до речі, також!
7 березня: Америка заміла сліди
Згадала, що мені нагадують новини про нас із Росії.
20 років тому була міська божевільна в Одесі, яку так і звали – «Америка замітає сліди».
Каталася в громадському транспорті і діловито вигукувала:
– Америка замітає сліди! Досить мовчати! Руками наших шахтарів вирощують зараз яйця черв’яків, якими потім цькують мізки наших дітей та жінок!
І таке інше.
Ми ще потім кілька років думали, куди вона поділася, коли зникла.
Вирішили, що померла чи на лікуванні. А бабка-то чудову роботу знайшла!
Джерело: Кореспондент
12 березня: «Господарю на замітку»
Майже всі колишні улюблені фрази в ході, але тепер дуже свіжо звучать у нових, несподіваних контекстах.
Днями, коли старша дочка збиралася залишитись на ніч у гостях, чоловік заперечив, що зараз варто триматися разом.
– Нехай ночує там. Хороша господиня не кладе всі яйця в один кошик, – нагадала я.
19 березня: Гречка та діти
– А гречка взагалі буває? – Поцікавилася я вчора у продавщиці в супермаркеті.
– Кілька разів на тиждень привозять пристойно. Але треба чатувати, – озвалась дівчина.
– Розбігається швидко і врозтіч?
– Та накидаються на неї, як дикуни, – жалібно зачепила продавщиця. – Дехто рвуть один у одного з рук буквально! Якась істерика! Хліб он лежить до вечора, але вранці обов’язково хтось вистачає п’ять булок і тягне на касу, а ми вслід кричимо: «Куди?! Ще не прийняли товар! Його ж вам не проб’ють навіть!
Потім дівчина дивиться на мене стривожено (раптом я теж із цих?) і додає чемно:
– З ранку приходьте, гречка кілька разів на тиждень обов’язково буває. Але доведеться боротися…
Я оглядаю полицю різного рису, повну вітрину м’яса та посміхаюся:
– Ні, не настільки героїчно ми любимо гречку. Якось на пісному плові зі свининкою переб’ємося!
Фото Марії Котової
***
Подруга обговорює зі мною останні новини.
Говорить голосно, ще голосніше смикає маленьку дочку, яка шумно балується.
Але на слові «війна» подруга щоразу нахиляється до мого вуха і шепоче.
– Ти що? – питаю. – Війну «війною» називати соромишся?
– Вона у нас зовсім ще дитина, – пояснює подруга. – Ми при ній це слово вирішили не говорити поки що.
– Так, про всяк випадок: а слово “секс” ви теж при ній говорити пошепки?
– Ні, це й уголос можна! Що таке «секс» вона взагалі ще не розуміє.
23 березня: Дядько Боря не змінюється
Дочка Настя сміється:
– Деякі речі навіть зараз не змінюються! Увечері дивимося на небо, а там вогні миготять: білі, червоні, щось спалахує… жах, коротше… А дядько Боря курить і зітхає сумно:
– А ось це, здається, мільйон доларів вибухнув! Ехх…
27 березня: Фрази нового часу
– Росіяни біжать, як собака з підбитим хвостом! – Сказав днями з екрану якийсь телеведучий.
Я обурилася: з стиснутим же! З стиснутим хвостом. Війна – не привід псувати старі приказки.
Через пару годин говорила зі старою знайомою, яка скаржилася на «нервовий жор». Дослухала її та видала:
– Так, апетит часто приходить під час лиха!
Що ж… мабуть, настав час створювати наші нові приказки.
Читайте також: Продається танк біля Привозу та інші сторінки одеського військового арт-щоденника
Заголовне фото: малюнок Олени Мондер (Facebook-сторінка Арт-студії «Море»)
