Монтер Одеської залізниці Сергій Криворука відроджує святі місця, дає життя глині і знає секрети бджільництва. Про його працьовитість і талант складають перекази не тільки у селі Пиріжна, що на Кодимщині. Він добре відомий майже по всій Україні.
А фахівець він багатогранний, і в кожну справу, як і у працю монтера, вкладає душу.
– Хіба можна працювати без душі? Коли берешся з душею, то і діло спориться, і серце радіє, і результат на славу, — каже Сергій Криворука.
Зростав Сергійко у роботящій, багатодітній сім’ї Марії Прокопівни і Євгенія Семеновича, яка з дідів-прадідів завжди була у праці. Його батько мав ще й хист до гри на музичних інструментах. Сільський духовий оркестр за його участі був популярним не тільки у Пиріжній, а й за межами села. Але Сергій не перейняв батькового захоплення.
Перша пристрасть — гончарна справа
Мрія прийшла, коли здобув, як він каже, серйозну професію, відслужив у армії і, закохавшись, одружився з Любов’ю Серебрій. Він побачив, як її мама Надія Юстинівна крутить гончарне колесо, і влюбився у цю філософію гончарного мистецтва, що втілювалась у жбанках, горщиках, макітерках, кониках, пташках, горнятках.
– Мамо, поділіться секретами вогню, — попросив Сергій тещу. І Надія Юстинівна із радістю почала навчати зятя.
Так Сергій Криворука взявся за продовження справи гончарного роду Десятників (Серебріїв), який відомий ще з XIX століття. І нині подружжя зберігає цю родинно-історичну цінність, за що має чимало відзнак.
Сергій творить глиняні дива, а дружина розписує їх, займається ліпленням.
— Дідова гончарна справа допомагала вижити у скрутні воєнні часи та голодомори. Дівчиною мама їздила до Польщі, щоб обміняти жбанки на харчі, — згадує Люба мамині розповіді про її тата Юстина Миколайовича Десятника.
Роботи цього подружжя зберігаються у Кодимському історико-краєзнавчому музеї. Сергій Євгенійович залюбки дає майстер-класи, розповідає про технологію виробництва. Вироби майстра стали невід’ємними атрибутами історичної місцини «Жолоби» з цілющим джерелом «Надія», яке подружжя відновило разом з донечками Анжелою і Юлією за власний кошт на знак пам’яті про Надію Юстинівну Серебрій і Любину бабусю — Мотю Мойсеївну Лисак.
Гончарство і «Жолоби» увійшли до історично-туристичного проекту Кодимщини «Шпаків шлях».
Друга пристрасть — бджільництво
Є у Сергія Криворуки ще одна пристрасть – бджільництво, яким почав займатися заради внуків. Купив три вулики, довідник пасічника і брав уроки у досвідчених. Тепер і сам ділиться секретами бджільництва. І, за словами пасічника, найголовніше, щоб були міцні сім’ї – це запорука щедрого медозбору.
— Все, як у людей. Адже, якщо твоя сім’я міцна, то в ній панує достаток і щастя, разом мріється і разом задумане втілюється у життя. А задумів у нас ще багато, – ділиться потаємним Сергій на порозі свого ювілею, який святкуватиме 27 лютого.
Хай же збувається все задумане. Бо мрії людини щиросердної і доброї душі мають здійснюватися!
Третя пристрасть — допомога людям і тваринам
Він допомагає знайомим і незнайомим людям будь-де. І тваринки завжди знаходять у нього прихисток. Був помітив на полустанку у снігу кота зі зламаною лапою і розбитою головою. Відігрів його за пазухою і забрав додому, вилікував. А якось приніс додому трьох білченят, що залишилися без мами і яких потім вигодувала домашня киця. Врятував сову, вилікувавши їй крило. Після того як одужали і набралися сил, і білки, і сова повернулися у дику природу.
Читайте також: Волейболістки з Балти подарували військовим ЗСУ автомобіль
