Одеський благодійний фонд “ЛюдиІкс” оголосив терміновий збір коштів на бронежилети для українських бійців. “Броніки” планують не закуповувати, а виготовляти місцевими силами. Завдання амбітне: перша партія – 50 комплектів, далі – більше.
Проте експерти вже неодноразово попереджали про марність погано зробленої кустарної броні. Тож чи варто вкласти свої «пару копійок» у цей почин? Чи розбираються ці одесити у справі, яку затіяли? І наскільки взагалі актуальною є зараз ініціатива такого роду? Усі ці питання поставило волонтерам «Одеське життя».
«Думка у нас була найкорисливіша!»
– От тільки не треба писати про всякі благородні пориви, гаразд? – сміється директор фонду «ЛюдіІкс» Юрій Печужев. – Думка була найкорисливіша: якщо наші бійці тут стоять, захищаючи нас, то треба зробити так, щоб вони вистояли!
Юрій Печужев
Про те, як поступово реалізовувалась ця «корислива думка», розповідає волонтер Олександр:
– Я взагалі на початку війни фури пішов розвантажувати. Але через пару днів зрозумів, що у мирний час я мізками працюю, так що можу більше користі приносити. Ну і включилися ми з друзями до кібер-війни: допомагали блокувати ворожі ресурси та інше.
Волонтер Олександр
Потім дізналися, що нашим бійцям потрібні теплі устілки. Тоді ж ще холодно було зовсім. А все зачинено, а що не зачинено, те подорожчало. Коротше, нічого не дістати.
А у мене кум у повстяному цеху. Ну що робити? Освоїли за три дні нову професію, стали закрійниками, наробили теплих устілок для хлопців та дівчат.
Теплі устілки готові. Фото волонтерів
Потім рації були потрібні теробороні – купив сам, роздав. Каремати були потрібні теплі – купили з хлопцями, роздали. Та буквально все було потрібне, там список нескінченний! І тут якраз вийшла на перший план проблема із нестачею бронежилетів. І наступна проблема – що якщо «броники» роблять кустарно, то абияк, з чого потрапило.
– Мені друзі з-під Києва з перших днів війни дзвонили та просили амуніцію, – згадує Юрій. – Її категорично не вистачало. І не вистачає зараз.
Не такі легкі, як кевлар, але міцні
За три дні можна освоїти вміння кроїти устілки. Але як за пару тижнів налагодити випуск броні пристойного класу? Виявилося, що тим самим шляхом: через ланцюжки знайомих та «сарафанне радіо». За п’ять рукостискань знайшли людей, які займаються металом. Домовилися брати пластини за собівартістю. Знайшлися одеситки-швачки, які методом проб та помилок освоїли виготовлення тканинної частини, розвантажень.
Через знайомих військових знайшли технолога, який дав практичні поради, а потім приїхав та допоміг провести випробувальний відстріл пластин.
Відстріл плити. Фото волонтерів
– У результаті технолог сказав: «Вогонь!», ВСУ-шники сказали: «Вогонь!», а ми перейшли до випуску, – підсумовує Олександр. – Тепер у нас все за технологією, «броники» 3-го класу, хоч і робимо із звичайного чорного металу, але «калаш» вони чудово тримають.
Так, наші не такі легкі, як топові вироби з армоксу та рамору, або як кевлар, але міцні. Військовим ми так і кажемо: візьміть наш «броник» і постріляйте в нього для перевірки тим, чим у наших дітей сьогодні реально стріляють. Сертифікацію продукту в такий час пройти нереально( Бувають і анекдоти: військові повернули один «броник» зі словами «цей нам не підходить», а я сміюся, тому що «броник» справді не підходить, але зроблений він не нами!
Важлива й вага такої броні. Ті пластини, що різні умільці призвичаїлися робити з ресор, важать по 13 кілограмів кожна, тобто загальна вага бронежилету досягає 26 кілограмів. Активний рух у такій броні вже досить проблематичний.
– Ми вийшли на загальну вагу бронежилету 11,5-12 кілограм, – з гордістю повідомляють волонтери «ЛюдіІкс». – Є невеликий розбіг за вагою, оскільки, самі розумієте, це не стандартне виробництво фабрики.
Розібравшись у темі, волонтери вже у справі критикують окремі закупівлі броні за кордоном.
– Закупівлі бувають абсолютно безглузді: ось закупили броню у Китаю, 4-го класу, але не розібралися, що в них інші стандарти та інша номенклатура, тому їх 4-й – це 2-й по-нашому. Такий допоможе хіба від пістолета.
Ось на Одещині виділили кошти на закупівлю бронежилетів на тероборону, де вони? Дайте хоч малу частину цих грошей, ми закупимо метал і все зробимо! Але ж немає. Гарно закуплять у Європі через чиновників, знову закуплять не те, а якщо й угадають із класом, то привезуть до кінця війни. А у нас хлопці увечері йдуть у гарячу точку, і логістика знову не встигає.
Звітність та логістика воєнного часу
Військовий час часто ставить перед вибором: прикрити свої власні, м’яко кажучи, тили купою папірців та погоджень – чи діяти оперативно. Сьогодні ми бачимо боязких начальників великих складів, яких нічого не доб’єшся. А з іншого боку – жвавих постачальників на місцях, які реквізують волонтерські вантажі та відправляють теж ВСУ-шникам, але часто не тим, хто потребував їх «ще вчора».
– Ось нещодавно вантаж серветок вологих конфіскували та передали до Білгород-Дністровський. Але там усі ситі й миті, все тихо, а вантаж ішов у Миколаїв, де потрібніший, де ці серветки бійцям замінять душ, якого немає. Без військового безладдя нікуди, але займатися справою все одно треба.
– У таких умовах наш плюс – як маленькій організації – наша точковість, швидкість, оперативність, коротка логістика, – каже Олександр. – Допоможіть матеріально – і ми за тиждень видамо 50 комплектів броні!
А що зі звітністю у самих волонтерів?
– Намагаємось працювати за безготівковим розрахунком та записувати всі ходи. Але час такий, що гроші потрібні то безготівкою, то гвалтом. Тому що я безготівково можу оплатити метал, але водій із Запоріжжя за безготівку не поїде. А логістичні тарифи піднялися вже кілька разів, і всі хочуть гроші на руки. Із тканиною теж окрема історія: шматок привіз військовий, шматок передали друзі-знайомі, шматок купили – так і живемо.
Фотозвіти просять. Ми намагаємося робити за будь-якої можливості, але це не завжди виходить. Ось я під’їхав до ЗСУ, передав вантаж, потрібний фотозвіт. Я дістав телефон, а вони автомати! І це також зрозуміло.
«Це фейк! ЗСУ всім забезпечені!»
Щойно почався збір грошей, почали надходити повідомлення та коментарі: «Це фейк! ЗСУ всім забезпечені!»
– Я б, може, й погодився, якби не знав хлопців, які зачищали Ірпінь, маючи на трьох людей один бронежилет – мій, – заперечує Олександр. – Те саме лихо у Чернігові.
З Ірпеня на мене вийшла дівчинка, яка готова брати навіть прострілені «броники». Не схоже повне забезпечення. Але багато хто пише «Все ок, все класно», так…
Часто ситуація зараз виглядає так: військові хочуть лише плити, бо розвантажень під них є цілим складом. А плити в Україні теж є, але вони десь на Західній Україні, на іншому складі, і ось поки що наші чиновники це все узгодять, підвезуть, поєднають і видадуть – скільки часу пройде? А хлопців відправляють на передову щодня. Усім не допоможемо, звісно. Але врятуємо десять, двадцять, сто людей! Хіба мало?
Юрій Печужев підтверджує:
– Так, на сьогодні є потреба у сотні комплектів. І ці 100 “броників” – не наші добрі фантазії, а реакція на живий запит від конкретних людей, з якими ми говорили. Глобально такі запити на тисячі. І з тероборони, і від ЗСУ. Наразі ми зібрали близько 10% потрібної суми. Відразу ж замовили 24 пластини, тобто 12 бронежилетів. Збираємо далі…
***
Подробиці та звітність – на сайті фонду «ЛюдиІкс», розділ « Терміновий збір » та у групі «Люди Х» у Фейсбуці.
Раніше ми розповідали, кому допомагає фонд «ЛюдіІкс» .
Автор фото: Борис Яворський
