Віщий сон і дзвінок від невідомого
Володимир потрапив у полон на Херсонщині в перший день повномасштабного вторгнення. Разом з ним – і його земляк, побратим Олег Ободовський. Обоє стали на захист країни ще під час АТО у лавах 59-ї окремої мотопіхотної бригади.
Коли розпочалась велика війна, Володимир кілька разів зателефонував батькам. Близько п’ятої ранку він встиг сказати, що їх оточили. Потім зв’язок зник.
– З нашого села та із сусідніх ще кілька хлопців служили у «дев’ятці» і ми об’єдналися з їх родинами, від яких знали, що то один, то інший виходили на зв’язок. Володя на зв’язок не виходив. Розпочалися довгі дні невідомості та сподівань, – розповідає мати Надія Григорівна.
Родини стали звертатися до командування та в державні структури, аби хоч щось дізнатися. Проте не отримали обнадійливих відомостей – Володимир і Олег значилися безвісти зниклими.
Якось вранці пані Надії зателефонувала сільська вчителька і сказала, що їй приснився Володя, який просив передати, щоб мама не переживала, він живий, а Славік Мукан загинув – тоді ще ніхто в селі не знав про смерть Слави.
Того ж дня Надії Григорівні зателефонували: чоловік який говорив російською, сказав, що він із села Рикове що на Херсонщині. Запитав, чи це їхній син Володимир Печериця і просив скинути фото, щоб впізнати, бо вони збирають двохсотих.
Список полонених на клаптику паперу
Згодом, за словами матері Володимира, цей чоловік зателефонував знову та повідомив, що знайшов фото Володимира у соцмережах: “Він кремезний. Серед убитих його немає”.
Чоловік, цей представився старостою села Леонідом. Розповів, що пройшли бойові дії й вони збирали загиблих та поранених.
– Я з ним розмовляла кілька разів. 28 лютого запитала, чи немає сина серед полонених, на що почула: «Я скидав відеоролик, він десь гуляє в інтернеті, шукайте». Ми шукали та нічого не знайшли. Тоді я ще раз зателефонувала Леоніду і повідомила, що пошук нічого не дав. А він каже: «Через пару хвилин з вами буде говорити одна людина». Наскільки я зрозуміла, то був російський військовий. Ось він і сказав, що мій син і Олег Ободовський у полоні. І ще скинув список на клаптику жовтого паперу – там було сім прізвищ, серед яких і наші: Ободовський Олег і Печериця Володимир , – розповідає пані Надія.
ЇЇ старший син Дмитро знайшов через соцмережі родичів всіх полонених зі списку і повідомив їм, де їхні рідні
Спочатку захисників утримували в Криму, у місті Джанкой.
– Дізналися про це від Сергія – батька одного з прикордонників, який на той час був у Криму. Його син встиг йому повідомити, що він тут, у полоні. Той чоловік носив їм цигарки, воду та їжу. А потім всіх вивезли до Сімферополя, – каже мати воїна.
Довгий рік без повідомлень
Родини Печериці та Ободовського не переставали шукати своїх. Через кілька місяців пошуку в одному з російських пабліків вдалося знайти фотографії й прізвища полонених. Родина повідомила про це Координаційний штаб, щоб пришвидшити процес обміну. Але їм сказали, що це неофіційна інформація. З нею вони не працюють.
Надія ходила до військкомату, до військової частини, де служив син. Звернулася у національне інформаційне бюро. Але потрібні були офіційні докази, що захисники у полоні.
Почався довгий рік без повідомлень.
І тільки у 2023-му військовополонений, який повернувся по обміну, повідомив їм, що Володимир і Олег живі та знаходяться у російському полоні. Згодом і Червоний Хрест зазначив, що таку інформацію надала російська сторона.
Писали й папі Римському, й Ердогану
– Людина вважається зниклою безвісти, якщо російська сторона не дає підтвердження про її перебування у полоні. Людина не занесена до бази військовополонених. А це означає, що неможливо повернути її з полону. У Координаційному штабі дві бази: безвісти зниклі й військовополонені. Тож у квітні 2023-го наші хлопці були занесені у базу військовополонених, бо їх вже підтвердила та сторона, – розповідає Надія.
Тоді розпочався непростий шлях – тривале листування, зустрічі, телефонні розмови та постійний моніторинг усіх можливих каналів. Так вони дізнавалися, де знаходяться їхні рідні.
– Щиро вдячна одній зі співробітниць міжнародного комітету Червоного Хреста, з якою майже тиждень спілкувалась. Жінка телефонувала мені й вдень, й вночі, як і я їй. Наприклад, коли ми дізналися, що наші знаходяться у Бєлгородській області, в Олексіївці, цієї офіційної інформації не мав Координаційний штаб. Тож ми їхали до Києва, щоб повідомити про це, – пояснила жінка.
Мати військового писала, їздила, телефонувала скрізь. Писала звернення до папи Римського, до Ердогана, в Арабські Емірати*, до Президента України Володимира Зеленського тощо.
Володимир Печериця схуд у полоні на 30 кілограмів
А якось у Координаційному штабі обом родинам передали листи від Володимира та Олега. Як розповідає Надія Григорівна, вони плакали від щастя. Там же написали відповіді і відправили. Але, як згадує Володимир, цей лист від матері він отримав через рік.
– Ми не знаємо, які вимоги до листів військовополоненим і нам ніхто про це не говорить. А тут важливо все: адреса, конверт, мова. Звичайно, в цих листах наші хлопці пишуть, що у них все добре. Але під час єдиного відеозв’язку, організованого Координаційним штабом, по одному погляду стало все зрозуміло. Син втратив тридцять кілограмів у полоні, – згадує мама Володимира.
1119 днів полону: постійні побиття та погане харчування
19 березня Надія повернулася з Києва – виснажена, хвора, лягла відпочити. А тут дзвінок: «Мамо, мамочко! Я вдома! В Україні!».
Жінка заплакала від щастя.
Під час обміну 19 березня 2025 року Володимир повернувся в Україну після 1119 днів полону. До рідного села Будеї приїхав 21 квітня після першої реабілітації у Немирові.
Зустрічали свого захисника всім селом і поділяти радість з донькою Олександрою, братом та батьками. Після урочистостей Володимир відвідав могилу побратима Станіслава Мукана, який загинув на початку повномасштабного вторгнення РФ.
– Знаєте, для Росії немає правил ведення війни. Коли вони зазнавали поразок на фронті, то знущалися з нас ще більше. До нас приїжджав Міжнародний Червоний Хрест, тоді росіяни приставляли до кожного з нас людину, щоб ми не могли поскаржитися. Над нами знущалися, били. І тільки перед обміном перестали бити та стали давати трохи кращу їжу, щоб ми на людей були схожі, – розповідає Володимир Печериця.
За три роки полону Володимир змінив три колонії: Олексіївка, Старий Оскол, Нижній Новгород. Згадує теплу зустріч з нашими волонтерами: були обійми, квіти і смачна їжа.
«Я не хочу, щоб ми були рабами у росіян, тому потім – знов до війська»
Спочатку Володимир проходив реабілітацію у Немирові, потім у Львові у лікарні Святого Пантелеймона.
– Медичний персонал лікарні дуже добре ставиться до пацієнтів. Мені прооперували ключицю, тут я поправив своє здоров’я, – згадує Володя. – Зараз там проходить реабілітацію мій побратим Олег Ободовський, який повернувся з полону через кілька місяців після мене, – каже чоловік.
Зараз Володимир Печериця у відпустці у рідному селі. Але зізнається, що не може поки що усвідомити, що він вже вдома.
– Мій обов’язок – захищати. Я не хочу, щоб ми були рабами у росіян, – каже Володимир. – Зараз у мене відпустка. А потім – до війська, до своїх.
Після повернення він береться за будь-яку роботу, допомагає батькам, тішиться донечкою, обіймами рідних та коханої жінки.
– Я пішов на війну, коли донька ходила у дитсадок. Не був, коли вона йшла у перший клас. Радію кожній хвилині з рідними, з моїм сонечком – донечкою, – каже Володимир.
Дочекалися своїх і допомагають іншим
Надія та Наталія дочекалися своїх рідних, але вони продовжують спілкуватися з родинами безвісти зниклих, разом виходять на акції, проводять зустрічі, бо знають, як це важко не знати, де твої рідні.
В очікуванні звісток від рідних та у їх розшуку родини кодимчан об’єдналися і тримаються разом. Разом проводять акції підтримки військовополонених, разом їздять на зустрічі.
– Я допомагаю всім, кому можу. Ділюся номерами телефонів, даю адреси, пояснюю те, що знаю, як і куди звертатися, з ким комунікувати, – каже Надія Григорівна. – Дуже хочу, щоб всі наші повернулися живими та здоровими додому.
Читайте також:
- Після полону мріє стати офіцером: на Одещину повернувся ще один захисник
- Останній полонений зі Зміїного: захисник Віталій Гіренко вперше побачить сина
- Обмін полоненими 24 серпня: звільнено колишнього мера Херсона Миколаєнка
