Свою долю з армією Артем пов’язав 2020-го, коли пішов на строкову військову службу, а невдовзі підписав контракт з національною гвардією.
23-річний воїн розповів, що з початком війни нацгвардійці відбивали атаки ворога, що висаджувався з кораблів на український берег. Під час ракетних та авіаційних обстрілів допомагали евакуювати цивільних та діставати поранених з-під завалів.
В одному з боїв сили виявились нерівними. Ще й боєприпаси закінчилися, і виснажений Артем разом з побратимами потрапив у полон. Юнака, як і всіх полонених, конвоїри спершу етапували з однієї в’язниці до іншої й щоразу нещадно били. Хлопцю добряче покалічили праву ногу. І лише із Севастополя в’язня остаточно перевели у виправну колонію №9 м. Борисоглібськ Воронезької області, де він і знаходився більше трьох років.
– У в’язниці нас було більше ста людей. Були хлопці і з моєї частини. Тюремщики з нас знущалися та принижували. Примушували співати гімн росії, вчити їхні вірші та пісні, намагалися завербувати, пропонували роботу, громадянство і постійно погрожували розстріляти, – розповів Артем Артюх. – На щастя, 6 травня нас обміняли. Усіх, хто сидів у тій колонії. Перед обміном стали краще годувати, дозволили помитися і переодягнули у чисту робу. Вже йде третій місяць, як я на волі, але й досі не віриться, що я дома, на рідній землі.
Коли з Артемом раптово перервався зв’язок, його вітчим, прикордонник Валерій Багній, який під час АТО воював під Волновахою та Бахмутом, а тепер після поранень та контузій служить в ТЦК, зумів відшукати місце перебування пасинка. Мати Людмила за роки синового ув’язнення написала йому у в’язницю сотні листів, але жоден так і не дійшов до адресата.
Після повернення в Україну нацгвардієць спершу набирався сил у санаторно-реабілітаційних центрах Полтавщини і Запоріжжя. Тепер перебуває у Києві, де лікарі намагаються вилікувати йому скалічену ногу.
У Саврані, де тепер мешкає його родина, Артема зустрічали усією громадою з короваєм, українськими стягами, квітами та подарунками. Люди не стримували сліз радості, гордості й пошани до воїна.
Окрім батьків, рідних та друзів, Артема підтримує його дівчина Ангеліна з Вінниччини, з якою юнак планує створити сім’ю.
Читайте також:
- На Одещині з хлібом та сіллю зустріли бійців, повернутих з полону (фото)
- Захисники двох століть: дід і онук з Одещини борються за Україну
- «Я бачу дерева, я бачу сонце, і я щасливий»: що розповів звільнений із російського полону військовий з Одещини
- Воїни з Балтщини повернулися додому після двох років полону
