Незважаючи на те, що Радянський Союз давно припинив своє існування, багато відлунь життя і побуту тих років дійшли до наших днів, наприклад, у вигляді деяких виразів і крилатих фраз. Практично всі ці висловлювання народилися в СРСР через так званий «радянський спосіб життя», а багато з них досі залишилися в лексиконі деяких людей.
Тим часом ці фрази та висловлювання розповідають дуже багато про спосіб життя в Союзі, майже так само, як фото тих років, упевнений білоруський блогер, дослідник життя в СРСР Максим Мирович. І якщо жителям пострадянських країн подібні вирази зрозумілі, то перекласти їх іншими мовами, не втративши початкового сенсу, досить складно.
Отже, які висловлювання можуть видати із головою людини родом із СРСР?
«Хто крайній?»
Ця фраза (як і кілька наступних у списку) прийшла до нашого лексикону через погано організовану радянську торгівлю та тотальні черги. Черги в СРСР були завжди і скрізь – у магазинах, конторах, перукарнях, поліклініках і так далі.
«Якщо хтось у СРСР бачив чергу, то було прийнято робити так – спершу голосно уточнити «Хто крайній?», закріпити за собою місце в черзі – повідомити на всі почуття «Я буду за вами!», а вже потім піти у голову черги, та уточнити «що дають?». Іноді, якщо «давали» щось особливо цінне (що було зрозуміло за загальним виглядом та напругою черги), перш ніж йти уточнювати, треба було дочекатися, щоб хтось став за вами. Закріпити, так би мовити, своє місце в черзі одразу двома свідками – тим, хто стоїть перед вами та тим, хто зайняв чергу за вами»,
– розповідає Мирович.
Іноді використовували і варіант «хто останній?», але рідше – ймовірно, багатьом (як, втім, i в наш час), не подобався «фатальний» зміст цього виразу. Загалом, канонічний радянський варіант – це саме «хто крайній?».
«Викинули»
Вираз, який абсолютно неможливо точно перекласти іноземцю – особливо далекому від російської та радянських реалій. Адже у певному контексті це слово стосується зовсім не викидання сміття, а появи на прилавках цінних та/або дефіцитних товарів. Використовувалося відносно рідкісних на той час продуктів, таких як, наприклад, сирокопчена ковбаса або зелений горошок, так і для предметів побуту – люстр із пластмасовими висюльками, пилососів «Вихор» та інше.
У контексті розмови це звучало так: «Валю, біжи швидше в господарський, там пилососи викинули», або ж «Сергію, сходи у гастроном, там, кажуть, викинули сервелат».
Зараз це слово практично зникло, хоча час від часу його ще можна почути серед представників старшого покоління.
«Де ти це дістав? (де брали?)»
Фраза, що, як і попередні, стосується радянської торгівлі. Зазвичай виникала у процесі спілкування двох громадян, коли один бачив у іншого якийсь цінний та рідкісний товар – гарні чоботи, рідкісні продукти, щось із нової побутової техніки тощо. У СРСР такі питання вважалися цілком нормальними – побачив щось, що вибивається із загальної сірості – і одразу ж уточнив, де це можна дістати.
Що цікаво – у класичній радянській версії фраза звучить без будь-якої згадки грошей чи взагалі факту покупки: «де дістав», «де брав», «де знайшов» тощо, що може свідчити, що сам факт «діставання» був важливішим за грошовий фактор. Тобто гроші у людей були, а от купити на них щось пристойне було досить складно, вони в даній ситуації були вторинними.
Читайте також: Родом із СРСР: від яких застарілих звичок треба відмовитись?
«Зрозуміємо на трьох?»
Типово радянський вислів, який так само, як і слово «викинули», не перекладається іншою мовою.
Народилася фраза у трудових радянських колективах на різних заводах і фабриках, а також у всяких інших міських організаціях і має наступне коріння – якщо підприємство не мало «безкоштовного» харчування (по талонах), то дружини збирали чоловікам так звані «собойки» (ще одне радянське слово), або давали гроші на обід у заводській їдальні. Середній радянський обід коштував близько рубля (80-90 копійок), і зазвичай дружини (якi жорстко контролювали сімейний бюджет) давали чоловікам із собою по рублю – щоб залишилося ще дрібниця на трамвай.
Ось цей карбованець і став родоначальником фрази «зрозуміємо на трьох» – пляшка горілки в СРСР коштувала 2 рублі 87 копійок, і якщо троє мужиків скидалися по рублю – то виходила саме пляшка. Крім того, дози приблизно 170 грам було якраз достатньо, щоб помітно захмеліти, ще бути здатним продовжувати роботу після обідньої перерви та повернутися ввечері додому майже тверезим.
Особливо досвідчені розливали пляшку горілки по граненим склянкам «на око» з точністю до краплі – це вважалося цінним умінням, і таких людей поважали. 13 копійок, що залишилися від «міркування на трьох», зазвичай витрачали на якусь дрібну закуску типу плавленого сирку «Волна».
На відміну від деяких інших радянських фраз, вираз «зрозуміємо на трьох» зараз відійшов у минуле.
«А чому я?»
А ось ця фраза, дуже поширена в СРСР, залишається популярною і зараз. Спектр застосування її надзвичайно широкий, але головним чином він стосується небажання людини виконувати свої прямі обов’язки на роботі.
«Типова радянська людина вважала, що держава зобов’язана платити їй гроші за сам факт появи її на роботі – на відміну від проклятого капіталізму, де люди мали при цьому ще й працювати. Це було в СРСР державною доктриною – у неефективній плановій економіці працювали тисячі дармоїдів, які роками займалися лише тим, що становили якісь нікому не потрібні кошториси, плани, звіти або навіть просто носили з кабінету до кабінету скріпки. Ніхто не мог їх скоротити, оскільки СРСР було «соціальним державою з низьким безробіттям». При цьому вважалося, що ці люди «працюють» і займаються потрібними країні справами.
Якщо такому працівникові, який роками звикав до подібної синекури, раптом доручали якусь справді потрібну роботу – то він часто обурювався – «а чому я? Нехай Іванов/Петров/Сидорів робить!». Обурення було абсолютно щирим – такі працівники справді не розуміли, чому вони мають щось робити, якщо держава їм і так платить з 80-90 рублів. А тут раптом ще треба працювати!»
– пояснює Мирович.
«Бач, діловий який!»
Цей вислів має безліч варіацій, але основну сферу його застосування можна описати так: хтось робить щось, що не вкладається в картину ідеального світу радянської людини, і останній вибухає фразою а-ля «ти ти чого захотів, діловий який!» . «Діловий» тут виступає аналогом слів «підприємливий», «рішучий», «пробивний» – у «совку» всі ці якості вважалися негативними і довго і старанно виводилися радянською владою – варто згадати хоча б так зване розкуркулювання, коли багаті та працьовиті люди були оголошено ворогами.
Зараз ця фраза поступово йде в небуття, оскільки ділові та заповзятливі якості перестали вважатися чимось негативним.
«Тобі що, найбільше треба?»
А ось ця суто радянська фраза жива і зараз. Основний її зміст можна передати так – живи тихо, сиди і не висовуйся, не сперечайся з владою. Тим часом, коріння цієї фрази страшне – інакодумців у СРСР просто знищували, часто (особливо у 1930-ті роки) фізично. І той, хто насмілювався сперечатися з владою, вважався ворогом.
У 1950-ті роки репресії поступово стали зменшуватися, проте страх перед ними залишився і просочив усе суспільство.
«На тих, хто насмілювався «заперечувати начальству» – дивилися як на сміливців, що входили до клітки з тигром, можливо навіть десь їх підтримували, але вголос говорили – «тобі що, найбільше треба? Остигни, ти нічого не зміниш! Тут так було і завжди буде! До тебе намагалися щось змінити – нічого не вийшло!».
Поступово, зі скрипом, ситуація почала змінюватися – наприкінці 70-х років на радянські екрани вийшов фільм «Гараж», який багато в чому перевернув мислення радянських громадян – виявилося, що з начальством можна сперечатися та перемагати його. Але загалом «тобі що, найбільше треба» і «ти нічого не зміниш» – залишилися, мабуть, найбільш живучими типово радянськими фразами, які продовжують впливати на нас і сьогодні»,
– пояснює блогер.
А чим би ви могли поповнити цей список і що взагалі про нього думаєте?
Фото з відкритих джерел
