В Балті знаходиться велика каланча. Нині це пам’ятка архітектури, з якої німці під час Другої світової війни у минулому столітті вкрали годинник.
До народження цієї пам’ятки архітектури України – Балтської каланчі — спонукали масові пожежі, які чотири рази буквально знищували місто. Городяни розуміли, що пожежній команді потрібна оглядова вежа, але губернське керівництво на всі прохання міської ради відмовляло у фінансуванні. І лише 1921 року, коли Балта у черговий раз ледь не загинула у вогні, знову було порушено питання про будівництво вежі. Відтоді минуло понад 100 років.
У ті часи оглядові вежі споруджувалися над будівлями пожежних команд. Але старе приміщення князів Любомирських, де розміщувалася пожежна команда міста, не мало міцного фундаменту, тому було прийнято рішення будувати вежу на власному фундаменті.
Усі роботи проводилися відповідно до плану і, за вказівкою губернського архітектора, «без найменшого відступу». Адже досвіду в будівництві такого об’єкта архітектури ні у кого не було. І все ж таки, єдина в Одеській губернії залізобетонна споруда – сторожовий стовп – восени 1925 року піднялася на 29-метрову висоту. Будівництво унікального архітектурного об’єкта було завершено.
Напевно, немає такого місцевого жителя, який би не побував на каланчі, не піднімався по гвинтових залізобетонних сходах і не рахував їх – всього 117. Через кожні 6 сходинок – залізобетонний майданчик, усього їх 20. По всій висоті сходів – металева огорожа. Піднявшись на чашу – оглядовий майданчик діаметром 3 метри з залізобетонним огородженням по колу, — можна милуватися містом.
У порожній частині вежі є обладнання для сушіння пожежних рукавів, до речі, тут їх сушать і тепер. Там же прокладена металева труба з розтрубами внизу – вона пов’язана з черговим на оглядовому майданчику.
Над оглядовим майданчиком був встановлений триметровий металевий флагшток з поперечиною, за допомогою якого жителям Балти, розділеної на чотири частини, подавався знак, де саме сталася пожежа. Черговий піднімав тривогу дзвоном і на поперечині флагштока вивішував в денний час шкіряні кулі, а в нічний – ліхтарі, кількість яких відповідала номеру, присвоєному частині міста. По переговорній трубі доповідав про пожежу начальникові чергового караулу. Пізніше на вежі встановили телефон.
Вежа була оснащена годинниками з боєм та гербом міста. Вони були встановлені на самій вершині в чотирьох круглих отворах. Мідний перелив годинникових дзвіночків було чути по всьому місту. Досконалий механізм жодного разу не ламався. А у 1941 році годинники замовкли.
Німці, що зайшли до міста, помітили на каланчі з чотирьох сторін великі бетонні зірки, які було наказано зрубати. Солдати, помітивши там годинники, вирішили їх зняти. Згодом часовий механізм було вивезено до Німеччини. Про годинники зараз нагадують лише чотири порожні отвори на каланчі і краєзнавці, яких не полишає надія на повернення механізму додому.
Балтяни наприкінці 80-х років минулого століття загорілися ідеєю виготовити нові годинники і повернути каланчі її красу. Навіть почалася робота з проектування нового годинникового механізму. Проте далі справа не пішла.
Наразі місцева влада намагається знайти кошти на реконструкцію. Але це вже після Перемоги України у цій вирішальній борні.
