Ключові моменти:
- ЮНЕСКО не захищає від ракет, але робить руйнування Одеси питанням міжнародної уваги
- Статус «Місто літератури ЮНЕСКО» відкриває Одесі доступ до міжнародних культурних проєктів
- Під час війни офіс ЮНЕСКО в Одесі робить ставку на дитячі та молодіжні ініціативи
- Міжнародні партнери допомагають Одесі зберігати культурну спадщину та документувати руйнування
Історичний центр Одеси у 2023 році внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою. Відтоді тема міжнародного культурного захисту міста регулярно викликає дискусії — особливо після російських атак на історичну забудову, музеї та пам’ятки архітектури.
За даними ЮНЕСКО, організація веде моніторинг пошкоджень культурної спадщини України та підтримує програми документування руйнувань і збереження культурних об’єктів. Водночас офіс «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО» продовжує міжнародні культурні проєкти навіть під час війни — від дитячих поетичних ініціатив до співпраці з містами-партнерами у Європі та Японії.
У розмові з «Одеським життям» керівниця офісу Майя Дімерлі пояснила, чому ЮНЕСКО не варто сприймати як «щит від ракет», але чому присутність організації для Одеси сьогодні має стратегічне значення — культурне, дипломатичне та репутаційне.
Чого не слід очікувати: культурний захист не замінює безпеку
Насамперед пані Дімерлі наголошує, що важливо розділяти очікування і реальність.
– ЮНЕСКО – це не військовий блок, – пояснює вона. – Це не система протиповітряної оборони і не організація, яка може фізично зупинити ракету.
Проте захист ЮНЕСКО – це міжнародне визнання цінності об’єкта.
Сьогодні історичний центр Одеси включено до Списку всесвітньої спадщини, тобто його значення визнане не лише на рівні міста чи країни, а на рівні всього людства.
– Під час війни це особливо важливо, – наголошує Майя Дімерлі. – Пошкодження історичного центру Одеси стає фактом міжнародного значення. Це фіксується, обговорюється, документується. Світ отримує підстави говорити: йдеться не просто про руйнування будівель, а про пошкодження культурної спадщини, яка є частиною світової пам’яті! Звичайно, людині, яка чує вибухи, цього недостатньо. І я це розумію. Але міжнародний захист культури працює не так, як військовий захист. Він не замінює безпеку, але посилює позицію міста і країни у світі.
Що дає Одесі статус «Місто літератури ЮНЕСКО»?
Цей статус робить Одесу частиною міжнародної мережі креативних міст, де література – важлива частина освіти, культурної дипломатії та розвитку.
– В Одесі є сильний літературний міф, багато імен, які давно відомі за межами міста. Але статус міста літератури ЮНЕСКО допомагає нам говорити не тільки про минуле, а й про сучасність. Він дозволяє показувати Одесу сьогоднішню: українську, багатомовну, відкриту, живу. Таку, що працює навіть під час війни, – розповідає пані Дімерлі.
Через цей статус ми маємо прямий контакт з іншими містами літератури – Дубліном, Манчестером, Рейк’явіком, Міланом, Окаямою, Мельбурном, Тарту, Гданськом… Це не абстрактна «міжнародна дружба». Це конкретні проєкти, публікації, фестивалі, участь одеських авторів у міжнародних ініціативах.
Дуже важливо, що ми не лише розповідаємо про свій біль, а пропонуємо нові ідеї та створюємо культурні сенси.
В центрі уваги ЮНЕСКО – діти та молодь
Одним із головних сьогодні став проєкт «Поезія в містах літератури ЮНЕСКО». Важлива частина проєкту – використання доповненої реальності: читач може не тільки прочитати вірші, а й почути голос автора й оригінальне звучання мови. Проте особлива увага нині приділяється саме дитячим та молодіжним проєктам.
– В альманасі «Нова Одіссея» опубліковано вірші дітей з японського міста Окаяма (теж місто літератури ЮНЕСКО). Діти з Японії та діти з Одеси, їхні переклади, малюнки, голоси – це створює простір спілкування, навіть якщо між ними тисячі кілометрів.
Школярі 9-11 років з Манчестера та Одеси написали вірші для проєкту «Ми повинні бути друзями назавжди», за підсумками якого пройде виставка в Манчестерській бібліотеці поезії. Вірш конкурсантки «Нової Одіссеї» у 2024 році був представлений у Бразі (Португалія) на міжнародній конференції креативних міст літератури, а літжурнал Бремена зробив з нею інтерв’ю.
Все це – лише окремі приклади, лише частина роботи, яку було зроблено. Водночас Офіс намагається не проводити одноразових заходів, а знаходити талановиту молодь і підтримувати її. Так, цього року учасник поетичного конкурсу «Нова Одіссея» отримав стипендію Президента України для молодих письменників, а перед тим Офіс із величезним задоволенням написав йому рекомендаційного листа. Нещодавно інший учасник конкурсу надіслав пані Дімерлі доволі цікавий цикл віршів, який вона планує видати і надалі просувати юного автора.
«Перекладати Одесу мовою, зрозумілою світу»
– Можна сказати, що наше завдання – перекладати Одесу мовою, зрозумілою світу, але не спрощувати її. Дуже легко звести Одесу до кількох стереотипів: гумор, море, старі дворики, кримінальний міф. Усе це частина культурної пам’яті, але Одеса набагато більша. Ми намагаємося показувати місто через сучасні культурні проєкти, через досвід спротиву та збереження людської гідності під час війни.
Тому важливим проєктом для нас став «Музейний щоденник війни» – комікс, створений співробітницями Одеського муніципального музею імені Блещунова. Його переклали наші колеги з Леувардена (місто на півночі Нідерландів) нідерландською та фризькою мовами, він був представлений у багатьох містах літератури, в Окаямі його вивчали школярі.
Через подібні історії люди в інших країнах відчувають: Одеса – не точка на мапі новин про війну, а живе місто з особистостями, пам’яттю, талантом і майбутнім.
Чи підтримує ЮНЕСКО матеріально?
Офіс «Одеса – місто літератури ЮНЕСКО» не розподіляє гроші і не має окремого бюджету від міста. Усі проєкти, що створює та реалізує Майя Дімерлі, це або повне волонтерство, або підтримка партнерів, або допомога колег з інших міст літератури.
– Художник чи письменник не може прийти в наш Офіс і отримати матеріальну допомогу. Ми не фонд і не грантова інституція. Проте матеріальна підтримка – це не завжди пряма виплата, вона може працювати інакше. Наша міжнародна мережа відкриває доступ до запрошень, резиденцій, партнерств, проєктів, у яких можуть з’являтися гонорари, стипендії, оплата поїздок та інші можливості.
Крім того, ЮНЕСКО та пов’язані з ним міжнародні структури допомагають у збереженні культурної спадщини і документуванні руйнувань, підтримують культурні інституції. Для міста під час війни це надзвичайно важливо.
– Якщо казати про фінансування, то Офіс працює в дуже обмежених умовах. Можливо, саме тому для мене так важливо, щоб кожен проєкт був не формальним заходом, а живою можливістю для Одеси та одеситів.
Якщо не розповімо про себе самі, це зроблять інші
Звичайно, воєнний стан і постійна небезпека обмежують нас у використанні всіх можливостей, які надає ЮНЕСКО. Деякі люди бояться приїжджати до Одеси. Не всі заходи можна провести. Логістика складна, поїздки потребують більших зусиль, а часом стають неможливими.
– Проте війна зробила нашу роботу ще необхіднішою. Бо якщо ми самі не будемо розповідати про себе, за нас це зроблять інші, і не завжди точно. Тому важливо, щоб Одеса була присутня в міжнародних розмовах уже зараз, а не тільки «після перемоги», – зазначає пані Дімерлі.
У період повоєнної відбудови від ЮНЕСКО можна очікувати експертної підтримки, міжнародної уваги, допомоги у збереженні спадщини, участі у великих програмах відновлення культури й освіти.
– Але я підкреслюю: не можна просто чекати, що хтось прийде і все зробить за нас. Нам потрібно вже зараз формулювати власні проєкти. Що саме ми хочемо відновити? Як поєднаємо збереження спадщини і розвиток живого міста? ЮНЕСКО дає нам важливу рамку і серйозні можливості. Але використати їх маємо ми самі. Статус – це не нагорода, це інструмент. І від нас залежить, стане він формальністю чи працюватиме на місто, на його пам’ять і майбутнє.
Читайте також:
