Майже п’ятнадцять літ спливло відтоді, як побрався Валентин Вовк зі своєю обраницею Валентиною. І хоча молодята одружилися не на День закоханих, але їхній небесний покровитель свято оберігає їхню палку любов.
А познайомилися Валентин із Валентиною випадково. Якось влітку до його друга, з яким він разом працював, приїхала з Вінниччини сестра. Незчувся юнак, як нестямно закохався у чарівну дівчину, та й за кілька днів зробив пропозицію руки і серця своїй обраниці. На його щастя, кохана погодилась. Відтоді подружжя живе у любові і злагоді.
Тішать батьківські серця 12-річна донька Наталя і 10-річний син Любомир. Серед сімейних свят одним з головних, окрім дати весілля та народження діточок, подружжя вважає День святого Валентина…
Якби ж не жахлива війна, яка перекреслила мирне життя родини Вовків та мільйонів наших співвітчизників!
Валентин не служив, але пішов воювати не вагаючись
Батько двох дітей, 31-річний Валентин Вовк, в армії не служив, але пішов на війну, не вагаючись.
Воював навідником-оператором БМП-1 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Разом з побратимами визволяв від російських окупантів Херсонщину та обороняв місто-фортецю Бахмут на Донеччині. Будучи вправним мисливцем, нищив ворогів влучно та безжально.
— Ми утримували підступи до Бахмута. Там лісопосадки і поля захаращені трупами вбитих росіян. Та, попри шалені втрати, ворог несамовито кидає в атаку «обкурених» і п’яних мобілізованих, зеків і ПВК різного штибу. Під час затишшя між боями часто доводилося спостерігати у бінокль, як орки добивали своїх поранених, — поділився Валентин Вовк, який за мужність і звитягу, проявлену в боях з рашистами, представлений до бойової нагороди — ордену «За мужність» III ступеню.
16 грудня 2022 року танкісти вкотре контратакували позиції «вагнерівців». Спереду йшов танк з мінним тралом, а за ним — «беха» Валентина. Навідник-оператор пильно контролював периметр, знищуючи все вороже, що потрапляло у приціл. Раптом його бронемашина стала, як вкопана. Вороги нещадно бомбардували наших бійців з мінометів та пушок.
Поранення та перспектива життя з осколком
Під час виходу з-під шаленого обстрілу їх чоловік зо сім скупчилося в одній вирві. Раптом поруч з їхнім укриттям вибухнула міна. Все заволокло пилюкою і димом. Валентинові осколком розірвало лівий бік. Командиру відділення і ще одному бійцеві осколки посікли ноги, а хтось навічно залишився лежати у сирій землі…
Першу невідкладну допомогу пораненим надали безпосередньо під вогнем противника. Потім доставили у прифронтову Курдюмівку, де у польовому шпиталі Валентину зшили живіт. Звідти його доправили до Дніпра. Але там не наважилися робити операцію, бо мінометний осколок засів неподалік хребта. У Тернополі, куди перевезли Вовка і багатьох поранених, також не зважилися на такий ризик. Залікувавши рани, він поїхав додому на реабілітацію.
Реабілітація вдома
У Любашівці чоловіка й батька радісно зустріли дружина Валентина з сином та донькою.
Домашній відпочинок у колі люблячої родини пішов солдату на користь, проте осколок дає про себе знати нестерпним болем.
Доки Валентин воював, його дружина-швачка шила для бійців екіпірування та обмундирування. Зараз майструє бушлати. Коли ж коханий приїхав після поранення додому, вона йому швидко пошила військову форму, набагато міцнішу за фабричну. Мужній воїн сподівається, що знову повернеться у стрій, воюватиме разом з побратимами, боронячи рідну землю та люблячу родину.
