«Ісус Христос — Суперзірка»… На сцені Одеського академічного театру музичної комедії ім. Михайла Водяного відбулись перші прем’єрні покази легендарної рок-опери Ендрю Ллойда Веббера й Тіма Райса про останній земний тиждень життя Христа.
Дійсно — подія!
«Це не вистава, це — історична театральна подія», — перше, що почула я від одного з глядачів після прем’єри. А у відповідь глядачка тихо промовила: «До тремтіння!»…
Сталася подія, на яку ми так очікували! Дійсно — подія!
— Ми постаралися сказати про те, що становить основну тривогу наших днів: без Любові та співчуття особистість неминуче деградує, людина перестає бути людиною, — вважає режисер постановник вистави Володимир Подгородинський.
Це — про найважливіше. І все це пронизує рок-оперу, яка триває лише дві дії, а розказує (як таке можливе?!) про все наше життя. Бо ж вона про долю і вибір, про зраду і зречення. І про високу Любов, яка ніколи не згасає, про Любов-суперзірку, яка — сам Ісус Христос (Денис Рудий).
Рок-опера виконується англійською з українським перекладом. Оркестр (диригент-постановник – Вадим Перевозніков) знаходиться в «незвичному» місці — за виконавцями. Музиканти — і десь далеко, і водночас зовсім поруч, а пронизлива музика немов лунає з самих небес.
Калейдоскоп пристрастей
…Від осанни — до «розіпни його!»… Від хворих людей, що простягають руки до Ісуса з благанням про зцілення до знущань з сина Божого такого превеселого собі царя Ірода (Михайло Ігнатов) з «командою».
Люди, люди!..
Акторська гра пронизує. Вагання, сумніви, розпач, запізніле прозріння з каяттям — наче якийсь шалений калейдоскоп пристрастей.
Христос намагається зрозуміти, навіщо Бог-батько веде його на мученицьку смерть, у чому сенс його жертви, окрім «така вже доля». О, як же він благає, аби Господь розкрив йому свій всюдисущий задум…
Вагається Понтій Пілат (Олександр Щесняк), намагаючись щось «пояснити» Ісусу, бо ж десь там, в глибині душі, зовсім не бажає відправляти Христа на смерть. Та що ж поробиш, якщо й до бунту недалеко, й посади можна позбутись…
Розпусниця Марія Магдалина (Катерина Мись) не зовсім розуміє, що саме веде її по стежках за Ісусом, але ж вона йде за ним, з материнською ніжністю оберігає його сон, наче відчуває, що чекає на сина Божого. Тож хай хоч поки трохи відпочине.
А цей ошаленілий Юда (Олександр Кабаков)! Актору вдалося показати майже все своє «чорне й біле», що ховається там, глибоко в душі. От тільки на сцені все виривається з «чорного» героя назовні — точно так, як розсипаються перед очима глядача всі тридцять срібняків («гонорар» за поцілунок-зраду). І як же «чесно» та органічно тричі відрікається від Христа апостол Петро (Олег Сакура)!
«До тремтіння!»
…Лаконічні «точні» декорації й такі виразні костюми… І сама музика, і акторська гра, і хор з балетом — все не просто органічно поєднано на високому професійному рівні. На сцені немов оживають сторінки Біблії.
А ще все це разом й справді стає тим шляхом до храму душі, який ми повинні відкрити в собі…
Якщо виходиш після прем’єри з такими думками, то, здається, це і є катарсис. Ось чому й лунає після вистави: «До тремтіння!»…
* Режисер-постановник – Володимир Подгородинський;
* диригент-постановник – Вадим Перевозніков;
* диригент, хормейстер-постановник – Сергій Савенко;
* балетмейстер-постановник – Віталій Кузнецов;
* художник-постановник – Станіслав Зайцев;
* художник з костюмів – Олена Леснікова.
Фото – Марія Котова
